Володимир Кличко впевнено виграв у Алєксандра Повєткіна!

жовтня 5, 2013Події, Українці і світ

Українці уважно слідкували за перебігом бою між Кличком і Повєткіним. Повідомлення про перемогу Кличка зразу ж після закінчення бою появилося на сайтах багатьох українських газет. Це свідчить про важливість для українців (і мабуть росіян) перебігу і результату цього матчу. Дуже гарно Джамала виступила. Таке всі ми стаємо українцями. І це є гарантією нашого майбутнього. Доброго майбутнього. Великого майбутнього.

Кличко великий боксер! Це думка більшості світових спеціалістів з боксу.

«Третій Рим» і схиляння перед Заходом

жовтня 3, 2013Історія
Українські ідеологи XІ — XVII століть говорять про столицю Русі (України) Київ як про «новий Єрусалим»
21 вересня, 2013 – 19:40
СТАРОДАВНІ СЛОВ’ЯНИ В БОЮ. КАРТИНА-РЕКОНСТРУКЦІЯ / ФОТО З САЙТА RAZRUSITELMIFOV.UCOZ.RU

150 років тому, 1863-го, в Росії вперше вийшли друком два листа псковського ченця Філофея, датовані XVI століттям. В одному з них Філофей закликає не вірити гороскопам, а в іншому просить московського князя змусити прихожан правильно хреститися та боротися з гомосексуалізмом, оскільки «мерзота така примножилася не лише серед мирян, а й серед інших, про яких я промовчу, але хто читає, нехай розуміє». У зверненні до князя Філофей формулює ідею: «Москва — «Третій Рим», а четвертому не бувати».

Попри те, що листи свідчать про забобонність ченця (Філофей проголошує московського князя нащадком Римського імператора IV століття Костянтина Великого та стверджує, що католики під час молитов лише пригинають коліна тому, мовляв, що вояки Понтія Пилата були римлянами), їх не лише опублікували, а й швидко зробили своєрідним ідеологічним прапором імперії. Розгромлена в Кримській війні країнами Заходу — Англією і Францією, імперія потребувала максимально простої ідеологеми.

Тож Візантія була «Другим Римом», роль третього приміряла Москва. Парадокс: цим підтверджуючи авторитет Риму першого та мимоволі визнаючи зверхність його імені.

Варто відзначити, що схиляння перед чужими здобутками двохтисячолітньої давнини присутнє не лише росіянам. Слава Риму була такою, що у XIX столітті Волощина захотіла назватися Румунією, і так до сьогодні й називається ця країна, хоч у ній нещодавно і з’явилася ініціатива перейменуватися назад у Дакію, з якої римські війська й колоністів було виведено 271 року.

Та що Румунія! Німеччина з 962 по 1806 роки офіційно звалася «Священною Римською імперією», попри те, що саму Римську імперію добили германці — насамперед вестготи і вандали — після того, як сама вона винищила низку германських народів і племен. Такий собі «стокгольмський синдром» германців тривалістю ціле тисячоліття.

Чимало європейських держав запозичили з Риму саму мову, латинські назви державних установ, засади права тощо. Варто згадати архітектуру (й назву) американського Капітолію, щоб зрозуміти, звідки «вуха ростуть».

Воно й не дивно. Ось як, приміром, казав про Римську імперію часів її розквіту цар Юдеї Ірод Агріппа ІІ: «Міць римлян на всій населеній землі непереможна. Євфрат на сході, Дунай на півночі, на півдні Африка, яку вони прорізали до пустель і Іспанія на заході — все це їх не задовольнило: вони відшукали собі по той бік океану новий світ і перенесли свою зброю до раніше нікому невідомих британців. Греки, що славляться як найблагородніша нація під сонцем і які нині заселяють таку велику землю, згинаються перед римлянами. Македоняни, які все ще марять Олександром (Македонським) і його всесвітнім Македонським царством — миряться з мінливістю долі і шанують тих, яким щастя тепер усміхається. П’ятсот азійських міст — чи не коряться вони навіть без гарнізонів? Якщо є нація, яка в дійсності мала б можливість до повстання, так це галли, які так чудово захищені самою природою; на сході Альпами, на півночі Рейном, на півдні — Піренейськими горами і океаном на заході. Але, попри те, що вони оточені такими фортецями і нараховують серед себе триста п’ять народностей, володіють всередині своєї країни всіма джерелами добробуту і своїми виробами наповнюють майже весь світ, проте вони миряться зі становищем данників Риму. Їх тримають у покорі 1200 солдатів у той час, коли у Галлії майже більше міст, ніж ця жменя людей. Хто з вас ще не чув про численну націю германців? Вони мешкають у величезних країнах; вище їхнього зросту їхня гордість; вони зневажають смерть мужністю, а вдачею своєю лютіші за найдикіших звірів. Їхню тілесну силу і гігантський зріст ви мали нагоду спостерігати, оскільки римляни всюди мають бранців із цієї нації».

