Ніч державності. Ліна КОСТЕНКО

серпня 23, 2012Духовність

Чому шарикови засіли в парламенті й прикидаються депутатами? Чому силові міністерства в руках людей, які «без году неделя» громадяни України? Чому державні інституції здійснюють антидержавну політику? Хто пускає під укіс нашу культуру, освіту, наш рух до Європи?

Півстоліття тому Євген Маланюк означив стан України в історії як «Ніч бездержавності». Бо таки ніч, то українці й поснули. І наснилася їм держава. Молода, незалежна, демократична. Зі своїм прапором, і гербом, і державною мовою. Всі її люблять, всі поважають. Земля родить, економіка розвивається. Президент обраний всенародно, депутати чесні, суди справедливі. Ані тіні корупції. Культура в розквіті. І все це дісталося задарма, просто вломилося від розпаденого Союзу.

Тільки хто ж це там співає вночі: «Не спи, моя рідна земля, прокинься, моя Україно»? А, це ж той гурт «Мандри», Хома невсипущий, постукайте йому в батарею, людей побудить. Але від нього вже не залежить, — коли пісня гарна, то вже й сама в душі відлунює: «Це дивляться з темних небес загиблі поети й герої».

І що ж вони бачать з тих темних небес?

А бачать вони велику й прекрасну країну, найбільшу в Європі — понад шістсот тисяч квадратних кілометрів (Франція — до п’ятисот з половиною тисяч, Німеччина й того менше). А клімат, а земля! А природні ресурси! А «лани широкополі, і Дніпро, і кручі»! А «село, і серце одпочине»! А «хрущі над вишнями гудуть»! А «грає синє море»! І «на оновленій землі» «врага» немає, «супостата», а люди вільні, совісні й роботящі!

Так, це та земля, це та країна, за яку ви боролися і за яку ви загинули. У повстаннях і війнах, у в’язницях і депортаціях, у Сибіру, на Колимі, на Соловках, у Сандармосі. Скрізь, де зарівняні ваші могили.

Це Україна, яка була вам дорожча від вашого життя.

Тільки чому ж вона тепер така занехаяна? Чому така зневажена, окрадена і залежна на 21-му році Незалежності?

Де поділися люди, було ж 52 мільйони!

Чому тривалість життя менша, ніж у Гондурасі?

Чому молодь полишає Україну?

Вам там з небес видно покинуті села, по стріхи у бур’янах. Отруєну Чорнобильську зону. Наші забуті і сплюндровані святині. Безпам’ятні русифіковані міста, привласнені ліси й угіддя. Береги, забудовані елітними котеджами, брутально відняті у людей. Колись був «глитай, або ж павук», а це що за нові павуки — «олігархи»? Яким правом вони опосіли цю землю і висотують її надра?!

І що це за нова каста — «мажори», що цинічно й безкарно чавлять людей?!

Коли це було в Україні, щоб безпритульні діти тинялися по вокзалах, ночували у підвалах і каналізаціях? Щоб розцвітала наркоманія і проституція, торгівля людьми та їхніми органами?

Чому правоохоронці рекрутуються у бандити?

Чому вбивають журналістів? Чому й досі не покарані вбивці Гонгадзе?!

Чому шарикови засіли в парламенті і прикидаються депутатами? Чому силові міністерства в руках людей, які без году неділя громадяни України? Чому державні інституції здійснюють антидержавну політику?

Хто пускає під укіс нашу культуру, освіту, наш рух до Європи?

Чому опозиційні політики опинилися за гратами? Чому по наших вулицях крокує той самий Ленін? Чому так густо Героїв України, коли Україна в такому занепаді?!

Це за таку Україну ви гинули, поети й герої?!

Чи, може, нація спить і їй під ранок сняться кошмари?

То розбудіть її з темних небес, щоб не було так, як попереджав Шевченко: «І в огні її, окраденую, збудять». Бо тоді вже буде запізно.

Отож Маланюк написав «Ніч бездержавності», коли не було держави. А виявляється, що і з державності теж можна зробити ніч. То чи не час вже писати «Ніч державності»?

Втім, у нас буває і день — щороку День Незалежності. І щоразу до цього дня влада робить якийсь подарунок. То авіа-шоу над Скнилівським аеродромом, то Ново-Богданівські феєрверки, то аварію на шахті ім. Засядька. Цього року подарувала закон «Про засади державної мовної політики». Провела його так віртуозно, в такий шулерський спосіб, розвівши опозицію «как котят», аж сама замилувалася: «оцените красоту игры».

