Закриття і опечатування Бібліотеки української літератури в Москві – доконаний факт. Факт зневаги до українців теперішніх російських державних діячів. Може факт їхньої ненависті до українців. Після багаторазового наголошення теперішнім прем’єр-міністром Російської Федерації Владіміром Путіним свого несприйняття України і всього українського, починаючи з недопустимих зауважень стосовно Президента України і закінчуючи  обурливою заявою щодо участі українців у перемозі над фашизмом, закриття Бібліотеки не є несподіваним. Несподіваним і незрозумілим для мене є інше – мовчання і мовчазна підтримка цієї, відверто кажучи, профашистської політики російською інтелігенцією. Це світового рівня вчені, письменники, поети, артисти, це лікарі і економісти, це вчителі шкіл і професура вищих учбових закладів, які готують для Російської Федерації спеціалістів різних галузей виробництва, медицини, освіти, культури і формують громадян країни, їхню свідомість, їхню ментальність. На них лежить величезна відповідальність за майбутнє великої країни і багатомільйонного народу. Ким цей народ стане – пострахом для сусідів чи прикладом для них? Величезні людські і матеріальні ресурси країни будуть спрямовані на  розбудову інфраструктури країни і покращення життя громадян чи виключно на задоволення імперських амбіцій керівництва і вічної боротьби з будь яким проявом гідності інших народів (яких В.Путін видно з великим внутрішнім задоволення садиста збирається “мочить по сортирам”)? На підступне отруєння інакомислячих (може просто мислячих) радіоактивним полонієм, ртуттю, діоксином, підле вбивство неугодних у ліфтах та організованих аваріях на дорогах чи розвиток науки, освіти, мистецтва у власній країні? Відповідальність за вирішення цієї дилеми лежить на інтелігенції, на еліті країни. І тому мене дуже непокоїть їхня мовчанка. Більшість з них – безумовно патріоти своєї Батьківщини. Читаю матеріали Семінару про стратегії розвитку фундаментальної науки в пострадянському просторі (детальніше див. на http://www.mbastrategy.ua). Читаю Відкритий лист Президенту і Голові Уряду Російської Федерації ( http://www.hep.phys.soton.ac.uk/~belyaev/open_letter/ ), підписаний багатьма провідними російськими вченими, які працюють в основному за кордоном. Їм болить занепад освіти і науки на Батьківщині. Вони застерігають керівництво держави від тенденції, яка спостерігається в країні щодо науки і освіти і кваліфіковано радять, як цю тенденцію змінити. Вони патріоти. Тому глибоко вірю,  що розуміють і підтримують патріотичні почуття інших. Прагнення розвивати науку, освіту, економіку у своїх країнах. Розвиватися поряд для добра. Не для потопту одними інших. Звичайно, ми різні. Але ця данність якраз і забезпечує наш розвиток. Смерть розвитку у монополії і одноманітності.

Українці, як і росіяни, мешкають в різних країнах, на всіх континентах. І мене боляче вражає той факт, що в Канаді, де мешкає трохи більше одного мільйона українців існують українські церкви, українські дитячі садки, українсько-англійські школи, провадяться наукові дослідження української історії, українська мова представлена в теле- і радіопросторі, а в Російській Федерації, де мешкає біля десяти мільйонів українців, цього всього практично немає. Ба більше того, останні події (ліквідація Федеральної національно-культурної автономії українців Росії, закриття Бібліотеки української літератури в Москві) свідчить про цільову антиукраїнську політику керівництва держави.

Але чому мовчить російська інтелігенція?