“Відповідь” Росії на “акт Магніцького”

грудня 27, 2012Загальне

Відповідь Росії відображає нелюдяність та жорстокість російського політикуму, байдужість до своїх громадян, які цікавлять їх тільки як виконавці їхньої волі, тобто як гарматне м’ясо, спадкоємно золотоординська амбіційність світового панування та чисто сталінська мстивість. Це жахливо мати поряд такого сусіда, імперію зла.

Київська вчителька Ніна Москаленко погрожує самоспаленням

грудня 25, 2012Події

25 грудня 2012 року 13:20

Київська вчителька Ніна Москаленко погрожує самоспаленням у разі, якщо Апеляційний суд не скасує рішення Печерського райсуду Києва про позбавлення її житла.

Про це вона заявила у вівторок на брифінгу у Верховній Раді.

Вона вкотре заявила, що “не винувата у тому, що все життя прожила на Печерську, і комусь тепер сподобалася” її земля.

Москаленко заявила, що її попередили про те, що Апеляційний суд залишить у силі рішення Печерського райсуду, оскільки “рішення цієї інстанції ніколи не скасовуються”.

“Я доведена до відчаю. Якщо Апеляційний суд залишить в силі рішення Печерського райсуду, то мені нема чого втрачати: я прийду до Верховної Ради, обіллюся бензином і підпалю себе, оскільки жити в цій державі я не можу”, – заявила вона.

У Митному союзі будемо… «демографічним кордоном» проти китайців?

грудня 25, 2012Політика

Аскольд Єрьомін

25 грудня 2012 року 9:00

На круглому столі «Євразійський Союз: утопія чи реальність?» у Південному федеральному університеті (Ростов-на-Дону) з цікавою заявою виступив промовець Антон Бредихін.

Презентуючи проект «Єрмак 2.0” (про регулювання міграційних потоків у Сибір і на Далекий Схід), цей Бредихін, повідомив “Укрінформ”, заявив: «Базова суть питання полягає у створенні сприятливої основи для міграції (на початку трудової) на територію Північного Сибіру 7 млн. українців… на Південь Сибіру і в Забайкалля – 3,5 млн. кавказців, і… розселенні шляхом перенаправлення міграційних потоків із Центральної Росії в Зауралля 5 млн. таджиків і киргизів». За словами учасника круглого столу, «лише так… можемо створити перший демографічний кордон проти китайського напливу».

Перша реакція – прізвище Бредихін цьому Антонові дісталося недарма! Бо ж верзти такий “брєд” нормальна людина не може… Хто він такий? В інформаційних повідомленнях іменувався як “секретар Ростовського регіонального відділення «Російський Соціально-Консервативний Союз» партії «Єдина Росія». Очевидно, той “союз” – якась структура “єдиноросів” – правлячої у Російській Федерації партії.

Бредихін, рознюхали в інтернеті, людина дуже молода, тож не можна виключати, що ідеї про створення україно-таджицького “демографічного кордону” – його власні “брєдові” фантазії… А якщо ні?

Коли в Україні говорять про Митний союз і майбутнього наступника МС, Євразійський Союз (намір створити його підтвердив днями на прес-конференції президент РФ Володимир Путін), то звертають увагу головно на політичні й економічні наслідки можливого вступу Києва до Митного союзу. А між тим, такий вступ мав би ще один вимір – демографічний. На величезному просторі від Уралу до Тихого океану нині живуть лише близько 15 мільйонів росіян. А з того боку кордону – кількасот мільйонів китайців! Вони не сидять на місці, активно перебираються до Росії – легально й нелегально. У Сибіру вже не один десяток китайських поселень, у кожному з яких — десятки, якщо не сотні тисяч іммігрантів із Піднебесної… Як протистояти цій навалі? Оскільки народжуваність у Сибіру не зростає (навіть якби зростала, китайців все рівно набагато більше), єдиний вихід – завезти у Сибір мігрантів, які створять той самий “демографічний кордон”… То може, Бредихін не дурний, а просто не досвідчений? Не знав, наївний, що партійні документи з грифом “для службового користування” зовсім не обов’язково один до одного у власний проект передирати…

