Звірячий оскал «антифашизму»

травня 24, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

 

 

 


19.05.2013

Дмитро Шурхало

«Якщо так виглядає антифашизм, то нам, мабуть, час записуватися у фашисти», – саркастично зауважив один колега увечері 18 травня. Цього дня апофеозом антифашистського маршу регіоналів стало побиття журналістів, які знімали бійку спровоковану «антифашистами» характерної зовнішності.

Те, що сталося – діагноз для країни. Президента Януковича охороняє ціла зграя охоронців – хоч у дитячому таборі, хоч на з’їзді власної партії. А натомість його співвітчизників можуть брутально побити прямо під стінами міліцейської будівлі за повного потурання ПРавоохоронців.

Зараз депутати-регіонали та їхні підбріхувачі у різний спосіб намагаються довести, ніби Партія регіонів непричетна до побиття журналістів. Мовляв, це були не «антифашисти». Утім, їхні аргументи так само непереконливі, як і притягнута за вуха антифашистська риторика, за допомогою якої режим намагається втримати владу. Адже бездіяльність міліціонерів, які не втручалися, коли здорові жлоби били журналістку, переконливіша за всі байки регіоналів. Зрештою, подібного виду молодики вже не вперше перешкоджають акціям опозиції та задіяні у провладних акціях. Автор цих рядків познайомився із методами «антифашистів» ще перед інаугурацією Януковича. Тож, маю підстави твердити: це один і той самий почерк, тільки тепер ПР-актив поводить себе ще зухваліше.

Минули часи, коли регіонали, піклуючись про репутацію, позбавили депутатства свого Олега Калашнікова за насильство над журналістами. Утім, чи безповоротно ті часи спливли, залежить від того, як тепер на цей звірячий оскал «антифашизму» реагуватиме суспільство і насамперед самі журналісти.

Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


Радіо Свобода © 2013 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.

bigmir)net  хиты 16922 хосты 8447

http://www.radiosvoboda.org/content/blog/24990336.html

Шаленодивний нині час…

травня 23, 2013Думки з приводу

                                                                Шаленодивний нині час.

                                                                  Так хилитає форма змістом.

                                                           Прожив життя, як п….ас,

                                                                    А, курва, вмре антифашистом.

                                                                                                Володимир Ханас

Коли у Віктора Януковича в Івано-Франківську кинули яйцем, що спричинило важке нервове потрясіння донецького лідера з лікуванням у реанімації, його друзі типу Тараса Чорновіла не могли не побачити “важкого тупого предмета”, який, кинутий рукою підступного терориста, загрожував світлому життю кристальної чистоти державного діяча.

З тих пір пройшло кілька років. Підтиснутий московськими грішми, активований дурістю українського демократичного політикуму, після двох холостих вітань Путіна, Янукович таки врешті став президентом України. Здивуванню європейців не було меж ‑ велика європейська держава Україна обирає президентом людину неполітичного походження, який не може бути вхожим у співтовариство європейських політиків. За все треба платити. І Янукович платить. Заявою про не геноцидність українського голодомору він, фактично, оголошує холодну війну українцям ‑ корінній державотворчій нації. Піднято і стимульовано промосковських комуністів (фактично москвофільську партію), відкрито широку дорогу “діяльності” виплеканим попередньою системою яничарам типу Колєснічєнка, на знищення української освіти за намовкою Москви поставлено українофоба Табачніка, керівництво силовими структурами передано вихідцям з Росії, почався шалений наступ на історію національно- визвольної боротьби українців і, взагалі, на українську історію. Тирану Сталіну, який разом зі своїми поплічниками організував жахливий голодомор-геноцид українців, під прикриттям теперішньої влади в Україні ставлять пам’ятники. Уявляєте пам’ятник Гітлеру у Франції? А Гітлер спричинив, мабуть, менші нищення французів, ніж Сталін ‑ українців. Цей відкритий плювок в обличчя українців яскраво характеризує хамство і українофобство теперішньої влади в Україні. Одночасно наступ на українство почався в Росії ‑ заборонені українські громадські організації і т.п. Видно через свої міжнародні зв’язки, Росія стимулювала антиукраїнські акції німців (суд над вимордуваним життям і, виглядає, безневинним стареньким Дем’янюком, якісь антиукраїнські лекції в посольстві Німеччини в Києві). Росія старається створити міжнародний антиукраїнський фронт. Заявки типу того, що “українці – не народ”, “Україна – не держава” оголошуються на рівні президента Росії. Росія старається створити антиукраїнський фронт і в Україні. Фінансове стимулювання українофобних партій, нацистких та профашистських російських молодіжних організацій (євразійський союз молоді, донєцкая рєспубліка тощо), будь-яких антиукраїнських рухів, активізація залишених в Україні організацій КГБістів, активна робота над захопленням української економіки з метою контролю над нею. Партія регіонів як вірний соратник і послідовник “Єдіной Росіі” починає копіювати методи і підходи керівництва Путіна. В Україні розбудовується тоталітаризм, антиукраїнський тоталітаризм. Мабуть зразки і підходи тоталітаризму брали не лише в тирана Сталіна, але і в тирана Гітлера. Було створене молодіжне крило партії регіонів, на яких видно покладалось також завдання силової боротьби з інакомислячими, особливо підчас виборів та громадянських акцій. Яскраво ілюструє сказане історія з побиттям журналістів 18 травня 2013 року підчас акції “Вставай Україно”. Силові структури держави, зокрема, міліція явно прикривають регіональних бандитів. Згадаймо також пошкодження пам’ятників героям національно-визвольної боротьби українців в різних областях України. Скоріше всього це робили ті ж регіональні бандюки. Ясно, що безкарність їхніх злочинів гарантується силовими структурами держави. Цікавою є поведінка міліції щодо встановленого журналістами бандюка Тітушка, який напав на журналістку 5-ого каналу. Йому дали можливість підготуватися до затримання. Очевидно, підготовлений регіоналами та їх сподвижниками-міліціонерами, Тітушко тепер заявляє про те, що “працював” на опозицію. Однак деяких його друзів впізнала Ніна Москаленко ‑ вони ламали її будинок. Їх впізнали, як активних “учасників” виборів на стороні регіоналів. Вони просто представляють регіональний гітлерюгенд. В цьому величезна небезпека теперішньої політичної ситуаці в Україні. Байдужість людей може спричинити те ж, що й байдужість німців в тридцятих роках минулого століття, а саме ‑ тиранію. Українці уже пережили нічні арешти, масові вивезення, розстріли, голодомори, табори як комуно-московські, так і німецько-нацистські. Історія повинна нас не тільки вчити, а й навчати.

Організована регіоналами низка “антифашистських” мітингів нагадує дії злодія, який кричить: “Ловіть злодія.” Проти яких “фашистів” спрямовані ці акції? Жоден регіонал не може на це питання відповісти. Бо крім регіоналів немає в Україні великих партій такого спрямування. Вражають підходи регіоналів до пропаганди. Від них віє пропагандистськими методами німецьких нацистів чи російських комуністів ‑ перевертати все з ніг на голову, чорне називати білим і т.п. Послухайте чи то Ганну Герман, чи Єлєну Бандарєнка, чи міністра Захарченка…

На щастя журналісти дійсно перетворюються на суспільну силу, “четверту владу”. Чесна, активна і відповідальна позиція мабуть більшості з них, заслуговують повагу і всіляку підтримку. Хоча є і журналісти (та й політики) з психологією шакала Табаку. Їхнє тявкання в унісон провладним співам, здається, уже дратує навіть прихильників теперішньої влади.

