Шаленодивний нині час.

                                                                  Так хилитає форма змістом.

                                                           Прожив життя, як п….ас,

                                                                    А, курва, вмре антифашистом.

                                                                                                Володимир Ханас

Коли у Віктора Януковича в Івано-Франківську кинули яйцем, що спричинило важке нервове потрясіння донецького лідера з лікуванням у реанімації, його друзі типу Тараса Чорновіла не могли не побачити “важкого тупого предмета”, який, кинутий рукою підступного терориста, загрожував світлому життю кристальної чистоти державного діяча.

З тих пір пройшло кілька років. Підтиснутий московськими грішми, активований дурістю українського демократичного політикуму, після двох холостих вітань Путіна, Янукович таки врешті став президентом України. Здивуванню європейців не було меж ‑ велика європейська держава Україна обирає президентом людину неполітичного походження, який не може бути вхожим у співтовариство європейських політиків. За все треба платити. І Янукович платить. Заявою про не геноцидність українського голодомору він, фактично, оголошує холодну війну українцям ‑ корінній державотворчій нації. Піднято і стимульовано промосковських комуністів (фактично москвофільську партію), відкрито широку дорогу “діяльності” виплеканим попередньою системою яничарам типу Колєснічєнка, на знищення української освіти за намовкою Москви поставлено українофоба Табачніка, керівництво силовими структурами передано вихідцям з Росії, почався шалений наступ на історію національно- визвольної боротьби українців і, взагалі, на українську історію. Тирану Сталіну, який разом зі своїми поплічниками організував жахливий голодомор-геноцид українців, під прикриттям теперішньої влади в Україні ставлять пам’ятники. Уявляєте пам’ятник Гітлеру у Франції? А Гітлер спричинив, мабуть, менші нищення французів, ніж Сталін ‑ українців. Цей відкритий плювок в обличчя українців яскраво характеризує хамство і українофобство теперішньої влади в Україні. Одночасно наступ на українство почався в Росії ‑ заборонені українські громадські організації і т.п. Видно через свої міжнародні зв’язки, Росія стимулювала антиукраїнські акції німців (суд над вимордуваним життям і, виглядає, безневинним стареньким Дем’янюком, якісь антиукраїнські лекції в посольстві Німеччини в Києві). Росія старається створити міжнародний антиукраїнський фронт. Заявки типу того, що “українці – не народ”, “Україна – не держава” оголошуються на рівні президента Росії. Росія старається створити антиукраїнський фронт і в Україні. Фінансове стимулювання українофобних партій, нацистких та профашистських російських молодіжних організацій (євразійський союз молоді, донєцкая рєспубліка тощо), будь-яких антиукраїнських рухів, активізація залишених в Україні організацій КГБістів, активна робота над захопленням української економіки з метою контролю над нею. Партія регіонів як вірний соратник і послідовник “Єдіной Росіі” починає копіювати методи і підходи керівництва Путіна. В Україні розбудовується тоталітаризм, антиукраїнський тоталітаризм. Мабуть зразки і підходи тоталітаризму брали не лише в тирана Сталіна, але і в тирана Гітлера. Було створене молодіжне крило партії регіонів, на яких видно покладалось також завдання силової боротьби з інакомислячими, особливо підчас виборів та громадянських акцій. Яскраво ілюструє сказане історія з побиттям журналістів 18 травня 2013 року підчас акції “Вставай Україно”. Силові структури держави, зокрема, міліція явно прикривають регіональних бандитів. Згадаймо також пошкодження пам’ятників героям національно-визвольної боротьби українців в різних областях України. Скоріше всього це робили ті ж регіональні бандюки. Ясно, що безкарність їхніх злочинів гарантується силовими структурами держави. Цікавою є поведінка міліції щодо встановленого журналістами бандюка Тітушка, який напав на журналістку 5-ого каналу. Йому дали можливість підготуватися до затримання. Очевидно, підготовлений регіоналами та їх сподвижниками-міліціонерами, Тітушко тепер заявляє про те, що “працював” на опозицію. Однак деяких його друзів впізнала Ніна Москаленко ‑ вони ламали її будинок. Їх впізнали, як активних “учасників” виборів на стороні регіоналів. Вони просто представляють регіональний гітлерюгенд. В цьому величезна небезпека теперішньої політичної ситуаці в Україні. Байдужість людей може спричинити те ж, що й байдужість німців в тридцятих роках минулого століття, а саме ‑ тиранію. Українці уже пережили нічні арешти, масові вивезення, розстріли, голодомори, табори як комуно-московські, так і німецько-нацистські. Історія повинна нас не тільки вчити, а й навчати.

Організована регіоналами низка “антифашистських” мітингів нагадує дії злодія, який кричить: “Ловіть злодія.” Проти яких “фашистів” спрямовані ці акції? Жоден регіонал не може на це питання відповісти. Бо крім регіоналів немає в Україні великих партій такого спрямування. Вражають підходи регіоналів до пропаганди. Від них віє пропагандистськими методами німецьких нацистів чи російських комуністів ‑ перевертати все з ніг на голову, чорне називати білим і т.п. Послухайте чи то Ганну Герман, чи Єлєну Бандарєнка, чи міністра Захарченка…

На щастя журналісти дійсно перетворюються на суспільну силу, “четверту владу”. Чесна, активна і відповідальна позиція мабуть більшості з них, заслуговують повагу і всіляку підтримку. Хоча є і журналісти (та й політики) з психологією шакала Табаку. Їхнє тявкання в унісон провладним співам, здається, уже дратує навіть прихильників теперішньої влади.

Події 18 травня  ще раз підтвердили, що партія регіонів не є державницькою партією. Вони, як і раніше, стараються створити роздор в Україні для отримання від цього особистої політичної та майнової вигоди. Така політика є промосковською політикою, спрямованою на ослаблення, а може і розпад (найкраще для них ‑ знищення) держави Україна. Промосковський нецивілізований воєнно-переможний ажіотаж, спроби відновлення культу особи Сталіна, оголошення частини населення України фашистами (хоч, власне, влада у своїй діяльності найбільше сповідує фашистські методи), чисто московсько-комуністичне обпльовування національно-визвольної боротьби українців, зокрема ОУН та УПА, підготовка якихось таємних дій типу референдуму тощо свідчить про напружену роботу антиукраїнських сил. Звичайно, Україна після сотень літ розриву між різними державами не є ментально єдиною. Цю неєдиність патріоти України стараються згладити, а вороги ‑ збільшити. На цій неєдиності та її розпалюванні будують свою політику регіонали, як промосковська сила. Дивує участь у цьому шабаші ніби то українців, при цьому недурних людей. Чи то така вже зрадлива людська натура (згадаймо суд над колабораціонітами-французами після війни), чи вироблена українцями за підневільні століття тяга до служби чи прислужуванню комусь, невміння чи нехотіння бути господарем на своїй землі? У повітрі витає і росте політична напруга. Чи то часом не наближається момент Х, момент Істини, момент випробування українців на виживання і велич в цьому вічно мінливому загадковому світі? Момент, за яким український народ, мусимо вірити, “…огнистим видом засяє у народів вольнім колі, трусне Кавказ, впережеться Бескедом, погонить Чорним морем гомін волі, і гляне, як хазяїн домовитий, по своїй хаті, і по своїм полі.”