Потенційні мігранти з України Росії п отрібні найбільше. Зменшення кількості населення відбувається в Росії головно за рахунок зменшення кількості етнічних росіян. Натомість кількість представників багатьох неслов’янських народів Росії – збільшується. За підрахунками російських демографів, уже невдовзі більшість призовників у російське військо будуть мусульманами. А десь так року до 2050-го іслам сповідуватиме понад половина населення Російської Федерації… Вступ України до Митного, а згодом і до Євразійського Союзу суттєво збільшив би відсоток слов’ян у цих утвореннях. І це вже українцям вирішувати, чи посміхається їм перспектива стати антикитайським “демографічним кордоном”…

 

В Росії вже марять про переселення 7 мільйонів українців до Сибіру

грудня 24, 2012Загальне

Опубліковано – 24.12.2012 16:19 |

“Укрінформ”

Це «юне дарування» (з відповідним прізвищем - Брєдіхін) марить про переселення Українців до Сибіру (фото - www.facebook.com/bredikhinav)

Це «юне дарування» (з відповідним прізвищем – Брєдіхін) марить про переселення Українців до Сибіру (фото – www.facebook.com/bredikhinav)

Після можливого вступу України в Митний союз необхідно пересилити 7 млн українців у Сибір для створення «демографічного кордону проти китайського напливу».

Про це в ході круглого столу “Євразійський Союз: утопія чи реальність?” у Південному федеральному університеті заявив секретар Ростовського регіонального відділення “Російський Соціально-Консервативний Союз” партії “Єдина Росія” Антон Бредіхін.

Він, зокрема, презентував проект комплексного аналізу регулювання міграційних потоків у Сибір і на Далекий Схід “Єрмак 2.0”.

“Буду стислим: базова суть питання полягає в створенні сприятливої основи для міграції (на початку трудової) на територію Північного Сибіру 7 млн українців, в основному з Західної частини країни, на Південь Сибіру – Забайкалля – 3,5 млн кавказців, і дисперсне розселення шляхом перенаправлення міграційних потоків з Центральної Росії в Зауралля 5 млн. таджиків і киргизів”, – зазначив він.

“Лише так, при тенденції скорочення населення Сибіру ми можемо створити перший демографічний кордон проти китайського напливу”, – вважає Бредіхін.
За його словами, вибравши шлях на об’єднання з іншими країнами, Росія продовжує забувати про те, що російське Зауралля продовжує залишатися малонаселеним. Це, на думку Бредіхіна, і є зворотним боком медалі інтеграції.

Як він зазначив, у Сибіру Росія стикається з Китаєм, який планомірно і крапково управляє своєю діаспорою – хуацяо, чисельність якої в Росії з кожним днем тільки збільшується.

Разом з тим, говорячи про необхідність заселення цієї частини Росії, Бредіхін нічого не сказав відносно необхідності переїзду самих росіян в ці малозаселені регіони РФ.

 

 

 

Перемоги 2012: українці стали найкращими у кіно, музиці та на конкурсах краси.

грудня 23, 2012Загальне

Рік, що минає приніс українцям безліч приводів пишатися своїми співвітчизниками, які прославили країну за кордоном та отримали престижні нагороди і визнання.

Те, що українці співоча нація, відомо вже давно, і цього року наші артисти вкотре це довели. Але, окрім хітмейкерів, неабиякими успіхами відзначились представники кінематографу, мистецтва та інших галузей.

ТСН.ua продовжує серію публікацій “Підсумки 2012”, де ми разом згадаємо усе, що приніс рік Чорного водяного дракона. Сьогодні вашій увазі пропонуються культурні перемоги України.