Події 18 травня  ще раз підтвердили, що партія регіонів не є державницькою партією. Вони, як і раніше, стараються створити роздор в Україні для отримання від цього особистої політичної та майнової вигоди. Така політика є промосковською політикою, спрямованою на ослаблення, а може і розпад (найкраще для них ‑ знищення) держави Україна. Промосковський нецивілізований воєнно-переможний ажіотаж, спроби відновлення культу особи Сталіна, оголошення частини населення України фашистами (хоч, власне, влада у своїй діяльності найбільше сповідує фашистські методи), чисто московсько-комуністичне обпльовування національно-визвольної боротьби українців, зокрема ОУН та УПА, підготовка якихось таємних дій типу референдуму тощо свідчить про напружену роботу антиукраїнських сил. Звичайно, Україна після сотень літ розриву між різними державами не є ментально єдиною. Цю неєдиність патріоти України стараються згладити, а вороги ‑ збільшити. На цій неєдиності та її розпалюванні будують свою політику регіонали, як промосковська сила. Дивує участь у цьому шабаші ніби то українців, при цьому недурних людей. Чи то така вже зрадлива людська натура (згадаймо суд над колабораціонітами-французами після війни), чи вироблена українцями за підневільні століття тяга до служби чи прислужуванню комусь, невміння чи нехотіння бути господарем на своїй землі? У повітрі витає і росте політична напруга. Чи то часом не наближається момент Х, момент Істини, момент випробування українців на виживання і велич в цьому вічно мінливому загадковому світі? Момент, за яким український народ, мусимо вірити, “…огнистим видом засяє у народів вольнім колі, трусне Кавказ, впережеться Бескедом, погонить Чорним морем гомін волі, і гляне, як хазяїн домовитий, по своїй хаті, і по своїм полі.”


Путінській Росії прогнозують грецьке майбутнє

травня 23, 2013Суспільствознавство

23.05.2013 09:41

Інвестбанк, який спеціалізується на російських активах, заявив, що Росія є наступною Грецією.

Висновки, які опублікував Іван Чакаров, підкріплені вагомими аргументами. На погляд Чакарова, Росія вже потрапила в “пастку середнього доходу”. А влада країни, як раніше грецькі політики, буде нарощувати борги, щоб утриматися при владі, – йдеться у публікації.

Національне бюро економічних досліджень США (NBER) вважає: зростання економіки, що розвивається припиняється тоді, коли подушний ВВП досягає приблизно $ 16 тис.

Такою, як зауважує ЛІГАБізнесІнформ, є “пастка середнього доходу”. Чакаров підкреслює: у Росії подушний ВВП досягне 16016 доларів якраз в 2013 році.

За даними NBER, зростання ВВП знижується приблизно на 62% (якщо порівнювати 7-річний період до “пастки” з 7-річним періодом після попадання в пастку).

ВВП Росії дійсно впав з 4,5% до 1,6%, як і випливає з формули NBER. Єдина перешкода кризі – “демографічна ситуація в Росії. Вона настільки жахлива, що в найближчі роки подушний ВВП буде рости швидше, ніж ВВП всієї країни”.

Експрес онлайн

У Ташкенті львівські школярі “нахімічили” три медалі

травня 23, 2013Новини

23.05.2013 19:57

Одну золоту та дві бронзові медалі привезли львівські школярі з 47-ї Міжнародної Менделєєвської олімпіади, яка відбулась у місті Ташкент, Узбекистан.

Міжнародна Менделєєвська олімпіада – престижне змагання з хімії на теренах СНД, Балтії та Південно-Східної Європи. Протягом семи днів 118 учнів із 17 країн перевіряли свої теоретичні знання та практичні навички. У результаті змагань українська збірна, до складу якої увійшло вісім учнів 10-11 класів, здобула дві золоті, дві срібні та чотири бронзові медалі.

Олімпійське золото завоював Андрій Стельмах, випускник Львівського фізико-математичного ліцею при Львівському національному університеті ім. І. Франка, а бронзові медалі здобули Олег Гордійчук і Владислав Нешта, учні Львівського фізико-математичного ліцею, інформує холдинг OSTCHEM.

Всього українська команда здобула вісім нагород – ще одне олімпійське золото завоював Олександр Вигівський, випускник Харківської гімназії №47, срібло привезли додому кияни Христофор Хохлов, який навчається в науково-природничому ліцеї №145, та Марія Анапольська, випускниця Києво-Печерського ліцею №171 «Лідер». Бронзові медалі отримали учень київського ліцею №100 «Поділ» Роман Діденко та випускник Вінницької фізико-математичної гімназії №17 Олександр Ляшук, пишуть Львівські новини онлайн

«Міжнародні змагання такого рівня дуже важливі для талановитої молоді: вони дозволяють перевірити знання та впевнитися у своїх силах. Можливістю участі у Міжнародній Менделєєвській олімпіаді ми завдячуємо великим хімічним підприємствам, які повірили у наших учнів і оперативно надали підтримку, – прокоментувала Лілія Олексин, вчителька Львівського фізико-математичного ліцею, яка цього року підготувала трьох призерів олімпіади. – Діти повернулися дуже задоволеними, вони відчули смак перемоги та зі ще більшим захватом готуються до наступних змагань».

Експрес онлайн

РОССИЯНЕ – НЕ СЛАВЯНЕ.

травня 23, 2013Історія

РОССИЯНЕ – НЕ СЛАВЯНЕ.

Уважаемый читатель!  Если название сей статьи у тебя вызвало недоумение и внутренний протест, не спеши быть предубедительным. Знаю, что в школе тебя учили другому. Тогда тебя не интересовали аргументы. Надеюсь, сейчас ты покинул детскую привычку верить на слово, и ты уже знаешь, – что такое наука и пропаганда на службе у политиков, и тебя будут интересовать только аргументы и доказательства. Поэтому давай посмотрим фактам в лицо и отделим их от исторических мифов. Опять же, чтобы не мешать сюда политику, мы при этом будем опираться исключительно на авторитетних российских ученых и российские источники. Если тебе, читатель, больно и обидно отказаться от мысли, что россияне – не славяне, сразу хочу подчеркнуть, что в этом нет ничего плохого. Это абсолютно не делает россиян хуже других. Нацию плохой или хорошей делает не происхождение, а её отношение к соседним народам. Поэтому нужно чтить историю своего народа и не стыдиться своего происхождения.
А теперь перейдём к сути вопроса. Здесь следует заметить, что процесс становления народностей связан с миграциями и ассимиляциями, поэтому  славянской этнической группы в 100-процентном чистом виде не существует. Не все так просто и со славянскостью украинцев, особенно на востоке, где было влияние финно-угорской ассимиляции, и западе Украины, где было влияние сарматской ассимиляции, однако не настолько, чтобы поставить под сомнение славянскость дреговичей, древлян или полочан …  Из всех народов, которых сейчас считают славянами, больше всех этому понятию соответствуют поляки и белорусы. Но не будем здесь, по примеру некоторых т.н. историков , приобщаться к спорным арийским и подобным гипотезам о массовых прогулках (миграциях) народов по земному шарику в поиске арийской супернации, не будем копать вглубь к варягам или киммерийцам или к самому Адаму с Евой, и не будем распыляться, а сосредоточимся на становлении россиян, вооружившись неопровержимыми фактами, которые и по сей день лежат, как говорится, на поверхности, во временных рамках формирования именно российской народности.
Как известно, на территории современной России в древность жили такие племена, как меря, муромы, весь, мокши, мещеры, печоры, чудь, ливь, водь, ямь, чухно, пермь, карелы, зырян, самоядь и др. На сегодняшний день нет никаких доказательств того, что эти племена принадлежали к славянской этнической группе. Также и попытка историков, состоявших на службе имперской политики, объяснить славянское происхождение россиян путём включения в эту теорию князей Киевской Руси Рюрика, Юрия Долгорукого или Андрея Боголюбского является нелогичной. И не потому, что сама теория призвания варягов является спорной в исторической науке, а потому, что попытка связать это с происхождением россиян лишена элементарной логики. Авторитетный российский историк Ключевский писал следующее: “С Андреем Боголюбским ВЕЛИКОРОСС впервые вышел на историческую арену“, не обращая внимания на то, что к этническому фактору становления т.н. великороссов ни Боголюбский, ни Рюрик с Долгоруким, не имеют никакого отношения. Ведь призвание  князя само по себе не могло сделать славянами племена, населяющие тогда территорию современной России. С таким же успехом можно прицепить свою историю происхождения и государственность к монголо-татарам, ведь российские историки Карамзин, С. Соловьев, признавали факт вхождения в 1253 году Ростово-Суздальских княжеств в состав владений хана Сартака, сына Батыя. Поэтому, как с приходом норманнского князя в Киев славянские племена не могли  от этого автоматически стать норманнами, так и с приходом во владимиро-суздальские земли князя с киевской земли из династии рюриковичей, здешние племена от этого не могли автоматически стать славянскими. Поэтому, с приходом туда Боголюбского, не могли на историческую арену выйти так называемые великороссы, как об этом писал Ключевский, хотя предки современных россиян получили возможность этим, не всегда мирным путем, получить государственность, религию и прочее. Поэтому с Боголюбским можно связывать разве что истоки российской государственности.
http://ruskline.ru/news_rl/2012/03/20/osnovatel_rossijskoj_gosudarstvennosti2/
http://rusk.ru/st.php?idar=17891