РИМСЬКІ ВОЇНИ БУЛИ НАЙКРАЩЕ НАВЧЕНИМИ МАЙСТРАМИ СВОЄЇ СПРАВИ ТИХ ЧАСІВ. КАРТИНА-РЕКОНСТРУКЦІЯ / ФОТО З САЙТА RAZRUSITELMIFOV.UCOZ.RU

Тим часом Рим для середньовічних українців — місто апостолів Петра і Павла. І пізніше — римських пап, що засилали в Україну єзуїтів. Не більше і не менше.

Одна з причин такого ігнорування авторитету імперського Риму могла б потішити наше національне марнославство — це відзначена іноземцями схильність традиційної української психології до опору грубій силі.

Проте є й інша причина відсутності особливого пієтету перед римською потугою. Справа в тому, що і Рим, і її наступник Візантія не мали в очах наших предків особливого престижу.

І це попри те, що Римська імперія була єдиною у світі наддержавою, а її землі сягали від Іспанії, Британії, Магрибу та Єгипту до Вірменії та Месопотамії. Історія Півдня України перших століть нашої ери полягала в тому, що скіфи тиснули на грецькі міста, вимагаючи данини, а ті волали в Рим по допомогу. У 60-му році скіфи обложили Херсонес, а той для захисту покликав гарнізон римлян. Однак присутність римлян обмежувалася кількома пунктами в Криму. Чому Рим, що заволодів майже всім відомим античним світом, раптом зупинився на кордонах України? Про це може розповісти поезія римського поета Овідія, засланого на кордон сучасної України у 8 р. н.е. за збиткування над легковажною поведінкою жінок у імператорській родині.

Овідій скаржився, що повсюди бачить «варварів» — сарматів у їхньому традиційному одязі — широких штанях-шароварах. Це враження дуже по-живому передають те, як дві тисячі років тому жилося римлянам біля України:

Багатьох твої турботи

не хвилюють.

І не лякає твоя міць, сліпучий Рим.

Все навколо в жаху.

І я тремчу,

Бо біля ребра — ворожий меч.

Перемир’я бувають —

не буває надійного миру:

То нападають на нас,

то напад чекаємо ми.

Ти й не чекав — налітає їх зграя,

У самій фортеці, за мурами —

отруйні стріли знаходимо ми.

Збоку ножа кожен тут носить дикун.

Хоч їм мало тепла

від шаровар і кожухів.

І, на завершення, вічне волання колонізатора: «Сам я, римський поет, нерідко — вибачте, музи! — мушу вживати мову тутешніх сарматів».

У 60-х рр. н.е. одне з сарматських племен — роксолани — починають атакувати з території України кордони Римської імперії на Дунаї і після кількох сутичок вперше в історії домагаються від Римської імперії щорічних виплат «субсидій», які насправді були даниною за ненапад. Рим уперше після встановлення імперії змушений захищатися в глибині власної території.

Уже з І ст. походи сарматів відбувалися за участі союзних їм слов’ян. Загони слов’ян (або венедів, як їх тоді називали римляни) у І—ІІІ стст. з’являлися на Нижньому Дунаї. Про ці набіги довго пам’ятали наші пращури. У ХІІ ст. автор «Слова о полку Ігоревім» згадує «часи Траянові» як період процвітання слов’ян. Імператор Траян у Дакії збудував величний монумент на честь її підкорення — «Тропеум Траяні». У «Слові о полку Ігоревім» «тропа Траяна» означає орієнтир, на який скачуть «через поля на гори» слов’янські воєнні дружини. Слов’яни чимало запозичили у сарматів. Крім шароварів, це меч і кольчуга — сарматський винахід, що добре прижився в Україні. Сармати вважали, що дзеркала мали магічну силу — під час поховання їх розбивали. В Україні досі збереглися уявлення, пов’язані з необхідністю уникати розбитих дзеркал. Родовим знаком князів із династії Рюриковичів став тризуб, поширений ще в Боспорському царстві. Цим тризубом Боспорські царі із сарматських династій позначали свою власність.

Для захисту від сарматів і слов’ян римляни звели в Наддністрянщині й Причорномор’ї потужні земляні укріплення — «Траянові вали» — з метою протистояти наступові сарматів і союзних із ними племен слов’ян. Сліди цих валів збереглися досі. Нижній Траянів вал розташований на території сучасної Одеської області й тягнеться від с. Затока до м. Білгорода-Дністровського, Верхній Траянів вал — від м. Бендер у Молдові до р. Прут та Чорноморських лиманів, зокрема лиману Ялпуг. Траянові вали Наддністрянщини тягнуться від Тернополя до Кам’янця-Подільського. Таким чином, саме на території України зупинилася експансія Римської імперії на Схід Європи.