Читайте: Топ-5 найзнаковіших подій 2012 року для України

Ще не вмерло українське кіно

ТойХтоПройшовКрізьВогонь

Вболіваємо за наше кіно у номінації на “Оскара” 10 січня 2013 року

Несподівано для всіх про українське кіно в цьому році заговорили і за найближчими кордонами і навіть за океаном. А все завдяки молодим режисерам Єві Нейман та Михайлу Іллєнку. Історія про метаморфози, що відбулися з полтавським хлопцем, який став військовим льотчиком, а потім емігрував і перетворився на вождя індіанського племені “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” Михайла Іллєнка спочатку підкорила Росію, а потім полетіла до Голлівуду. Спочатку пригодницька стрічка зібрала досить пристойний бюджет в українському прокаті, потім фільм здобув нагороду на впливовому фестивалі в Росії. А далі більше – перемігши всіх конкурентів і переконавши авторитетне журі на Батьківщині, фільм був представлений на суд американській кіноакадемії і потрапив до лонг-листа у номінації на “Оскар” як кращий фільм іноземною мовою. Чи попаде перша повністю українська стрічка до номінації на омріяну премію дізнаємось вже незабаром – 10 січня. А найближчим конкурентом стрічки Іллєнка на заповітний “Оскар” став “Дім з башточкою” режисера Єви Нейман. На американську премію фільм не виставили через його “артхаусність”, але це не завадило зворушливій історії зібрати низку міжнародних нагород. Будинок з башточкою_3 Телевизор Єва Нейман показала світові ВВВ очима 8-річного хлопчика Кінострічка про жахи Великої Вітчизняної війни очима 8-річного хлопчика, який залишився сиротою, заснована на автобіографічному оповіданні Фрідріха Горенштейна підкорила журі Міжнародного фестивалю у Карлових Варах. Судді одностайно віддали переможну статуетку режисерові Нейман. Не встояв перед чорно-білою історією і Міжнародний кінофестиваль “Темні ночі” в Талліні. З 270 картин з усього світу Гран-прі отримав саме український фільм. А найголовніше, що цю стрічку оцінило не тільки фестивальне журі, але й прості глядачі, які мали змогу побачити кіно на великих екранах не тільки в Україні та Росії, але й в світовому прокаті.

Переможна хода “від стегна” українських красунь

Українська краса і досі високо ціниться у світі, і це довели наші красуні на декількох міжнародних конкурсах. Одразу дві заміжні блондинки одеситки привезли головні нагороди з конкурсів краси для сімейних пані. У серпні з титулом “Місіс Планета 2012″до України повернулася Анна Щапова. Конкурс відбувався у американському місті Палм-Спрінгс і зібрав заміжніх красунь з усього світу, але перемогу виборола мати двох дітей Анна Щапова. А на початку грудня з титулом “Місіс Європа” приїхала юрист Олена Мозолева, яка обійшла 17-ьох конкурсанток. Більш того, наступного року,завдяки Олені, цей конкурс краси проходитиме в Україні. Попри невтішні прогнози, студентка-медик з Ужгороду Анжеліка Лях виборола у конкурсі “Міс Планета 2012” звання третьої віце-міс, а також отримала престижний контракт на півроку у США від агенції зі світовим ім’ям.

Від Євробачення до MTV

Співочі українці від мала до велика, від початківців до метрів сцени протягом року звозили додому нагороди і з сусідньої Росії і з Нідерландів. 1 грудня у Амстердамі приголомшливу перемогу на дитячому Євробаченні здобула 10-річна солістка хору Міністерства внутрішніх справ Анастасія Петрик. Дівчинка підкорила Європу своїм виступом і залишила найближчих конкурентів далеко позаду. Окрім перемоги Настя привезла з собою і сам конкурс – адже Євробачення відбувається у країні переможника. Таким чином престижний євро-конкурс, але вже в дитячому форматі, вдруге гостюватиме в Україні.