В вопросе происхождения россиян также сложно опираться и на летописи Киевской Руси. К примеру «Повесть временных лет», оригинал которой до нас не дошел, по словам академика Шахматова, на протяжении веков переписывалась по крайней мере дважды. Более поздние исследования установили пятикратное переписывание отдельных ее фрагментов» http://feb-web.ru/feb/todrl/t04/t04-009.htm
А самое интересное, что переписывание сопровождалось искажением фактов:
(“И прия власть Рюрикъ, и раздая мужемъ своимъ грады, овому Полотескъ, овому Ростовъ, второму Белоозеро” (ПВЛ).
“Н. И. Костомаров на диспуте с М. П. Погодиным 19 марта 1860 г. о начале Руси говорил: «Наша летопись составлена уже в XII веке и, сообщая известия о прежних событиях, летописец употреблял слова и выражения, господствовавшие в его время» О влиянии новгородских порядков поздней поры при создании легенды писал Д. И. Иловайский. Но настоящий перелом здесь наступил благодаря работам А. А. Шахматова, который показал, что Сказание о призвании варягов это – поздняя вставка, скомбинированная способом искусственного соединения нескольких северорусских преданий, подвергнутых глубокой переработке летописцами. Шахматов увидел преобладание в нем ДОМЫСЛОВ над мотивами местных преданий о Рюрике в Ладоге, Труворе в Изборске, Синеусе на Белоозере и обнаружил литературное происхождение записи под 862 г., явившейся плодом творчества киевских летописцев второй половины XI – начала XII века 5) “.
http://www.litmir.net/br/?b=86241  А.А. Шахматов доказал, что упоминание в ПВЛ Ростова (Ростов Великий!) под 862 годом) отсутствовала, и внесена в (переписанную несколько раз) летопись в 12 в. Для этого даже не нужно читать фундаментальные труды, – это отмечено даже в Википедии (Ростов). Также археологически доказано, что существование города Белоозера прослеживается только с 10 века, хотя отсчет обычно ведётся от даты, указанной в повести.
http://www.ipiran.ru/egorov/rpvl.htm
http://avorhist.narod.ru/publish/great4_2.html
http://www.dm-dobrov.ru/history/rus/rus-2.html
http://ppf.asf.ru/drl/great4_3.html
http://needforspeed.su/?auto=3307
http://lib.web-malina.com/getbook.php?bid=2410&page=20
К тому же, в этих летописях нет никаких аргументов в пользу славянского происхождения россиян. Кто же является предками россиян? Основной этнической составляющей здесь являются угро-финские племена, которых по праву можно считать предками современных россиян. Позже эта составляющая довольно ощутимо была разбавлена татарским этносом, а также сказалась на этом и частичная миграция славян со стороны Киевской Руси.  А теперь перейдем к фактам и аргументам, рассматривая их в общей совокупности.
Сын министра образования Российской империи, президента академии наук, графа Сергея Уварова Алексей, в 1851 году на территории Московии (на Ростово-Суздальских и Рязанских землях) раскопал ТЫСЯЧИ курганов и не нашел НИ ОДНОЙ СЛАВЯНСКОЙ могилы. Все останки были финского происхождения, а курганы датировались VIII-XVI веками:  «В 1851 году под моим наблюдением разрыто в Суздальском и Владимирском уезде на 17 группах 757 курганов. В 1852 году раскопки произведены в Юрьевском и Суздальском уезде, и на 77 группах разрыто 2318 курганов. В 1853 году раскопки произведены под наблюдением П.С. Савельева в 44 уезде Юрьевского и Переславского уездов, и разрыто 3414 курганов. В 1854 году раскопки произведены  в Переславском и Ростовском уездах; в 25 пунктах разрыто 1240 курганов. Всего исследовано на протяжении четырех лет 163 местности и разрыто всего 7729 курганов »… «Даже присутствие, к примеру, норманнов в Городце, не отвергает первоначального здесь поселения Мерян, которое также подтверждается раскопкой вещей, обычных, как мы видели, наряду одних Мерян и сродных с ними других  финских племен».
Археолог также приводит сотни наименований рек, озер и населенных пунктов, где эти названия, с одной стороны, доказывают принадлежность к одному народу, а с другой – никакого отношения к славянам: «…Эти названия не имеют славянского корня и поражают нас совершенно чуждыми звуками….  Многие из этих названий повторяются в самых отдаленных между собою местностях, доказывая этим не только свое этимологическое единство или сродство, но также и единство происхождения первых обитателей этих стран. Только один и тот же народ мог, раскинув свои селения на обширном пространстве, повторять те же имена, или давать названия одинакового этимологического происхождения». Автор отмечает, что за объяснением лингвистов, эти названия носят древнефинское происхождение.
http://kirsoft.com.ru/skb13/KSNews_296.htm

Это же признает и российский историк Ключевский: “На обширном пространстве от Оки до Белого моря мы встречаем тысячи нерусских названий городов, сёл, рек и урочищ. Прислушиваясь к этим названиям, легко заметить, что они взяты из какого-то одного лексикона, что некогда на всём этом пространстве звучал один язык, которому принадлежали эти названия, и что он родня тем наречиям, на которых говорит туземное население нынешний Финляндии “.
http://www.spsl.nsc.ru/history/kluch/kluch17.htm   Он отметил, что “в области Оки и верхней Волги в XI – XII вв. жили три финских племени: мурома, меря и весь.”, и что «финские племена были исконными жителями в самом центре нынешней Великороссии» (Ключевский В. Сочинения: В 8 т. — М., 1956. — С. 294.)
В 1860-1880 годах археологические находки Уварова исследовал российский профессор Александр Богданов, и подтвердил, что это останки представителей финских племен, а не славянских.
Доктор исторических наук Третьяков П.Н. отмечает, что “Исторические и археологические данные свидетельствуют о том, что до последней четверти I тыс.. н.э. финно-угорские группировки Поволжья и Севера еще в значительной мере сохраняли свои старинные формы быта и культуры, сложившиеся в первой половине I тыс. н . э.”  http://kirsoft.com.ru/mir/KSNews_342.htm
До сих пор аргументировано оспорить этих ученых никто не смог, и никаких доказательств в пользу того, что упомянутые угро-финские племена были славянами, на сегодняшний день нет. Это должны осознать те потомки угро-финнов, которые информацию о своем угро-финском происхождении называют чушью или выдуманной виртуально-интернетной реальностью, а на факты угро-финского происхождения закрывают глаза. Предками современных россиян являются финские племена: мери (населявшие территорию современной Московии), мокши, муромы, мещеры, печоры, чудь, ливь, водь, ямь, чухно, пермь,, карелы, зырян, самоядь и др., которые не имеют отношения к населению Киевской Руси, хотя и не исключено дальнейшее частичное влияние на московию и славянских племен. В.А. Ключевский писал, что «финны, по нашей летописи, являются соседями восточных славян с тех самых пор, как последние начали расселяться по нашей равнине. Финские племена водворялись среди лесов и болот центральной и Северной России еще в то время, когда здесь не было заметно никаких следов присутствия славян .… Наша великорусская физиономия не совсем точно воспроизводит общеславянские черты..: именно скулистость великоросса, преобладание смуглого цвета лица и волос и особенно типичный великорусский нос, покоящийся на широком основании, с большой вероятностью ставят на счет финского влияния. (В.А. Ключевский. Курс русской истории. Реферат 17).
http://www.magister.msk.ru/library/history/kluchev/kllec17.htm
Профессор С. М. Соловьев также признает, что на север и северо-восток от славян жили финские племена, и они были основателями Ростова: «Только когда по смерти Боголюбского ростовцы высказали свои требования, началась открытая борьба между ними и братьями Андрея, кончившаяся поражением ростовцев. Не удивительно, что борьба была непродолжительна; обратив внимание на положение Ростова, трудно предположить, чтоб этот город был силен, имел многочисленное народонаселение вследствие большой торговой деятельности; трудно предположить, чтоб этот город, запрятанный своими строителями, финскою мерею, от живого пути, от Волги, к печальному мертвенному озеру, – чтоб этот город процветал, подобно Новгороду, Смоленску, Полоцку». (С.М.Соловьев.
История России с древнейших времен. Том 13, гл.1):
http://www.magister.msk.ru/library/history/solov/solv13p1.htm

