Загибель бджіл може обернутися катастрофою для людства, попереджають вчені

квітня 26, 2013Наука і життя

26 квітня 2013 року 12:46

Світова наукова спільнота останнім часом дедалі частіше говорить про проблему масової загибелі бджіл у всьому світі. Як зазначають дослідники, для людства це може обернутися катастрофою, тому що бджоли виконують важливу функцію в екосистемі, запилюючи 80% рослин, які, у свою чергу, складають третину раціону населення планети.

Зникнення бджіл може призвести до гострого дефіциту м’ясних і молочних продуктів, овочів і фруктів.

Кілька місяців тому в європейський прокат вийшов документальний фільм швейцарського режисера Маркуса Імхофа More than Honey – Більше, ніж мед. З того часу цю картину в одній тільки Швейцарії встигли переглянути понад 200 тисяч осіб, що зробило її найуспішнішим у цій країні документальним фільмом всіх часів. Стрічка, яка удостоїлася престижних нагород, розповідає про життя бджіл, про їхню загадкову масову загибель в останні роки по всьому світу, про небезпеки, які несе для них сьогоднішня цивілізація, і про той неоціненний внесок, який вони роблять для забезпечення людства продовольством, беручи участь у запиленні сільгоспкультур. Утім, у фільмі йдеться лише про домашніх медоносних бджіл, а між тим важливу роль у природних екосистемах відіграють і дикі комахи.

Джерело: korrespondent.net

Куди прямувати українцям і Україні (автор: Шеремета Павло)

квітня 26, 2013Загальне

(опубліковано 22 квіт. 2013 09:24 Степан Гринчишин)

Павло Шеремета, президент Київської школи економіки. Він має унікальний досвід консультування уряду одного з ключових азійських тигрів, країни співрозмірної з Україною – Малайзії. На прикладі азійських країн він намагався виокремити поради, які можуть допомогти у проведенні масштабних ефективних реформ в Україні.

 

«У Малайзії є мета – у 2020 році бути визнаною світом. Я не хочу своїм правнукам розповідати, що в мене були чарівні ідеї, але якийсь черговий президент, якого на той час ніхто вже не буде пам’ятати, мені заважав. Дуже важливим аспектом змін є національна культура, яка складається з ідеї, на яку нанизуються цінності, ритуали, національних героїв та символіку. Якщо нам вдасться поєднати це все разом – чи на корпоративному рівні, чи на національному, – це буде тим, що можна запропонувати як одну з економічних стратегій країни.

 

 

 

 Можна дати три основні поради:

Перше – азійські країни з цим управляються як корпорація. Якщо ми хочемо такого зростання, як в Азії, то в деяких моментах демократією прийдеться пожертвувати. Чи ми готові? І чи це потрібно? Адже можна не жертвувати, мати менші темпи зростання і йти європейським шляхом, яким ми зараз більш-менш ідемо.

 

Друге – малайзійці в першу чергу вирішували два питання – соціальний інжиніринг, а тоді вже економічне зростання. Вони повинні були “сільським джунглям”, тобто відсталій титульній нації, привити ментальність першого світу. Вони розуміли, що не можна стати розвинутою країною з титульною нацією, яка мислить по-сільському, її потрібно було вернути в міста. І поки її повертали – були жертви, чи готові і ми цим жертвувати?

 

Третє – у 1969 р. в Малайзії перемогла китайська партія і китайці приходили в малайзійські райони зі своїми прапорами, гаслами, щоб похизуватися перемогою. Малайзійці на це відповіли збройними нападами, в результаті – кілька сотень жертв. Тоді малайзійський лідер заявив, що, очевидно, у цій ситуації варто когось захищати. І хоч малайці порізали китайців, захищати все одно треба малайців. Тоді малайців в Малайзії було 55%, але вони володіли лише 3% багатства. І цей дисбаланс створював напругу в суспільстві, тому потрібно було витягнути цей відсоток хоча б до 30%. На закиди, чому захищати лише малайців, він відповів: “В китайців є інший Китай, в індійців є інша Індія, а для малайців – це єдина Малайзія, тому ми будемо робити те, що хочемо тут робити“».