Анжеліка Лях Анжеліка Лях впевнена,

що перемогла завдяки доброті та посмішці

Настя Петрик на Євробаченні_10 Фото EPA/UPG

Настя Петрик привезла дитяче Євробачення до України Списки номінантів найбільш престижних премій Росії у галузі музики рясніють українськими іменами. Постійними учасниками усіх рейтингів та збірних концертів вже стали Віра Брежнєва, Ані Лорак, Таїсія Повалій, Потап і Настя Каменських. І щороку до них приєднуються все нові і нові імена. Читайте: Топ-5 найважливіших світових подій 2012 року Премію RU.TV отримали одразу п’ятеро вітчизняних виконавців. Потап і Настя стали “Кращою групою”, Іван Дорн отримав премію в номінації “Кращий старт”, “Пающіє труси” – у номінації “Креатив року”, а співачку Йолку нагородили за кращу пісню “Около тебя”. Найбільш несподіваною тріумфаторкою стала співачка OKSI, яка перемогла в номінації “найсексуальніше відео”. Ще одну вагому премію МУЗ-ТВ вибороли двоє українців – Макс Барських став проривом року, Йолка – найкращою співачкою. А у списках номінантів, потіснивши російських колег, опинились – QuestPistols, Океан Ельзи, Потап і Настя, Іван Дорн,Ані Лорак, Віра Брежнєва, яка вже має колекцію цих нагород. А логічну точку у музичних здобутках на теренах Росії стали декілька премій “Золотий грамофон” власниками яких стали Віра Брежнєва, Таїсія Повалій, Софія Ротару, Йолка, Потап і Настя на Ані Лорак. Марія  Яремчук Канал Україна Марія Яремчук продовжує справу співочої династії На міжнародному конкурсі “Нова Хвиля” у Юрмалі журі підкорювала представниця співочої династії та фіналістка конкурсу “Голос Країни” Марія Яремчук. І досягла неабиякого результату – третє місце та приз глядацьких симпатій. Втім, цей конкурс вже не вперше відкриває для себе українські імена, в свій час призові місця там займали Тіна Кароль і Джамала. У європейському музичному просторі помітили успіхи молодої співачки Alloise, яка отримала премію MTV EMA як найкраща співачка своєї країни. Потрапляння до числа номінантів MTV вже саме по собі говорить про талант, оригінальність та високу якість роботи виконавця, адже, як зазначила колега Alloise Міка Ньютон у Європі “купити” собі нагороду неможливо. Окрім співаків успіхи продемонстрували і українські композитори: Ірина Білик та Юрко Юрченко стали затребуваними хітмейкерамине тільки в Україні, а Дмитро Клімашенко навіть отримав нагороду “Пісня року” у якості автора пісень. Леді Гага – шанувальниця українського мистецтва Казковий перформанс українсько-канадського художника Тараса Полатайка “Спляча красуня”, який відбувався у Національному художньому музеї України з 22 серпня по 9 вересня відразу привернув увагу світової художньої громадськості. Його простота і романтичність не могли залишити байдужими пресу в більшості європейських країн, Австралії, Кореї, Зімбабве, Саудівськії Аравії, Конго та багатьох інших куточках світу. Проект отримав великий розголос, ніж будь-яка інша мистецька акція останніх років в Україні, перевершивши, напевно, навіть “Мистецький арсенал”.  Спляча красуня Український арт-проект позбавив спокою світову громадськість

Кульмінацією проекту, що грунтувався на казці Шарля Перро 1697 року, стало використання його елементів епатажною співачкою Леді Гагою під час презентації нових парфумів. Самому художникові полестило, що співачка “злизнула” в нього деякі елементи перфомансу, але він убачає кардинальну розбіжність в самій суті роботи – Гага “заснула”, щоб продати парфуми, а проект Тараса був некомерційним – митець мав намір оживити казку.

І ще трохи гордості

2012 рік приніс перемогу у галузі, яка рідко висвітлюється у масмедіа – український дизайнер інтер’єрів Наталя Большакова отримала престижну нагороду Британської Асоціації Дизайну SBID International Design Awards. Представлений проект Наталії “Будинок над морем” став переможцем у категорії “3Д Проекти”. Цю перемогу сама лауреат назвала не тільки визнанням на міжнародному конкурсі, але і можливістю для українців вийти на світовий ринок дизайну. Стрімким вектором угору йдуть справи і в українських дизайнерів одягу. Мало того, що українці успішно одягають селебретіс та заможних пані з усього СНД, сукня від українського дизайнера Сергія Єрмакова тепер є у гардеробі поп-королеви Мадонни. Також радують нові імена від моди – молодий дизайнер Альона Сереброва увійшла до трійки кращих дизайнерів на щорічному фестивалі східно-європейської моди Societa ‘Italia, який проходить у мецці моди Мілані.