Русский историк, археолог и этнограф Травкин П.Н. в своей научной работе “Особенности формирования Верхневолжской городской провинциальной культуры (по материалам раннесредневекового города Плёса)”, пишет, что “Участок Верхнего Поволжья в 50-70 км ниже Костромы применительно к раннему средневековью принято считать территорией “костромской мери”, оставившей заметный след в русских древностях. Последнее отмечали многие исследователи, начиная с Ф.Д. Нефёдова, проводившего здесь в конце XIX в. широкомасштабные раскопки курганов. По мнению антропологов, курганы были оставлены обрусевшим “местным финским населением” . По мнению этнографов, в традиционной местной культуре просматривается отчётливый финский след.” …. “Некоторые наблюдения, сделанные на близлежащих финских памятниках, где имеется, в частности, посуда, поправленная на гончарном круге, позволяет  предположить, что появление гончарной посуды на данной территории не столько связано с её привозом извне, сколько является новой ступенью развития местной финской гончарной традиции – не без внешнего влияния, но, очевидно, ещё до появления здесь каких-либо отдельных групп древнерусских колонистов. В свою очередь, финское влияние заметно в плёсской керамике как минимум до XV в. “…. “Между тем сугубо “колониальных”, СЛАВЯНСКИХ ПОСЕЛЕНИЙ и могильников, без финской “примеси”, в Верхнем Поволжье, по нашим сведениям, НЕ ВЫЯВЛЕНО НИ ОДНОГО.
http://www.travkin-museum.ru/travkin.html

На сегодняшний день россияне сохранили свои финские корни в своём быту и культурном наследии:

Кокошник. Название кокошник имеет финское происхождение: «кёкко» – курица, «кокош» – петух, эти старофинские термины применительные к домашней птице использовались наряду с привычными сегодня русскими как минимум до начала 18 века, а в поговорках сохранился и по сей день – подобно тому, как до сих пор используется в провинции термин «кока» – родная сестра матери.
Курица была у финских народов особо почитаемой птицей за её плодовитость, и такая ассоциативная привязка должна была способствовать выполнению женщиной в обществе её главной, репродуктивной роли. Вышитый на ткани орнамент состоял из знаков плодородия и солярных символов. Ещё большее сходство с образом куриной головы придавали в костюме особые привески, известные у современных поволжских финнов под названием «кудрят». Таким кудряшками служили подвешенные к кокошнику птичьи перья или заменяющая их бахрома из нитей, а так же металлические привески.
Рассмотрим некоторые другие символы России. Традиционным российским блюдом считаются пельмени. Открываем Википедию и читаем: «Пельмени были  заимствованы севернорусским населением в середине 2 тысячелетия н. э. у летописной Перми — предков коми-зырян (Пермь Вычегодская) и коми – пермяков (Пермь Великая).  Русское слово пельме́ни является заимствованием из языка коми пельня́нь «хлебное ухо»: пель «ухо» + нянь «хлеб».  Слово пельмени (также пельняни и др.) попало сначала в вятские,уральские и в целом в севернорусские говоры, и уже оттуда перешло в литературный русский язык. Потом идем по ссылке «коми-зырян» и «коми-пермяков» и видим, что это «народ финно-угорской группы».
Следущим российским символом является медведь (недаром он стал и символом московской олимпиады 1980г). В то время, как у мифологии древних славян медведь считался нечистью и лесным чертом, древние финны его почитали и считали медведя владыкой леса. Именно такой облик принимал в “Калевале” (финской эпической саге) “владыка лесных стад” Тапио: волков и лисиц, чащ, болот и тропинок.
http://www.ozon.ru/context/detail/id/4606385/
Сегодня есть россияне, которые не стыдятся своего происхождения и почитают своих угро-финских предков и свою настоящую историю. Это сообщество имеет свои общественные организации и свой ресурс в интернете: http://merjamaa.ru/  Здесь собраны результаты археологических раскопок и научные статьи о финских предках современных россиян. http://merjamaa.ru/index/personalii/0-17  Они гордятся своим происхождением и констатируют следующее: «Наши предки не исчезли в веках, как пишут иногда в популярных книгах по истории, они стали основой Великорусской народности, в результате крещения перешли на русский язык, а мы, и их потомки, называем себя Русскими».
Как уже было сказано, второй существенной составляющей российского этноса являются татары, которые в свою очередь также связаны с угро-финскими племенами. поэтому российский историк В. Рудаков сегодня говорит следующее : « я давно переделал бы поговорку: «Поскреби русского, отскребешь татарина», в исторически более верную: «Поскреби русского, отскребешь финно-угра»
http://finugor.ru/node/24680  Кстати, интернет-ресурс  http://finugor.ru/projects   –  это тоже одна из попыток россиян не забыть свои финно-угорские корни.   Начиная с 13 в. московский люд этнически сильно смешался с татарами. По данным российского историка Ключевского, в 17-18 вв. большинство русских были татарского происхождения (А.Блок: “Да, азиаты мы, с раскосыми и жадными глазами!”).  Поэтому у россиян больше сходства с татарами, чем у других, в том числе украинцев:
http://cs11120.userapi.com/v11120218/8c4/GUDK0OrAtpw.jpg

Несмотря на неопровержимые факты и доказательства, многие потомки угро-финнов сегодня упорно пытаются приписать себе славянское происхождение. Но ведь нет ничего унизительного в угро-финском происхождении. Зачем отрекаться от своих предков? Лучше больше интересоваться своей историей и опираться на факты, а не на мифы.  http://inosmi.ru/world/20070207/232682.html

«Мы имеем по самым скромным подсчетам 35-40 миллионов русских европейской части России, являющихся прямыми потомками финно-угорских народов. А это 70-80 процентов всех русских России европейской части!»
«Забытые корни русской нации» Михаил Голденков. Специально для «Аналитической газеты «Секретные исследования»
http://wap.tainy.forum24.ru/?1-13-0-00000006-000-0-0-1280758364