 

Варто українцям запозичити в азійських народів на індивідуальному рівні певні властивості – це етику праці, амбіційність, відповідальність, бійцівський дух, працьовитість, оптимізм, смиренність, освіта, сфокусованість та заощадливість.

 

Ми вже багато в житті переконувалися, що якщо ти сам рукава не закотив і того не зробив, то ніхто не зробить. Ми повинні чимшвидше зрозуміти, що лише ми самі щось можемо міняти в своїй країні.

Ця бандитська держава

квітня 23, 2013Думки з приводу

Не вкладається в жодні людські відносини терор бандитами від влади вчительки Ніни Москаленко та її сім’ї з Києва. Про яку правову державу можемо говорити, коли нещасна вчителька зі старою матір’ю та неповнолітнім сином не мають захисту ніде ‑ ні в суді, ні в міліції. Судові виконавці, три машини беркутівців, міліція проти двох нещасних жінок та дитини. Такого звиродніння певно ніде немає. І ця аморальна нечисть діє абсолютно безкарно. Рейдерство було притихло дещо після 2004 року. Однак прихід до влади “донецьких” дуже активізував мародерство. І враження таке, що єдиним способом боротьби з тою нечистю є вила. Не дармо теперішня влада шалено боїться, щоби зброя не потрапила до рук громадян. Попробуй тоді їх безкарно грабувати! Громадяни мусять тепер дуже триматися разом. Це зараз єдиний спосіб протидії бандитам від влади.

Стаємо народом, починаємо себе поважати?

квітня 18, 2013Думки з приводу

Українці образилися на невдалий жарт російського телеведучого Івана Урганта про те, що він овочі посік, “як червоний комісар українських селян”. Це вже втретє українці ображаються на невдалі жарти теле- та радіожурналістів. Більше ‑ ображаються масово. Перед ними вибачаються. Це означає, що нас будуть поважати. Хоча Ургант своєю фразою фактично підтвердив, що червоний комуністичний терор в Україні був геноцидом українців. Звичайно, є ще такі “українці”, як Мартинюк, Симоненко та іже з ними, які заперечують геноцид ніби то рідного народу. Більше того, вони не здатні навіть вставанням у Верховній раді віддати шану загиблим від голоду співгромадянам. Яничари, на жаль, були і ще є в Україні. Однак широка реакція суспільства на поступок Урганта несе надію, що ми все більш нетерпимо будемо ставитися до яничар і зрештою вони зникнуть як явище з нашого життя.

 

 

Принижені лікарі

квітня 11, 2013Думки з приводу

Мабуть всім нам час від часу приходиться консультуватися з лікарями щодо власного здоров’я. Звичайно, йдемо у поліклініку. Звертаємося або до свого сімейного лікаря, або ж до спеціаліста в тій чи іншій області медицини.Ми очікуємо зустрітися з поважаними знаючими людьми і отримати від них необхідну нам допомогу.

І от ми приходимо до лікарів і бачимо людей, надзвичайно відповідальна праця яких ціниться на рівні праці прибиральників. Цим людям треба ростити дітей, можливо доглядати стареньких батьків. І за всіми цими клопотами не помилитися в діагнозі хворого, у призначенні йому лікування. Треба підтримувати високим свій професійний рівень. Треба слідкувати за новинами в медицині.  Це потребує часу і зусиль. Однак їхня бідність, їхнє безгрішшя змушує їх цей час витрачати на вирішення банальних проблем виживання. В результаті спад кваліфікації і втрата для всіх нас.