Світлана Москаленко

Більше читайте тут: http://tsn.ua/glamur/pidsumki-2012-molodci-roku-abo-yak-ukrayinci-za-premiyami-hodili.html

Третьою силою можемо стати лише ми самі

грудня 4, 2012Політика


04.12.2012

Ірина Магрицька

Луганськ – Результати останніх парламентських виборів в Україні стали суцільним розчаруванням для національно-демократичної громадськості країни. Воно було потрійним. Спочатку ми відчули, що опозиція своїм голосуванням за чинний виборчий закон практично забезпечила перемогу партії влади. Потім ми були здивовані її безсиллям при захисті результатів виборів, попри гучні заяви деяких лідерів опозиції про те, що новий закон практично унеможливить свавілля влади при підрахунку голосів. І нарешті, погрози опозиціонерів обнулити свої партійні списки виявилися лише жалюгідним піаром, скерованим уже на президентську кампанію.
 
Тобто, якщо розібратись, то зовсім не влада, а українська опозиція стала головним розчаруванням минулих виборів. Це особливо неприємно для тих із нас, хто пов’язував з нею певні надії на покращення ситуації в Україні з демократичними свободами. Особливо ж кепсько було тим, хто повірив безвідповідальним заявам опозиційних лідерів, що Партія регіонів з тріском програє ті вибори.
 
Більше того, якщо до виборів багато хто з нас вважав інформацію про те, що деякі опозиційні лідери зацікавлені в тому, щоб Тимошенко перебувала у в’язниці, за провокації провладних журналістів та політологів, то після виборів це вже мало в кого викликає сумніву. Занадто вже по-різному зреагували на дещо штучні результати виборів лідери «Батьківщини» та сама Юлія Тимошенко.
 
Стосовно поведінки партії влади до, під час та після виборів, то вона здивувала хіба що киян та галичан, які наївно вважали, що в регіоналів не вистачить шулерської фантазії та адмінресурсу на те, щоб отримати загальну перемогу на виборах.
 
Вистачило і того, й іншого, і тепер доля України на три наступні роки буде визначатися Президентом Януковичем та рукою Чечетова, скерованою з Банкової, як і два останніх роки до цього.
 
Ще більш наївними є ті з нас, хто й надалі залишається оптимістом та очікує на появу на політичній арені українського Саакашвілі, який прийде та повирішує за нас усі наші проблеми. На жаль, не прийде, бо йому просто нізвідки взятися в Україні.
 
Чому сучасна Україна не може мати своїх національних героїв
 
Сподіваюсь, що тих, хто вірить у те, що наш національний герой сьогодні заходить у парламент на чолі якоїсь опозиційної фракції, або ж сидить у в’язниці, все ж таки не так багато, щоб ми у своїй переважній більшості й надалі чекали на його появу.
 
Або ж я помиляюсь, і він таки є в їх числі? Тоді в мене є певні питання до тих невиправних оптимістів. Чи це не той із них, кого турбує проблема кримської «татарви», яка сьогодні, на його переконання, «піднімає голову» на своєму рідному півострові? Чи не той, хто за весь час своєї передвиборчої кампанії не наважився на публіці вимовити слово «Янукович»? А може, той, хто після перемоги останнього на президентських виборах просив у нього прем’єрську посаду? А чи не та, що жодного разу публічно не вимовила таких святих для українців слів, як Голодомор, ОУН-УПА, Бандера чи Шухевич?
 