Некоторые выдумщики пытаются навязать мысль о том, якобы теория финского происхождения русских является плодом фантазий украинских националистов, которых называют определением «свидоми угрофинцы», забывая, что именно российские историки являются авторами данной теории, о чем на каждом шагу наглядно и говорится в этой статье. Именно российские некоторые современные народности, проживающие на территории России, об этом знают и чтут своих финских предков, собирая неопровержимые доказательства своего финского происхождения. Тем не менее, отрицая географический фактор, приверженцы мифов ссылаются на то, что якобы была массированная славянская колонизация указанных земель, и финно-угры были вынуждены отступить дальше на восток и север. Для подтверждения этих выдумок не приведено ни одного археологического или письменного доказательства.
Для археологов от А.А. Спицына в 1905 г. и доныне очевиден факт: погребальные памятники славян – курганы, а финно-угров – могильники. И если установлено, что в X-XII веках население, погребавшее своих мертвых в курганах, составляет в Волго-Клязьминском междуречье подавляющее меньшинство, то это – серьезный аргумент, подрывающий саму возможность “массовой славянской колонизации” в этот период. Теория о массовом переселении была сформирована российским ученым Погодиным, но даже в советские времена она была признана ненаучной.
Николай Янковский, генетик, член-корреспондент РАН, директор Института Общей генетики им. Вавилова Российской Академии Наук заявил следующее: «русские дальше от “братьев”- славян и близки к соседям – эстонцам, ФИННАМ, марийцам, коми… Да и казанские татары с чувашами – тоже суть ФИННО-УГРЫ в основе своей. А пришлые… Много ли их пришло? Теории о многотысячных переселениях народов не более чем сказки. Да, приходили из Руси князья, при них были дружины – когда 100 мечей, когда, максимум, тысяча-две. Это если брать малонаселенную Восточно-Европейскую равнину. Другое дело, что они захватывали власть, навязывали новый язык, веру, деньги, потом и общее название захваченной территории...».
http://old.tvkultura.ru/video.html?id=197504  (Н. Янковский. «Этногеномика». Лекция 2)

Некий А. Баташев  решил немного позабавиться историей, и написал статью, в которой поддал сомнению аргументы российских ученых – лингвистов, историков, археологов. http://ukrstor.com/ukrstor/batashev_ugro.htm
Оппонируя теории финского происхождения, он попытался отрицать некую тождественность быта. Он напоминает, что бани были и у других народов, в том числе и славян, забывая о том, что бани финского варианта (парной с обхлестыванием вениками) у славян не было. Напоминая, что лапти носили и в других странах, в лесной части Европы, в том числе на территории современной Украины (лычаки), этот приверженец мифов почему-то не обращает внимания на то, что в отличии от лычаков или  биркебейнеров, или соответственных названий других народов, плетенная обувь «лапти» имеет финское происхождение, и, к примеру, у литовцев это звучит как lõраs «лоскут», а у латышей – lãps «заплата».  Куда там славянским лычакам (от слова «лыко») к финским лаптям ! Попытки откреститься от старофинского кокошника (старофинское «кёкко»)   http://merjanin.livejournal.com/29171.html
вообще выглядят смешными и неубедительными, к тому же у славян подобного не было. То же самое касается и косоворотки. Хотя название этой рубахи (от «косой воротник») и не закрепила за собой финского происхождения, у славян она выглядит по-другому, а вот у финнов – именно так. Выдающийся российский лингвист и философ Н.С. Трубецкой писал следующее: «мы должны признать, что материальная культура финских инородцев, особенно благодаря трудам финляндских этнографов, изучена куда лучше. Роль угро-финского и восточнославянского элементов в создании того типа культуры, который можно назвать русско-финским, остается не вполне выясненной. В русско-финском костюме есть несколько характерных общих черт (лапти, косоворотка, специфический женский головной убор), неизвестных романогерманцам и славянам». (Н.С. Трубецкой. ВЕРХИ И НИЗЫ РУССКОЙ КУЛЬТУРЫ (Этническая основа русской культуры.) В работе «К проблеме русского самопознания» (1927) граф Н.Трубецкой обращал внимание на неславянскую пятитоновую гамму народных русских песен и некоторые неславянские особенности фольклора — отсутствие русального цикла, колядок, финский культ березы и тому подобное.  Даже баба Яга из российской сказки, по мнению одного из российских искусствоведческих блогов, имеет финское происхождение:
http://kayrosblog.ru/post170797043
А. Баташев,  в отличии от  известных историков, приводивших сотни примеров финского происхождения российских деревень, городов, рек, озер и т.п. , видимо не счел это аргументом (или никогда не читал их научных трудов ), поскольку, по его примеру,  в США некоторые штаты (Дакота, Юта) носят названия индейских племен, которые там не проживали.  В качестве аргумента подобное читать смешно,  неправда ли? Особенно в контексте исследований и аргументов авторитетных российских ученых-историков, и особенно, в их ОБЩЕМ исследовательском контексте. На самом деле «дакота» – это не племя, а группа индейских племен, а если точнее, то это наречие языка «сиу», на котором разговаривали эти племена. Что касается племени ЮТА, то оно как раз и живет в резервациях в басейне рек Грин-Ривер и Сан-Хуан (штаты Юта и Колорадо).  Дальше Баташев в качестве непонятной странной анналогии наводит пример, что столица Канады (Оттава) будто бы имеет индейское происхождение. И тут образаванному читателю уже нужно падать со стула. Автору  неизвестно, что название Оттава на самом деле не индейского происхождения. Этот город так назвали европейские колонизаторы, которые заселяли эти земли.  Название происходит от англоквинского слова adawe, что означает «торговать». История названия подробно описана в книге “Ottawa Titans: Fortune and Fame in the Early Days of Canada’s Capital» канадской писательницы LD.D. Cross.
http://books.google.ca/books?id=mSUwf9IzFt4C&printsec=frontcover#v=onepage&q&f=false  Но смешно не в том, что автор этого не знает, а в том, что,  если бы название и было  бы индейского происхождения, то в этом не было бы ничего странного, поскольку Канада – земля,  где коренными жителями (как и других стран Америки) являются как раз индейцы (аналогичная ситуация с племенем и штатом ЮТА). Было бы странным, если бы города Америки назывались, к примеру, финскими именами (Москва, Муром, Перьмь и т.д.) С другой стороны,  если бы финны были колонизаторами Америки, или ее коренным населеним, то тогда это не было бы странным. Как говорится в русской поговорке:  «Это проще пареной репы», но, видать, не для каждого так называемого историка. И все свои выдумки, не ссылаясь на авторитетных российских исследователей и факты, автор в названии статьи называет исторической правдой.
Дальше еще смешнее.  Пытаясь спекулировать на теме антропологии, А.Баташев в качестве примеров наводит не фактический материал научных исследований с цитатами и ссылками, а свои дискуссии на бытовом уровне с некими своими условными оппонентами, которых он называет «свидомыми угрофинцами». Этот писатель  представления не имеет, – что говорили по этому поводу известные российские историки, к примеру, Ключевский, и как нужно делать исторические аргументации.  Писать можно что угодно. Главное – чем и как аргументировать! Хочется пожелать таким горе-историкам оппонировать не каким-то  «свидомым угрофинцам» в подворотне, а целой плеяде выдающихся российских ученых прошлого и настоящего, чьи аргументы были приведены в этой статье. А заканчивает Баташев статью словами, как будто глядел на себя в зеркало: «В большинстве случаев этой проблемой проникаются люди, которые никогда профессионально ее не исследовали, а потому не владеющие ни источниковедческой базой, ни историографическим достоянием предшествующих поколений историков».  Это как раз и видно из источниковедческой базы статьи А.Баташева, в которой не нашлось места вышеупомянутым авторитетным российским историкам, изучающих вопрос происхождения россиян.
Именно тот факт, что Россия, получив свое название в лучшем случае в XVIII веке, претендовала на историческое наследие Руси, созданной на семьсот лет раньше, дал основания Карлу Марксу утверждать в своей работе “Разоблачение дипломатической истории XVIII века”, что “Московская история пришита к истории Руси белыми нитками”. В 1980-х гг., исследования В.А. Лапшина показали: самые первые и очень немногочисленные следы славян появляются лишь со второй четверти X в., а уверенно говорить о появлении в регионе славянского населения можно лишь в XI в.
Таким образом, факты свидетельствуют о том, что согласно археологическим данным, в то время, когда издревле территория Московии была заселена финскими племенами, признаки первых славянских поселенцев (причем в незначительном количестве) там появляются лишь с 10-го века. Это еще раз доказывает приведенные совокупные аргументы исследований и выводы российских ученых. А теперь смотрим этот видеосюжет:

