Криваві сторінки українсько-польського протистояння 70-річної давності сколихнули відносини сусідніх народів. Особливо поляків зачепило те, що їхніх жертв було більше. Як правило, в багатьох інших епізодах багатовікового протистояння сусідів страждали більше українці.

Перебіг подій навколо відзначення пам’яті про цю криваву подію сприяв проявленню і політичної ситуації в самій Україні та довкола неї.

Перше. Промосковські сили все більше роздирають Україну надвоє. Реально в Україні спровокована і стимулюється холодна громадянська війна. По всій Україні, особливо на сході та півдні, створюються промосковські нацистсько-фашистські молодіжні угрупування. Влада “не помічає” їх, тим самим стимулюючи розвиток таких утворень. Яскравим свідчення їхньої ролі в українській політиці є невдала провокація члена промосковського молодіжного утворення із Запоріжжя на зустрічі президента Польщі Броніслава Коморовського з учасниками поминальної відправи. Це мала бути провокація проти “Свободи” і українців. Не сумніваюся, що провокація готувалася під прикриттям силових структур держави. Остільки виконавця провокації впізнали як учасника промосковського руху, це викликало навіть “вибачення” відповідного промосковського угрупування перед президентом Польщі.

Друге. Дика просьба 148 депутатів Верховної ради України (список додається) до поляків про трактування волинських подій, як геноциду поляків зі сторони українців, ще раз підтверджує антиукраїнськість теперішньої влади. Безумовно підготовку такого листа мусів санкціонувати Віктор Янукович. Його неприїзд на Волинь, де б він, як президент України, мав бути поряд з Броніславом Коморовським, і де б він забезпечував політику примирення між сусідніми народами, свідчить, що він проти такого примирення і проти українців. Акція провладної частини депутатів і поведінка Януковича ще раз підтверджують антиукраїнську внутрішню політику теперішньої влади.

Третє. Після обрання президентом України Віктора Януковича спостерігається активізація антиукраїнської політики Росії як в середині цієї держави (тиск на українські громадські організації та заборона їх), так і на міжнародній арені та в Україні. Можна не сумніватися, що навіть активізація польських правих в перегляді трактування волинських подій була в той чи інший спосіб стимульована Москвою. Поведінка чинної української влади підчас відзначення пам’яті жертв протистояння, особливо дикунська виходка провладних депутатів, свідчать про цілковиту промосковськість української політики. Остільки основною метою влади Москви є знищення української держави, то українці мусять робити відповідні висновки.

Четверте. Ключовою бідою українського політикуму є залучення інозеців до внутрішньоукраїнських справ. Верхом тупості, дикості і неосвіченості цього політикуму є лист-просьба провладної групи депутатів Верховної ради України до польського Сейму трактувати волинські події як геноцид українців проти поляків. (Відмовившись назвати цю подію геноцидом, поляки виявились більше українцями, ніж ці депутати.) Історія мала би українців чогось вчити. У свій час одна частина українців бігала за допомогою до Москви, інша ‑ до Варшави. Врешті тим це надоїло і вони просто розділили Україну надвоє. Того вам хочеться?

Список депутатів Верховної ради України (їх ще називають зрадниками, але здається це просто бездержавні дурні), прохачів до польського Сейму про визнання дій українців на Волині геноцидом проти поляків:

=== Партія регіонів ===
Антон Яценко
Володимир Бідьовка
Владислав Лук’янов
Артем Щербань
Микола Дмитрук
Вадим Колесніченко
Нестор Шуфрич
Юрій Самойленко
Анатолій Гончаров
Інна Богословська
Яків Безбах
Василь Поляков
Артем Семенюк
Сергій Дунаєв
Геннадій Федоряк
Андрій Пінчук
Володимир Кацуба
Ігор Молоток
Михайло Чечетов
Анатолій Кінах
Сергій Брайко
Володимир Сальдо
Володимир Мисик
Сергій Буряк
Юрій Боярський
Олександр Єгоров
Олександр Єдін
Микола Жук
Михайло Ланьо
Іван Бушко
Олег Царьов
Василь Ковач
Олег Парасків
Микола Сорока
Світлана Фабрикант
Борис Дейч
Олександр Стоян
Валентина Лютікова
В’ячеслав Богуслаєв
Нвєр Мхітарян
Володимир Малишев
Валентин Ландик
Сергій Матвієнков
Володимир Бойко
Олена Бондаренко
Григорій Груба
Віталій Барвіненко
Володимир Олійник
Костянтин Павлов
Дмитро Шпенов
Микола Джига
Олег Шаблатович
Олександр Волков
Ігор Циркін
Іван Ступак
Андрій Шипко
Анатолій Коржев
Антон Кіссе
Анатолій Гончаров
Володимир Продивус
Леонід Клімов
Олександр Бобков
Віктор Турманов
Артем Ільюк
Анатолій Близнюк
Юрій Гержов
Андрій Селіваров
Андрій Пономарьов
Микола Левченко
Володимир Мальцев
Олександр Пресман
Віталій Грушевський
Олександр Біловол
Олександр Кузьмук
Іштван Гайдош
Євген Балицький
Леонід Байсаров
Володимир Дудка
Віктор Остапчук
Володимир Бандуров
Анатолій Денисенко
Олександр Козуб
Геннадій Труханов
Володимир Демішкан
Валентин Ничипоренко
Олександр Табалов
Олена Нетецька
Євгеній Мураєв
Віктор Будківський
Олександр Момот
Костянтин Гузенко
Євген Карташов
Валерій Омельченко
Вілен Шатворян
Ельбрус Тедеєв
Віталій Борт
Володимир Макеєнко
Євгеній Морозенко
Олександр Васильєв
Віктор Тихонов
Сергій Горохов
Володимир Зубик
Володимир Медяник
Володимир Чуб
Володимир Струк
Олексій Кунченко
Сергій Клюєв
Володимир Наконечений
Сергій Кальцев
Юрій Воропаєв
Яків Табачнік
Світлана Фабрикант
Володимир Дудка
Анатолій Гіршфельд
Леонід Литвинов
Григорій Калетник
Сергій Кий
Юрій Шаповалов
Юрій Поляченко

=== КПУ ===
Петро Симоненко
Антон Дорохов
Олександр Зубчевський
Олег Буховець
Сергій Баландін
Омелян Парубок
Лариса Байдюк
Руслан Скарбовійчук
Петро Цибенко
Михайло Герасимчук
Василь Самойленко
Ігор Алексєєв
Олександр Присяжнюк
Олександр Голуб
Вікторія Бабич
Євген Мармазов
Віктор Губар
Валентин Матвєєв
Сергій Гордієнко
Роман Шугало
Сергій Топалов
Ольга Борита
Володимир Кудря

=== Позафракційні ===
Лев Миримський
Ігор Скосар
Віталій Немілостівий
Ігор Рибаков
В’ячеслав Кутовий
Володимир Купчак