Що ж, оцінили. Найвищий імперський бал. Цей закон увійде в історію як ганебна тріада — Валуєвський циркуляр, Емський указ і Закон гамадрилів, підписаний президентом. До речі, саме в ці дні наступного року — 150-літній ювілей Валуєвського циркуляра.

Свою лепту внесли й комуністи: до Дня Прапора пропонують скасувати державний прапор і герб. Теж непоганий подарунок до Дня Незалежності.

Також до цього дня по амністії дарують свободу кримінальним злочинцям. Однак лідерів опозиції не відпустять. Один соціально небезпечний — навіть у тюрмі книжки читає. А друга то взагалі жах — б’є вікна, розламує ѓрати, дарма що мініатюрна, троє здоровенних мужиків не могли скрутити. Тюремщика так побила, третій місяць в синцях ходить.

Ви там погляньте з темного неба, — чи не літає десь у піднебессі надувне серце? Це опозиція так відзначила річницю ув’язнення свого лідера — запустила в повітря біло-червоні кульки. Дуже ефективний спосіб. Хай сидить у в’язниці, а ми тут будемо бульки, вибачте, кульки пускати.

А заразом вже й подивіться — десь там літає і серпантин липучки, на яку в Мухоловці, чи то пак, у Мухолатці налипла інтелігенція, що прибула до президента уклінно просити, аби не підписував єзуїтський закон.

А це вже персонально для вас, загиблі поети й герої. Той, хто у нас замість віртуального мера, теж підготував подарунок — пообіцяв відкрити «Парк пам’яті борців за свободу і Незалежність України». Щоправда, той парк заклали давно, ще до Десятої річниці, одинадцять років тому. Боюсь, що там уже й металеві літери покрали.

Раніше День Незалежності відзначали військовим парадом. А ниньки буде Парад вишиванок. Надзвичайно яскраве дійство, особливо з огляду на становище країни і атмосферу в суспільстві. Очолить парад, очевидно, колона кровосісів з борцем з папєрєднікамі у вишиванках принципово партійного синього кольору.

Також відбудеться Всеукраїнський фестиваль морозива, «Перегони на офісних стільцях» і «Ярмарок інтелектуального капіталу». Видно, за 21 рік Незалежності так надбали інтелекту, що пора вже ярмаркувати. А щоб хто не здумав протестувати біля Українського дому, — на Європейській площі розмістять величезний квітник, ніде ногою ступити. Якщо ж, все-таки, з’являться якісь порушники спокою, то на це є спецпризначенці, «Беркути» й «автозаки», — оцініть красоту терміну. Вас возили у воронках, гнали по етапу, тепер в Україні вдосконалений транспорт — авто для заключенных. Навіть не ув’язнених, а відверто, без церемоній, на перспективу, — заключенных. Йдеться ж бо до спільного економічного простору, митного, культурного й некультурного. Дезінформаційний простір і так уже спільний.

Так що «Не спи, моя рідна земля, прокинься, моя Україно!», якщо не хочеш, щоб тебе й надалі кошмарило.

19 серпня 2012 року

Про таємниці Трипілля – однієї із найдавніших цивілізацій світу Автор/джерело – © Людмила Сивак, «Підсумки тижня»

серпня 23, 2012Історія

Відео: http://www.youtube.com/watch?v=KbnbBFeLQPo&feature=player_embedded

 


Дата публiкацiї – 23.08.2012 | Постiйна адреса – http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2513

Зрештою тому, що серед українців стільки обдарованих і великих людей, є цілком логічне пояснення. Адже ми – нащадки найдавнішої європейської цивілізації.

Аерокосмічний знімок трипільського поселення біля села Небелівка на Кіровоградщині

Ще наприкінці 19-го століття на Київщині були знайдені поселення, які й досі є однією з найбільших історичних загадок людства. Єгипетських пірамід ще не було й у проектах, коли на території сучасної України вже існували велетенські міста з десятками тисяч мешканців.