В конце своего “сенсационного” рассказа журналисты говорят, будто славяне построили на Московии такие города как Суздаль, и снова ошибаются. Русский историк, профессор В.Д. Юдин в своей работе “Курс лекций по истории России” (глава “Суздальская земля”) пишет: “Слово Суздаль – Фино-угорское слово … До 12 века здесь преобладали финское население, которое было здесь туземным … финны поселились здесь в незапамятные времена.” А вот основание города Владимир на территории, заселенной угро-финнами, уже можно связывать с летописным известием, согласно которому город заложил Владимир Мономах в 1108р.)
Поэтому удивительно, – почему такие очевидные факты, приведенные в видеосюжете, сегодня журналисты называют сенсацией? Подобные вещи являются закономерностью и давно доказаны многими российскими историками и археологами, другое дело, что это всё замалчивалось, а некоторые потомки угро-финнов, на подобие А. Баташева, неопровержимые доказательства упорно не хотят ни знать, ни видеть, ни слышать.
В вышеприведенном видеосюжете прозвучала логичная мысль о переписи российской истории.  Россиянам давно пора отбросить мифы, и переписать свою историю в соответствии с историей своих угро-финских и татарских предков, а не предков соседнего народа. И в этом нет ничего позорного и унизительного. Историческая правда должна восторжествовать. Нужно всем следовать примеру тех российских потомков угро-финнов, которые и по сей день чтят своих предков.
http://www.epochtimes.ru/content/view/41785/54/

Давыдова Яна (Даяна). 2013г.

Даяна (23.05.2013) durdom.in.ua

Привиди минулого на службі у влади

травня 23, 2013Антифашизм чи антиукраїнство, Українські проблеми. Політика

 Про справжнє обличчя радянського тоталітаризму, тотожність із створеними Гітлером та Муссоліні режимами почали писати щойно через десятиліття після Старуха.

Володимир В’ятрович

В Другій світовій війні держави, які асоціювали себе із фашизмом чи нацизмом або відверто називали себе такими, зазнали цілковитої поразки: їх ідеологія та практика були скомпрометовані. Здавалося б, після 1945-го ці поняття залишаться хіба предметом суперечок між дослідниками. Але навпаки, про фашизм в післявоєнний період стали говорити чи не більше. Один із ідеологів ОУН Ярослав Старух у 1946 році відзначав: “Марево фашизму дальше тривожить і стрясає світ своїми упирями”. Про боротьбу із загрозою фашизму писали всі газети Центральної та Східної Європи, контрольовані комуністичною владою. Істерія перекинулася навіть за межі територій, що перебували під впливом Кремля. Того ж 1946 року відомий англійський письменник Джордж Оруелл в есе “Політика та англійська мова” вказав: “Слово фашизм нині не вживається в жодному іншому сенсі, як для позначення “чогось небажаного”. Читайте також: “Масковскає время” Для Сталіна та його поплічників, які встановлювали тоталітарний режим на визволених від німецької окупації територіях Східної Європи, “чимось небажаним” були всі політичні сили, за винятком комуністів. Тому фашистами називали лібералів, клерикалів, консерваторів, демократів… В руках червоної пропаганди термін перетворився у дуже зручне політичне тавро, з допомогою якою із суспільного життя витравлювалися будь-які альтернативи. Відтак світ зручно ділився навпіл: з одного боку антифашисти (це поняття цілком монополізувалося комуністами), з іншого – всі, хто не з ними, а отже – фашисти. Таке зумисно спрощене бачення реальності стало невід’ємним елементом політичного життя контрольованих Кремлем країн, однією з основ створюваного тоталітарного режиму. Іронія історії полягала в тому, що лаври головного борця із фашизмом присвоїла собі політична система, надзвичайно схожа на “ворога” за своєю суттю, ідеологічними засадами та принципами побудови політичного життя. Вже згадуваний Ярослав Старух у роботі “Упир фашизму” http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/1332/ одним із перших обґрунтовував тотожність більшовизму із фашизмом. “Фашизм є там, де є диктатура, тоталітарний устрій, шантаж над правами одиниці, державний централізм, поліційний терор, концентраційні табори, де є монопартійна система і урядове насильне вивищування і звеличування пануючого диктатора, де панує мілітаризм і загарбницький імперіялізм, де немає особистої ні національної свободи, де нема свободи сумління, думки, слова, друку і товариства чи партії, де нема правдивих, зовсім вільних виборів і парламентарної влади, де нема нема людяности, гуманізму, але панує ненависть, терор і розбій”. Усі наведені ознаки, на його думку, характерні для режимів Гітлера у Німеччині, Муссоліні в Італії, Сталіна у СРСР. “Італійський фашизм, німецький гітлеризм і російський большевизм – робить висновок Старух, – це однотипні тоталітарні рухи і системи, що виникли і розвинулися після першої світової війни в різних європейських країнах”. Читайте також: Незнана революція В 1946 році, коли писалися ці рядки, такі тези не готові були сприймати навіть в демократичних країнах Заходу. Сталін, “добрий дядько Джо” для багатьох за межами Союзу, легко приховував справжню суть створюваного режиму, прикриваючись іміджем переможця найбільшого лиха для людства. І навіть з початком “холодної війни” суспільні настрої змінювалися досить повільно, що дозволило диктатору до кінця 1940-х остаточно закріпити промосковські комуністичні режими на всіх теренах, куди під час війни дійшла Червона армія. Про справжнє обличчя радянського тоталітаризму, його тотожність із створеними Гітлером та Муссоліні режимами почали писати (Мілован Джилас, Анна Арендт, Збігнєв Бжезинський) щойно через десятиліття після Старуха. Проте навіть після падіння Радянського Союзу у 1991 році спроби керувати суспільством радянськими методами не зникли із політичного життя. Особливо актуальними вони стають сьогодні, коли “вождь народів” в медіа та навіть у підручниках знову постає як розумний державний керівник. Кілька тижнів перед та після 9-го травня мізки українців черговий раз промивали пропагандою про “Велику вітчизняну війну” та “Велику перемогу”. Під час урочистостей використовувався не лише червоний прапор (який іноді, мало не як святиню, охороняли спеціальні підрозділи міліції), часом серед плакатів та транспарантів можна було помітити й вусате обличчя самого “великого архітектора перемоги”. Масове занурення у радянське минуле виявилося зручним ґрунтом для запуску владою нового/старого методу боротьби із своїми опонентами — окреслення їх фашистами. Досі тривають наукові дискусії щодо означення фашизму як явища. І власне термінологічна невловимість, поєднана із максимально можливим негативним навантаженням, перетворили даний термін у зручне звинувачення, котре важко спростувати. Відомий американський публіцист Джона Голдберг слушно зауважив: “Чим частіше хтось вимовляє слово “фашист” в повсякденній мові, тим менша ймовірність того, що він знає, про що говорить”. В Україні цими словами однаково розкидаються як представники влади, так і опозиції. Проте лише влада вирішила вчинити по-сталінськи — поділивши всю країну на два табори: антифашистів та фашистів. Звісно, члени Партії регіонів представляють себе флагманом першого табору, в який входять ще й комуністи. Тоталітарна логіка українських “антифашистів” (хто не з нами – той проти нас, а тому фашист) вже навіть не приховується. Схоже, ця проста технологія є останньою надією правлячого режиму, який, після поразки у протистоянні з реальними проблемами в соціальній, економічній, культурній сферах, вирішив зосередитися на боротьбі із фантомами. Навряд чи хтось зараз може точно назвати прізвище головного суперника Януковича на виборах 2015-го, проте не доводиться сумніватися – він (вона?) буде “фашистом”. Незалежно від політичних поглядів. Адже стане суперником головного в країні “антифашиста”. Боротьба з фашизмом не лише дозволить мобілізувати електорат, який справно обробляється дуже доречною радянською пропагандою, але й дозволить заручитися зовнішньою підтримкою. При чому підтримкою як східних, так і західних сусідів, де фашизм не люблять по-різному, але однаково сильно. Чудовий план, якому втім бракує важливої складової: існування фашизму в Україні. Це Сталін, який цілком контролював інформаційний простір комуністичних держав, міг з легкістю називати фашистом будь-кого, кого треба було прибрати з політичної шахівниці, його доблесні чекісти могли ще й організувати публічне “щире” зізнання будь-якого політика у фашистських поглядах. На жаль для української влади, вона наразі такої можливості не має. Тому її вистачає лише аби вишукувати в заявах та вчинках найбільш радикальної частини опозиції щось, що могло б нагадати фашизм, аби потім звинуватити весь опозиційний рух. Звичайно, влада не лише спостерігатиме, але й провокуватиме опонентів для творення “доказової бази”. Схоже, теперішньому керівництву країни абсолютно байдуже, що наразі творення фашизму в Україні компрометує не опозицію, а державу в цілому. Поза межами нашої країни й так є чимало бажаючих представити все українське (включно з державою) як фашистське, ксенофобське, антиєвропейське. Тепер вони заручилися серйозною підтримкою у цій непростій роботі — одіозні, але дуже активні політики Колісніченко, Табачник, навіть президент Янкович та інші “антифашисти” активно включилися у процес, вперто не помічаючи, що пиляють гілляку, де самі сидять. “Фашизація” опонентів – не новий для української політики метод. Легко можна згадати запровадження терміну “нашизм” щодо опозиційної “Нашої України” в 2002-му, зображення кандидата Віктора Ющенка у формі СС під час кампанії 2004-го. Проте досі влада не діяла так відверто і масштабно, не гребуючи жодними методами. Янукович намагається викликати страшний привид фашизму, вважаючи, що той стане його головною зброєю у 2015-му. Але привидів минулого краще не будити, бо вони таки можуть повстати з небуття у дуже несподіваний час і в несподіваній формі. Виглядає, цей привид вже спинається на ноги, ховаючись у натовпі “антифашистів”. І необов’язково його можна буде легко впізнати за чорною сорочкою, яку він одягав у Римі, чи коричневим одностроєм, який носив у Берліні. В Києві йому може бути комфортно у чорному спортивному костюмі чи навіть синій формі міліціонера. Володимир В’ятрович
Більше читайте тут: http://tsn.ua/analitika/prividi-minulogo-na-sluzhbi-u-vladi-295377.html