Чому ми не бачимо мітинги протесту лікарів проти низької зарплати? Чому ці люди не протестують проти зневаги держави до них? Тому, що їм фактично дозволено брати додаткову оплату з хворих. Існують неписані тарифи різноманітних лікарських послуг. Хочете якісного аналізу – платіть. Хочете якісного діагнозу – платіть. І т. д., і т. п. І навіть неясно – це корупція чи перекинення частини оплати лікарських послуг на плечі рядових громадян. Все це, звичайно, можна вирішити цивілізовано – ввести оплату за лікарські послуги. Хворий іде до каси та платить згідно прейскуранта. Лікар з цих грошей отримує свою частку. Всі спокійні і задоволені. Нема хабарництва. Йдуть податки в казну.

Однак в стороні, поза цими грошовими потоками залишаються чиновники. Мабуть саме це не дає можливості провести в медицині до сих пір жодних реформ. І лікарі дальше заглядають в кишеню своїм пацієнтам, сподіваючись на нагороду. Частину якої певно треба віддати “наверх”. Для гарантії власної безпеки.

Факти, які характеризують внутрішню політику України

квітня 11, 2013Політика, Українські проблеми. Політика

Останнім часом відбулося кілька дуже показових подій, які яскраво характеризують внутрішню українську політику.

Перша. 4 квітня цього року в Донецьку в центрі “Ізоляція”, який знаходиться на території закритого донецького заводу, в рамках міроприємства “Дні Америки” за участю посла США в Україні Джона Теффта повинен був пройти “ТехКемп” ‑ семінар для громадських діячів та журналістів, який стосується розвитку інтернет-технологій в Україні. Однак групою осіб (коло 100 людей) міроприємство було зірване. Ці люди, яких привезли перед приходом посла, з готовими плакатами (“Остановим “арабскую весну””, “Интернет не место для революций”, “ТехКемп зародыш революций”, “Мы знаем для чего вы здесь”, “Нет “арабской весне” в Донецке”) скоренько організували мітинг, на якому тих, що прийшли на зустріч з послом називали «предателями», «уродами» и «ублюдками». Коли посол від’їхав, мітингувальники, зламавши двері, увірвалися до приміщення, де відбувався семінар (на територію закритого заводу!). Особливо активними були 15 “биків”, помічених і в інших подібних акціях. Викликана міліція не заважала “мітингувальникам”. Після закінчення “акції” “мітингувальники” прощалися з міліціонерами, як давніми знайомими чи друзями. (Більш детально див. http://www.report.dn.ua/?p=992). Пошуки журналістів дали можливість встановити особи деяких учасників (зокрема, Олєг Фролов, Андрєй Пургін) та організації, з якими вони пов’язані, а саме ‑ Донєцкая рєспубліка (заборонена судом, як екстреміська), Євразійський Союз Молодьожі. Були помічені люди в козацькій формі. (Більш детально див. http://www.report.dn.ua/?p=995). Суть мітингуючих добре відображає фотографія, на якій зображені і деякі з них.

 

 

Цікавою є підслухана журналістами розмова двох рядових учасників вломлення. На зауваження одного: «Чё сидишь? Ваши вон, уже уходят», другий питається: «Чё так рано?». Перший: «Проплата закончилась».

Характерною рисою події є повна безвідповідальність учасників “акції” та фактично покровительство зі сторони міліції. Жодних відомостей про відповідальність за явний бандитизм учасників немає. Дивним також є практична відсутність інформації про цю кричущу подію в більшості засобів масової інформації (напр. Українська правда, ТСН тощо)

Друга. 6 квітня о 19:00 в Тернопільському палаці культури “Березіль” ім. Леся Курбаса, група із 20-ти українських націоналістів провела акцію проти попсових дуетів “Потап и Настя”, “Время и стекло” та Аркадия Лайкина. Акція полягала в закиданні яйцями артистів. За словами Голови ТОО ВО “Тризуб” імені Степана Бандери Василя Лабайчука, учасники акції, члени “Тризуба” ніколи не заперечували існування та функціонування російської та інших мов і не виступають проти російських виконавців, які співають рідною для себе мовою. Вони проти українофобської концертної політики українських артистів, які пропагують чужі твори низької якості, негативно впливаючи на українську культуру та ментальність, принижуючи українські цінності.