А недавня знахідка археологів не території Кіровоградської області доводить – трипільці у своїх містах будували величезні громадські будівлі, у них існував розподіл праці, ремесла і система передачі знань від покоління до покоління. Саме на виробах трипільців уперше з’явилися символи інь-янь, які згодом лягли в основу давньо-китайської філософії та медицини. І саме на території нашої країни зароджувалася європейська цивілізація.

Це аерокосмічний знімок трипільського поселення біля села Небелівка на Кіровоградщині. Ось ця найбільша споруда стала для археологів дивиною: нічого подібних розмірів раніше розкопувати не доводилося. І що то таке – могли тільки здогадуватися.

Людмила Сивак, журналіст:

– Я тут не просто так присіла серед поля. Це місце вже стало історичним, тут знаходиться вхід до трипільського храму. Його знайшли вперше за 100 років розкопок.

У полі посеред соняхів, копають вже шостий тиждень українські та британські археологи, і не припиняють дивуватися. Двоповерховий храм був велетенський навіть за сучасними мірками, а його ж збудували більш як 7 тисяч років тому. 60 метрів довжина, 20 ширина і приблизно 8 – висота.

Михайло Відейко, археолог:

– Така споруда копається вперше. Раніше вважалося, що в Трипіллі таких храмів не було, бо не могло бути, що вони не будували таких громадських будівель. Зараз ми маємо докази, що це було. Уявіть собі, головний вівтар мав форму хреста і от довжина однієї лопаті понад 4 метри. А в цьому храмі цих вівтарів було кілька. Ми тут сперечаємося їх було 5 чи 7, але в будь-якому випадку це була дуже складна споруда.

Що більше ми дізнаємося про трипільців, то очевидніше стає, що хрестоматійні уявлення про них, як про первісних людей, дикунів неправильні – каже Михайло Відейко. Він автор багатьох наукових праць та книг про історію трипільської цивілізації.

Михайло Відейко, археолог:

– 100 років тому Хвойка малював трипільців, як дикунів: голими, які сидять біля своїх землянок і ліплять горщики. Тепер ми бачимо, що це були люди, які можливо першими на нашій землі почали робити тканний одяг, вони прикрашали цей одяг. Посуд, який ми тут знаходимо, він виготовлений ремісниками, і він випалений у справжніх горнах. Там температура випалу понад 800 градусів. Це випал не в домашній печі, тобто поділ праці – це теж ознака цивілізованого життя.

Вражений результатами розкопок і керівник британської частини експедиції Джон Чапмен.

Джон Чапмен, керівник британської частини експедиції:

– Це дуже велике поселення – найбільше в Європі. Трипільська культура цікавила мене багато років. Вона найдавніша у світі – виникла сім, а може й більше ніж сім тисячоліть тому. І у них традиція будівництва таких селищ як це проіснувала майже 12 століть. І для мене дуже цікаво з’ясувати, як передавалися знання.

Ось це приблизні межі поселень трипільців в 5-тому тисячолітті до нашої ери. Чи існувала в ті часи така розвинена цивілізація де-інде? Приміром, у Європі.

Михайло Відейко, археолог:

– Рим знаходився за межами цивілізованої Європи 7 тисяч, 6 тисяч років тому. Рим був за межами взагалі цивілізованого світу. Можливо люди, які жили там не знали слова хліб. А в той час на землях, які тепер називаються Україною, існували сотні поселень давніх хліборобів.

Для сучасних дослідників загадка, як трипільцям вдавалося бути ситими. А те, що вони не голодували очевидно: тільки ситі могли творити шедеври.

Олена Якубенко, провідний науковий співробітник Національного музею історії України:

– Не виходить прогодувати скільки насення, якби було мотичне землеробство, тобто це було орне землеробство. По кістках знайдених з’ясовно, що були вже воли – худоба чисто робоча.

Трипільці на своїх полях вирощували 12 культур, до того ж мали м’ясну та молочну худобу і коней.

Владислав Чабанюк вивчає трипільські поселення мало не з дитинства. Він родом з Легедзино, на Черкащині, місця, де за 5 тисяч років до Різдва було селище на 450 гектарів, в якому мешкало приблизно 10 тисяч людей.

Владислав Чабанюк, археолог:

– Ми входимо у великі сіни, і потім у велику кімнату. Заходимо через поріг з правої сторни – піч, з лівої – вівтар,.піфоси для збергігання зерна.

І ось так виглядала трипільска хата зовні. В Легедзиному такі розкопують і нині, – в кукурудзі.