Але тоді знов виникає резонне запитання: чому у всіх постсоціалістичних та пострадянських держав були, якщо не національні лідери, що привели їх до європейської спільноти, то хоча б ті, що дозволяють їм триматися на соціально-економічному плаву значно краще за Україну? Іншими словами, де наші гавели, валенси, бальцеровичі, бразаускаси, саакашвілі або навіть пострадянські путіни з лукашенками та назарбаєви з алієвими? Чому українській нації бракує сил на висування зі своїх лав якщо не яскравих національних лідерів, то хоча би справжніх державників?
 
Відповідь на всі ці запитання можна знайти в її постгеноцидному статусі, який унеможливлює існування в Україні національної еліти та її кращих представників, які і стають за певних історичних обставин національними героями.
 
У нас навіть нема в суспільстві тих соціальних прошарків, які б могли продукувати у своєму середовищі тих елітаріїв. Якби на історичному зламі 1917 року в нас була своя національна шляхта, як у поляків, фінів та балтіців, то сьогодні ми, напевно, були б, мабуть, там, де перебувають і ці народи – у НАТО та Євросоюзі. Але тоді вся українська шляхта була настільки міцно вмонтована в російсько-імперську, що навіть не уявляла собі, як це братня соціалістична Росія може напасти на соціалістичну Україну. Наслідки цього сліпого оптимізму виявилися, як відомо, фатальними не тільки для української державності, але й для української нації в цілому.
 
Але тоді в нас було ще одне джерело національної еліти – українська інтелігенція, яка після агресії більшовицької Росії проти УНР скинула зі своїх очей рожеві проімперські окуляри і стала на чолі національного відродження у 20-і роки минулого сторіччя. Але це добре розуміли сталінські сатрапи, які ретельно перерахували всіх його представників та винищили їх ущент.
 
Потім замість тієї інтелігенції комуністичним режимом була вихована вже інтелігенція радянська, окремі представники якої намагаються сьогодні вдавати з себе наших національних лідерів. Наслідки цього жалюгідного маскараду всім нам добре відомі.
 
Але й після цього злочину комуністів в Україні ще залишалось велике джерело національної еліти – це українське селянство, яке складало на той час 70% населення України. Сталінський режим знищив його також повністю ментально Голодомором 1933 року, і лише частково – фізично.
 
Ось чому сьогодні українське село, замість Тараса Шевченка, здатне продукувати лише кучм, литвинів, у кращому випадку – ющенків.
 
Такого тотального нищення джерел еліти не пережила жодна інша республіка колишнього СРСР. Саме цим і пояснюється виняткова системна криза нашої державності, на відміну від усіх інших пострадянських республік, не говорячи вже про центральноєвропейські країни колишнього соціалістичного табору.
 
В історичній перспективі джерелами української національної еліти могли би стати національно свідома молодь та середній клас. Посткомуністична політична еліта «подбала» про першу, заклавши на конституційному рівні відсутність будь-якої державної ідеології в Україні. Наслідком цього частково пояснюється відтік найбільш талановитої молоді за кордон.
 
А середнім класом у нас ось уже третій рік поспіль дуже щільно «опікується» режим Януковича, який добре усвідомлює, що це питання збереження його панування на майбутнє.
 
Ось і виходить, що в Україні нізвідки взятися не лише реформатору рівня Саакашвілі, але й національній еліті як такій, яка б змогла об’єднатися в ту єдину українську партію, повністю незалежну від олігархату. Доказом моєї правоти є унікальна відсутність в Україні і того, і другого ось уже третій десяток років.
 
Що ж робити?
 
Відповісти на це сакраментальне питання, між тим, не так уже й важко. Треба брати приклад із росіян або з африканських арабів. Із того, як їхні інтернет-спільноти стали спільнотами вулиці, висунувши своїх лідерів, які дуже налякали можновладців у Росії та відсторонили в низці арабських країн старих керівників.
 
Страшно? Так. Важко? Безумовно. Але іншого виходу в нас просто немає. Хоча б тому, що багато хто з нас просто не доживе до того часу, коли своє слово в українській політиці скаже середній клас або наша елітарна молодь.
 