Втрутилася міліція. Як було повідомлено у Відділі зв’язків з громадськістю УМВС України в Тернопільській області затримано шість активістів “Тризуба”. Яке різне відношення української влади до російських фашистів та українських націоналістів!

 

Третя. Вночі з суботи 6 квітня на неділю 7 квітня (Благовіщення) невідомі вандали зруйнували пам’тник Степанові Бандері в селі Новосілках на Львівщині. Пам’ятник встановлено навпроти школи, в якій зараз працює виборча дільниця на проміжних виборах до Львівської обласної ради. Близько 7.00 представники дільничної комісії прийшли на дільницю, де мало відбутися засідання ДВК, і побачили розбитий пам’ятник. На дільниці, як звикло, чергували міліціонери. “Нищення пам’ятників національним героям України є масштабною та цілеспрямованою кампанією, замовників та виконавців якої повинні якнайшвидше знайти правоохоронні органи, а винні у злочинах мають понести справедливе покарання.” (Із заяви партії “Батьківщина”)

Нагадаємо, що пам’ятники чи пам’тні знаки героям національно-визвольної боротьби українців пошкоджено раніше в різних населених пунктах Івано-Франківської, Львівської, Рівненської областей. І це нищення продовжується. Жоден вандал не знайдений. Тобто, силові структури бездіяльні.

Для порівняння згадаємо руйнування пам’тника Сталіну в Запоріжжі. Учасники руйнування  виявлені і покарані судом. Нагадаю ‑ Йосиф Сталін багаторічний керівник Радянського Союзу, дитатор, його діяльність спричинила небачений терор, мільйони жертв. Саме з його правлінням та безпосередньою ініціативою пов’язують голодомор-геноцид українців у 1932-33 роках та винищення української інтелігенції в 30-их роках минулого століття, жорсткий антиукраїнський терор  в Галичині перед і після другої світової війни. Саме встановлення пам’ятника тирану було плювком в обличчя українців. (До речі, будь-який розумний правитель не дозволив би ставити цей пам’тник тирану державотворчого народу. Сам факт встановлення такого пам’ятника обов’язково приведе до розпалювання конфліктів всередині країни. Але так би робив правитель, який дбає при мир і благополуччя очолюваної ним держави.)

 

Четверта. В інтерв’ю, надрукованому в http://footballtransfer.com.ua/ua/news-30989.html# Ярослав Ракицький, футболіст “Шахтаря” заявив. “Знаєте, я можливо і якийсь неправильний. Але для мене моя країна ‑ це Донбас. Ніхто не буде сперечатися, що це унікальне місце. У людей, що виросли там, особливий менталітет, свої поняття. За «Шахтар» я готовий віддавати себе всього без залишку. Але я не можу грати за збірну бандерівців. Останньою краплею стала наша суботня гра у Львові. Чого тільки я не наслухався з трибун. А ці банери львівських фанів? Хто на них зображений? Шухевич і Бандера ‑ вони ж злочинці. Нас так вчили в школі на Донбасі.”

36_1.jpg (17.75 Kb)

 

Не вірити Ракицькому не маємо підстав. У школі його вчили, що Бандера і Шухевич ‑ злочинці. Якщо згадати, що майбутній футболіст народився у 1989 році, то у школі він навчався уже в незалежній Україні. У цій незалежній державі його навчали, що борці за незалежність держави ‑ злочинці. У інших народів борці за їхню незалежність ‑ герої. Дивний ми народ і дивна наша держава. У ній є міністерство освіти України? У ній проводиться державна освітня політика? Патріотичне виховання молодого покоління? А нам кажуть ‑ підростає молоде покоління, покоління нової держави. Це ‑ Рокицькі? Молоде покоління виховувати треба. І своїм прикладом теж. Виявляється, патріотизм з неба не падає. Він потребує вкладення сил, енергії і грошей. Ось він ‑ Ярослав Ракитський, в синьо-жовтій спортивній формі і поглядом з-під лоба. Таким його виховали.

 


Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.