Владислав Чабанюк, археолог:

– Площа поселення була десь 450 гектарів, і тут було десь біля трьох тисяч таких от жител як оце ми розкопали. Це залишки двоповерхового трипільського будинку. Перший поверх, ми вважаємо, що був як зруб, а другий – полегшена дерев’яно-глинобитна конструкція.

Копають недарма, вдалося знайти унікальну річ.

– Оце вперше за сто років знайшли, і я оце тримаю.

Археолог розповідає, це моделі саней, якими користувалися трипільці. Так от кузов, у вигляді горщика дослідники бачать вперше, думають в ньому перевозили якусь рідину.

Михайло Відейко, археолог:

– В ті часи, коли було це небелівське поселення залишалося майже півтори тисячі років до будівництва Єгипетських пірамід.

Олександр Поліщук, директор приватного музею:

– Єгипет – це всього-навсього дві тисячі вісімсот років. Це перші єгипетські династії, це коли почався вибух цивілізаційний, коли з’явились оці пам’ятки – фантастичні піраміди і т.д.

Олександр Поліщук – директор приватного музею Трипілля, біля Києва. У своїй колекції зібрав різні види трипільського посуду. Ось в такому банячку він вважає, трипільські жінки варили борщ.

Олександр Поліщук, директор приватного музею:

– Щоб оце втримати – треба мати силу добру, дівчата мали добрі м’язи.

Однак, є знахідки, про призначення яких дослідники досі тільки будують гіпотези, бо дійти єдиної думки не можуть. От для чого оце по-вашому?

Олександр Поліщук, директор приватного музею:

– Унікальне явище в світовій цивілізації, яке існує тільки у нас це біноклевидна посудина. Чому? Тому що вона не має дна. Ясно що це ритуальна посудина. То людина просила щось у Бога, тримаючи її в руках, можливо жінка з чоловіком тримали, тому що у них взагалі була гармонія сімейна, у них не було ні матріархату, ні патріархату.

Ще одна загадка для дослідників – знаки, які залишали трипільці на своїй кераміці.

Олена Якубенко, провідний науковий співробітник Національного музею історії України:

– В кожному житлі інший набір чогось, думали так, що є сталий набір: рослина з хвилястою лінінєю, або взята в коло, а виявилося, що воно не повторюється. Ті самі знаки, але вони в інших сполученнях ісунють.

Олександр Поліщук, директор приватного музею:

– Ці спіралі майже завжди на чотири сторони світу. Є горшки, де просто окремо взяті 4 спіралі: оце життєвий цикл людини, суспільства, села, міста. На той час трипілля мало самі великі міста світу, в світі ще не було міст, були поселення людські.

Олександр Поліщук вважає, що трипільці, які через кліматичні зміни змушені були покинути свої поселення, рушили в різні боки, найбільше в Грецію, де здійснили свій вплив на культуру, мистецтво, релігію.

Олександр Поліщук, директор приватного музею:

– Грецькі боги народилися в Україні, і стали тим олімпом після приходу туди індоєвропейців арійців із середнього подніпров’я. Ті, хто прийшов і приніс культуру кераміки, культуру розпису, культуру обробик металу, культуру всього, але головне космогонію. На основі космогонії трипільських орнаментів і народилася космогонія грецьких божеств.

Ще одна суперечлива тема для дослідників – чи є сучасні українці нащадками тих трипільців, що жили тут майже сім тисяч років тому. І якщо це так – то чим це не об’єднавча національна ідея?

Михайло Відейко, археолог:

– Якщо вірити генетикам, то половина населення сучасної України може вести свій родовід від трипільців.

Олександр Поліщук, директор приватного музею:

– Якщо ми говоримо українській людині, що на нашій території наші предки народили всю європейську цивілізацію білої раси, то це і може існувати як національна ідея, яка підносить людину до вершин і не дозволяє їй опускатись до плінтуса, стаючи ким завгодно: наркоманами, п’яницями і так далі.

 


WEBLOG - Mass-media ratingSpyLOGTOP.proext.combigmir TOP100Rated by MyTOPСчётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2012.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту – Валерій Колосюк.

 

Відео:

серпня 18, 2012Загальне

kit_0.JPG

серпня 18, 2012Загальне

kit_schur.JPG


Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.