До речі, влада в Україні це добре розуміє. Ну не з великого ж бажання спілкуватися з населенням у Фейсбуці з’являється час від часу Микола Азаров! Тим більше, що йому там українці висловлюють усе, що про нього думають.
 
Певно, хтось із політтехнологів підказав Миколі Яновичу, що так значно краще й безпечніше для нього, ніж коли невдоволені його урядом прийдуть до Кабміну, Верховної Ради, чи, боронь Боже, до Адміністрації Президента.
 
Сьогодні український інтернет-простір став місцем випускання пари громадянського невдоволення режимом Януковича. І висловлюють свої думки тут не тільки «хоробрі» аноніми, а й конкретні люди під своїми іменами та прізвищами. Серед них є вже певні лідери, до яких немає жодних із тих питань, які я поставила вище палким прихильникам лідерів майбутньої парламентської опозиції.
 
Вони вже намагаються скеровувати громадську думку в тому чи іншому напрямку. Це їм удається, й авторитет їхній зростає.
 
Але це тільки віртуальний авторитет. Бо за межами інтернету (де перебуває абсолютна більшість наших співгромадян) про тих лідерів ніхто навіть не чув. Зовсім не факт, що коли б вони спробували вийти на вулицю, то стали б і її лідерами. Але такими могли б стати інші, які не такі переконливі в тому ж інтернеті.
 
Та все ж треба домовлятися в мережах про зустрічі, спільні справи. І ні в якому разі не підпускати до себе політиків, навіть найбільш порядних опозиційних і безкорисливих! Бо вони всі без винятку, як засвідчив час, мають за свою кінцеву мету лише депутатський мандат та збереження своїх статків і привілеїв. Гадаю, зі мною погодяться ті, хто колись намагався зацікавити тих самих порядних якимось своїм ноу-хау на користь України.
 
Якщо починати це робити вже сьогодні, то можна сподіватися на те, що вже на наступну річницю Майдану влада не зможе виставити на Хрещатику більше беркутівців, ніж там збереться українців, які тоді, сподіваюсь, зможуть захистити своїх лідерів від затримання. І тоді вже постане питання про зміну політичної еліти, принаймні опозиційної.
 
Можна, звичайно, не виходити з віртуального світу в реальний і комфортно для себе добивати там уже повністю «деморалізований режим Януковича», в інтернеті, сподіваючись і надалі на те, що хтось інший за нас це зробить у реальному житті. Але так можна догратися до того, що одного дня і та віртуальна реальність стане жорстко контрольованою цією ж авторитарною антиукраїнською владою. І все буде законно, бо хомутинників, які ладні за наказом згори розробити закон про податок на повітря, у Партії регіонів вистачає. І тоді з того соціально-правового глухого кута жодного виходу для нас, окрім російського бунту, вже не буде.
 
Ірина Магрицька – кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, журналіст, громадський діяч

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


Радіо Свобода © 2012 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.

bigmir)net  хиты 32645 хосты 17352

http://www.radiosvoboda.org/content/article/24788380.html

 

Відкрите звернення до президента України

грудня 4, 2012Загальне

 

Президентові України

Януковичу В. Ф.

 

Голові Верховної Ради України

Литвину В. М.

 

Головному редактору часопису
«Голос України»

Горлову А.Ф.

 

 

Відкрите звернення

львів’ян проти чергового гидкого виступу щодо української мови

Шановні панове!

 

Нації помирають не від інфарктів,

Спочатку їм відбирають мову

Ліна Костенко

 

Глибоко обурені публікацією гр. Т. Маслової з населеного пункту Добропілля Донецької області в газеті «Голос України» від 09.11.2012 р. (с. 13) під заголовком «Грамотна мова звучить з вуст одиниць».

В ній гр. Маслова Т. принижує українську мову і нахабно ображає весь український народ, називаючи нашу українську мову «діалектом, що склався протягом багатьох століть». Тим самим вона підтримує ганебну концепцію російських шовіністів, які по-валуєвськи твердять, що «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может», і що українська мова є тільки діалектом російської.