Що робити?

травня 22, 2013Думки з приводу

 

Історія київської вчительки Ніни Матвієнко мабуть характерна для нинішньої України ‑ повне безправ’я простої людини. Про події навколо житла учительки та ділянки дорогої землі коло нього пишуть, про це говорять. Однак результату ‑ жодного. Якісь дуже багаті і впливові в Україні люди заповзялися вижити учительку з її будинку і забрати ділянку землі. Методи, які вони для цього використовують, мали би сколихнути суспільство: абсолютно відкритий бандитизм, рейдерство, покровительство силових структур, судове покровительство. Однак лише об`єднання “Свобода” взяло вчительку під свою опіку. Та журналісти активно освітлюють події навколо неї. Байдужість рядових громадян вражає. Ми, які вчилися в школі, мали б шанувати своїх вчителів. Ми, які живуть у державі Україна, мали б розуміти: якщо нелюдам сьогодні зійде з рук свавілля відносно Ніни Москаленко, завтра це саме зможуть зробити з будь ким з нас. Наша байдужість сьогодні принесе нам подібне нещастя завтра.

Що ж робити громадянам держави, в якій плекається бандитизм, рейдерство, безправ”я, незахищеність громадян від сваволі багатших і сильніших? Єдиною відповіддю може бути об”єднання громадян в структури самооборони. Так, як це робили наші предки ‑ втікачі на вільні землі з безправ”я кріпацтва. Вони організовувались в загони самооборони, чим могли озброювались і відстоювали волю і достоїнство своє і близьких перед нападами татар та своїх посіпак. Так само робили громадян в деяких молодих, ще безправних державах.

Є в подіях навколо будинку та ділянки землі київської вчительки ще один аспект: на літо готуєся проведення референдуму із таємничими завданнями можливої зміни конституції, а може і суті держави Україна. Виглядає, що готується також приватизація української ГТС “сім”єю” за підтримки Росією (можливо як плата за референдум з частковою віддачею преференцій на ГТС Путіну). Для прикриття таких дій локальні війни, такі, як з будинком Ніни Москаленко, є добрим відволікаючим увагу громадян фактором. Ви мабуть уже помітили, як тільки власть імущі хотять щось цінне “приватизувати”, перше ‑ збурюють суспільство якоюсь екстраординарною подією. Поки громадяни шарпаються між собою, “приватизація” успішно проходить.

Але розумна поведінка громадян в таких випадках, не піддавання на провокації, не протирічить необхідності самооборони. Остільки міліція, “Беркут”, СБУ, інші силові структури не захищають рядових громадян від сваволі власть імущих, організована самооборона ‑ єдиний порятунок для українців.

Це підтвердили сьогоднішні події в Києві ‑ опозиційний та “антифашистський” мітинги. Складається враження, що фашиствуючі молодчики від партії регіонів та працівники силових структур робили одну справу ‑ залякували громадян, залякували киян. Жорстоке побиття донецькими фашистами журналістки 5-ого каналу мало би залякати інших. Опублікована фотографія молодчика, який бив журналістку. Але його не будуть шукати ‑ невтручання міліції в побиття журналістки (будь-який мужчина захищав би жінку ‑ українські міліціонери видно не мужчини) є гарантом безпеки фашистського бандита.

В Києві сьогодні випробовувався силовий спосіб боротьби з народом ‑ одночасне задіяння фашиствуючих молодчиків та силових структур. Протидією цьому може бути тільки добре організована самооборона громадян. Альтернативи немає. Послідовне руйнування українського парламентаризму не дає можливості громадянам вирішувати свої проблеми через обраних депутатів, тобто законним шляхом. Величезна концентрація влади в одних руках, орієнтація всіх силових структур, судів на одну особу забирають в людей будь-які способи самозахисту крім організованої самооборони.

 

 

ЗАЯВА Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин

травня 22, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

22-05-2013 18:52 | Категорія: Верховна Рада, Влада, Кримінал, Мирні зібрання, Новини, Події, Політика, Права людини, Право, Свобода слова

Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин висловлює глибоке занепокоєння фактами насильства та порушень прав людини, що мали місце під час проведення мирних зібрань 18 травня цього року, зокрема, нападомна кореспондента “5 каналу”Ольгу Сніцарчук та кореспондента газети «Комерсантъ-Україна» Владислава Соделя.

 Даний випадок викликав широкий суспільно-політичний резонанс і засвідчує необхідність подальшого забезпечення захисту прав журналістів в нашій державі.

Свобода слова та свобода зібрань є фундаментальними правами людини і повинні бути гарантовані державою.

Звертаємо увагу органів державної влади та місцевого самоврядування на необхідність неухильного виконання своїх обов’язків щодо гарантування умов для вільного обміну думками та реалізації права громадян на мирні зібрання.

Комітет наполягає на всебічному, неупередженому і об’єктивному розслідуванні вищенаведених фактів а також перевірці інформації щодо перешкоджання в участі у мирних зібраннях 18 травня та інформації про дії чи бездіяльність працівників міліції по забезпеченню громадського порядку під час їх проведення.  

 Вимагаємо від МВС та Генеральної прокуратури України притягнути винних осіб до відповідальності.