Це абсурд, бо українська мова є однією з найдавніших мов людства. Про це пише російський вчений Михайло Красуський в науковій роботі «Древность малороссийского языка», яка 21 грудня 1879 року пройшла російську самодержавну цензуру і була опублікована у 1880 році: «Занимаясь долгое время сравнением арийских языков, я пришел к убеждению, что малороссийский язык не только старше всех славянских, не исключая так называемого старославянского, но и санскритского, греческого, латинского и прочих староарийских».

Автор публікації і редакція, мабуть не знають, що багато слів в українській мові і санскритській мають спільне коріння, бо предки індійців до великого переселення народів жили на території України. І автору публікації, і редакції варто знати, що М. Красуський пише далі: «Не будем удивляться и нашим родным эрудитам, для которых малороссийский язык почти не существует… колыбелью арийских племен была не Средняя Азия, но так названная Сарматская долина, или Славянская; следовательно, на этой равнине по настоящее время ЖИВУТ Малороссы… известно, что новгородское наречие наиболее подходит к малороссийскому… древняя индийская цивилизация из первобытного языка произвела санскритский, который уже вовсе не считается (как прежде) отцем всех арийских. А, так как культура мало повлияла на малороссийский язык, то не удивительно, что он сохранился более других…

Если когда-нибудь нескоро осуществится мысль о всеобщем славянском языке, то малороссийский первый перед всем имеет на это право, так как это язык коренной, и потому-то все славянские лучше его понимают, нежели другие… все сказанное мною, кажется, не позволяет усомниться в том, что как малороссийский, так и русский (преимущественно народный) языки развились самостоятельно… и что первый из них, господствуя в центре славянского мира, наименее между всеми старыми и новыми арийскими подвергся искажению».

Крім того, редакції газети «Голос України»  необхідно знати, що в Парижі у 1934 році відбувся конкурс мов за семантикою (смисловим значенням) і словниковим запасом. Тоді перемогли три мови: фарсі, французька і українська, а «великий, могучий язык» навіть не увійшов у десятку мов світу.

У 1991 році аналогічне оцінювання  мов провело ЮНЕСКО. Українська мова знову увійшла трійку найбагатших і досконалих мов, а російська мова знову опинилася на старих позиціях.

Знаменитий лінгвіст Мілош Вернгард за мелодійністю відзначив три мови: італійську, іспанську й українську, і, якби не сполучення звуків «тк», «пх», «тх», то він би, за його словами, українську мову назвав першою.

Звертаємо увагу, що в англійський енциклопедії в статі «англійська мова» професор Річард Уілсон пише: «Англійська мова походить від мови, яка панувала  на півдні Русі». Тобто на українській території.   

Мусимо нагадати і словник російського вченого Даля, де написано: «в русском языке – 50 тысяч слов иностранного происхождения».

Слово «хлеб» не може бути російського походження, бо винахідниками хліба є українці, а слова «актор», «астра» – іноземного походження.

Вимагаємо від редакції газети «Голос України опублікувати наше звернення, офіційно вибачитися і покарати відповідального за випуск номера. Щодо авторки, яка, мабуть, також має себе за «русского эрудита», то на неуків-шовінюг ми не ображаємося.

Прийнято на зборах львів’ян 18.11.2012 р.

За дорученням зборів підписали:

Шпіцер Василь  Іванович, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, м. Львів, вул. Івана Франка, 23, кв. 30, 79007, тел..  0503124393 .

Шеремета Петро Максимович, член-кореспондент УНГА, Почесний розвідник надр України, м. Львів, вул. Шевченка, 362,
кв. 74, 79069,   тел.:  0509488606 .

Перепічка Євген Васильович, доцент, к. т. н., м. Львів,
вул. Гетьмана Івана Мазепи, № 24, кв. 63, 79059, тел.:  0986164287 .

Гомзяк Андрій Степанович, журналіст, м. Львів,
вул. Драгана, 26, кв. 13, 79049, тел.:  0503707053 .

 

 


Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.