Партія регіонів відмазує братків, які побили журналістів

травня 22, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

 

Партія регіонів відмазує братків, які побили журналістів

Автор/джерело –  © Радіо Свобода


Дата публiкацiї – 22.05.2013 18:01 | Постiйна адреса – http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=20700

Комітет з питань регламенту Верховної Ради не затвердив проект постанови про створення слідчої комісії з розслідування подій 18 травня в Києві.

 

 

Про це повідомив перший заступник глави регламентного комітету Валерій Карпунцов (фракція УДАР),

За його словами, Верховна Рада на засіданні в четвер буде розглядати проект постанови про створення слідчої комісії без рішення Комітету.

Карпунцов уточнив, що представники Партії регіонів не захотіли підтримати пропозицію про розподіл 50 на 50 між опозицією і більшістю членства в слідчій комісії і закріплення за опозицією посад голови комісії, a його заступника за Партією регіонів.

18 травня під час висвітлення подій, що відбувалися поруч з акцією опозиції на Софійській площі, невідомі молодики атакували журналістку «5 каналу» Ольгу Сніцарчук і фотокореспондента газети «Комерсант» Влада Соделя.

Потерпілі кажуть, що протягом певного часу міліціонери, що перебували поруч, взагалі не втручалися в цей інцидент. Колеги Сніцарчук і Соделя стверджують, що за допомоги соціальних мереж встановили особи кількох нападників, але міліція затримала лише одного правопорушника Вадима Тітушка.


WEBLOG - Mass-media rating SpyLOG TOP.proext.com bigmir TOP100 Rated by MyTOP Rambler's Top100 Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2013.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту – Валерій Колосюк.

 

Звичайний фашизм

травня 22, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

 Відтак постає питання: а хто ж у нас справжній фашист? “Свобода” як не крути, на фашистів не тягне, бо необдумані репліки, кинуті на адресу Гайтани чи Куніс, вимога п’ятої графи у паспорті і заборони абортів – це смішно.

Юрій Винничук

Мабуть, не відкрию великого секрету, що у всьому світі існує журналістська солідарність. При чому існує навіть тоді, коли погляди журналістів не збігаються, а самі вони співпрацюють з виданнями ворогуючим між собою. Але це десь там. За горами Карпатами. У нас ситуація інакша. У нас одні журналісти, які працюють на телебаченні, можуть, не зморгнувши оком, заявити, що антифашистський мітинг зібрав у десять разів більше людей, ніж опозиція, а журналісти провладних газет розповісти про те, як бандюки, найняті опозиціонерами, мотлошили журналістів. Ще трохи і з’ясується, що й бандюки не бандюки, а теж журналісти. Єлєна Бандарєнка і Ганна Герман теж не раз заявляли, що вони журналісти. Але побиття журналістки відвертими бандюками, на чиїх мордах виписано діагноз імбецила, цих дамочок не зворушило. Герман дійшла до того, що звинуватила саму опозицію в побитті журналістів. Ну все, як у Гоголя в “Ревізорі”, де Городнічій каже Хлєстакову: “Унтер офицерша налгала вам, будто бы я ее высек; она врет, ей богу врет. Она сама себя высекла”. А Єлєна Гламурная заявила, що провокатори “в абсолютна мірнай формє папробавалі патроліть Яценюка”. Так от – я там був. Оте троління виглядало так, що вийшли якісь хлопці з замотаними мордяками і винесли плакат “Отдай мою морковь!” Дуже дотепно. Але якщо це вважається мирною акцією, яка височайше дозволена владою, то я спробую приїхати до Києва з плакатом “Атдай маю шапку!” і прогулятися на Банковій. Міліція поводилася ганебно, хоча важко повірити, що вона складається винятково зі зрощених із криміналом типів. Мабуть, там є і порядні люди, але після усіх цих подій новій владі не зостанеться нічого іншого, як поголовно вичистити увесь її склад. Неможливо було спостерігати за тим, як веселилися бандюки, провокуючи своїми стрибками і махачами людей. Особливу лють у них викликали ті, хто їх фотографував чи фільмував. Але міліція їх не рухала. Вона була поруч, але нічого не робила, щоб відокремити бандитів від громадян. Зате вона охороняла хлопців, які тролили. Не встигли провокаторів відтіснити і вирвати плакат, як міліція тут як тут. Оце оперативність! Але куди поділася ця оперативність під час побиття журналістів? Я навіть здалеку бачив, як їх копали. Робили це фахово і швидко. Можна сказати миттєво: покопали і розбіглися. Таке враження, що не раз у цій майстерності тренувалися. Тепер вони кажуть, що не бачили бейджика, але навіть мені на відстані було чути, як журналісти кричали, що вони з “5-го каналу”. Чудово чули це й мєнти, яких важко назвати міліціонерами. То вже потім один із них оговтався та почав зганяти розледащілих за наші гроші лягавих, щоб ті відтіснили бандитів. А тепер ми чуємо з вуст правоохоронців суцільну брехню. Тупі функціонери не навчилися мислити по-новому. Вони забули, що живуть уже в інший час, коли фіксація подій відбувається водночас і багатьма особами. Однак міністр не помітив бандюків. Та я й не дивуюсь: бо які ж вони для нього бандюки? Рідні душі! Каяття ж Тітушка, зрежисероване в МВС, виглядає і зовсім кумедно. Якщо там так сильно хотіли, щоб він зійшов за опозиціонера, то треба було б хоча його української мови навчити. Ну або суржику. Але, видно, рівень інтелекту не дозволяв. Та й звідки йому взятися, коли мовлення цієї особини на рівні одноклітинної амеби: “как ви знаєте с тєлєвізора”, “я говорю ето відео”, “шукать”, “Хрєщатік”, “камєнюка”, “грудіна”, “капєц”, “тєлік”. Йому навіть не вдалося вивчити напам’ять ім’я журналістки. Ну, а те що летіли в них “каменюки” чи то пак відомі уже нам “тяжкі тупі предмети”, яких ні камера, ні люди не бачили, говорить само за себе. Вершиною міліцейського креативу виявилося твердження, що журналісти самі йому під ноги попадали. На хронікальних кадрах бачимо розлюченого агресивного бика зі звіриним оскалом і звіриними очима. Невже так мала би виглядати охорона опозиції? Я йшов у тій колоні, але ніде не бачив серед опозиціонерів клієнтів у спортових костюмах і майках. Люди були вбрані святково, багато хто у вишиванках. Приписувати дії бойовиків опозиції – це вже такий рівень контрпропаганди, що Геббельс просто вихідний. Відтак постає питання: а хто ж у нас справжній фашист? “Свобода” як не крути, на фашистів не тягне, бо необдумані репліки, кинуті на адресу Гайтани чи Куніс, вимога п’ятої графи у паспорті і заборони абортів – це смішно. І чим погана ота п’ята графа? Чого б ото я соромився своєї нації? А якщо хтось і соромиться, отже є причина. А якщо влада проти, отже ця причина суттєва. А якщо влада проти, то я за. Відтак я теж фашист? Я ще жодного разу від представників “Свободи” не чув жодних натяків на національне походження Савіка Шустера. Зате регіонали і комуністи не раз натякали на це. Антисемітських та ксенофобських висловлювань з вуст регіоналів і комуністів теж ніколи не бракувало. Я їх не раз наводив. Послужний список “свободівців” у порівняні з ними ду-уже вже скромний. Коли ми з Сергієм Грабовським напередодні мітингу були на ефірі “5-го каналу, він заявив, що фашизм іде саме з Донбасу. Представник регіональної соціології, якого називають “кишеньковим соціологом” гнівно обурився і став волати, що історик ображає трудящих Донбасу. Але йшлося не про всіх жителів Донбасу, а лише про тих, хто голосує за те, аби в країні творилося саме таке покращення, а не інакше. А також про тих, які захопили усі пости і не бачать поза своїми земляками нікого гідного керувати країною. А це, вибачайте, уже расизмом попахує. Юрій Винничук
Більше читайте тут: http://tsn.ua/analitika/zvichayniy-fashizm-295158.html


Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.