ВІЙСЬКО ГУНІВ У ПОХОДІ. КАРТИНА-РЕКОНСТРУКЦІЯ / ФОТО З САЙТА HISTORY-PAGE.UCOZ.RU

Проте найцікавіше — далі. У 230-х рр. н.е. на Чорноморському і Азовському узбережжі України поселилося германське плем’я готів, яке прийшло із Скандинавії через сучасні території Німеччини й Польщі. Під тиском готів римський гарнізон евакуюється з Ольвії, а згодом римляни залишають усю Дакію (нинішню Румунію), забравши звідти за Дунай і війська, і римських колоністів. Адже за потужними водними перешкодами і фортецями було легше захищатися. Готи і сусідні з ними скіфські та сарматські племена починають атаки морем на південне узбережжя Чорного моря і навіть на Грецію.

Готи, що розмістилися на узбережжі Чорного моря на лівому і правому берегах Дніпра, часто конфліктували із слов’янами та сарматами. Один із таких конфліктів закінчився вигнанням готів із території України.

У 370-х рр. відбувся конфлікт готів з сарматським племенем роксоланів, що входили до антського (слов’яно-сарматського) союзу племен. Остготський король жорстоко стратив свою дружину, сестру роксоланських князів. Брати загиблої, імена яких латиною передано як Сар і Аммій, а норвезькою — як Сьорлі та Хамдир, помстилися готському королеві, поранивши його мечем, але загинули самі. Скандинавський епос «Старшої Едди», який дійшов до наших днів, стверджує, що Сунильду перед чоловіком обмовив один придворний.

Для боротьби з готами сармати і слов’яни закликали гунів — плем’я, відоме вже з ІІ століття н.е. на території між дельтою Дунаю і Приазов’ям. Відомо, що армія Гунської імперії була надзвичайно строкатою в етнічному розумінні. Іноземці-сучасники зазвичай називали всіх мешканців Гунської імперії, крім готів, скіфами. Гуни здебільшого говорили «скіфською» мовою, у якій були й нинішні українські слова. Зокрема, як писали очевидці, алкогольний напій, який пили місцеві мешканці, «скіфи», їхньою мовою звався «мед». Після смерті гунського царя на його могилі влаштували поминки, названі «стравою».

Король остготів Германаріх не зміг опиратися гунам і, за одними даними, наклав на себе руки, за іншими — помер від рани, завданої князями з племені «росомонів» (сармати-роксолани). Його наступник спробував опиратися сарматам і гунам, але загинув у бою. Частина готів потрапили в залежність від гунів. Величезні натовпи решти готів переправилися через Дунай і з дозволу римської влади поселилося в межах імперії. Однак римські чиновники прикордонних провінцій вирішили нажитися на нещасті переселенців, продаючи їм харчі втридорога. Вестготи змушені були їсти кішок і собак, продавати себе в рабство за шмат хліба. У 377 р. спалахнуло повстання, яке закінчилося фатально для імперії. Під містом Адріанополь у Фракії військо римлян зазнало нищівної поразки від вестготів та загонів сарматів і гунів. Імператор Валент та його воєначальники загинули в бою. Ця поразка стала прологом до розпаду Римської імперії. У 394 р. готи спустошують Грецію, а 24 серпня 410 р. н.е. вестготи під проводом свого вождя Алариха захопили Рим.

Таким чином, готи, яких слов’яни та їхні союзники гуни і сармати вигнали з території України, зруйнували найбільшу імперію стародавнього світу. Це завершило цілу епоху в історії людства. Падіння Риму стало шоком, перевернувши уявлення і звичний порядок речей, який для всього відомого європейцям світу тривав понад півтисячоліття.

Хоча роль України в падінні «Другого Риму» — Візантійської імперії не така визначальна, але й тій дісталося «на горіхи».

Утворена на території України Гунська імперія у багатьох битвах розбила візантійські війська та наклала на занепадаючий Рим і Візантію данину. Щоб зменшити ганьбу від сплати данини та оформити її як витрати на військо, візантійські імператори надали гунському цареві Аттилі статус полководця. Однак Аттила відповів, що його власні полководці є рівнею для імператорів. Скіфи у ІІ ст. до н.е. — ІІІ ст. н.е. безуспішно боролися з грецькими містами у Причорномор’ї, а їхню справу вдалося завершити лише гунам.

В епоху гунських завоювань слов’яни привчилися атакувати кордони імперій. Їм це сподобалося, і надалі вони робили це самі. Переселення слов’ян у Візантію сучасники порівнювали з повінню. Прорвало греблю 555 року. Слов’яни атакували Візантійську імперію широким фронтом: з Північного Прикарпаття вони обійшли Карпати із заходу і сходу та з’являються і на Середньому і на Нижньому Дунаї. Розселення слов’ян до 80-х років VI ст. призвело до цілковитої слов’янізації північних Балкан (територій Сербії, Хорватії, Болгарії, Словенії, Македонії, Боснії). Слов’янські племена поселялися навіть у серці самої Візантійської імперії на півострові Пелопонес у Греції, створивши на корінних землях імперії окремі автономні князівства — cлавінії, де століттями не з’являлися ні греки, ні імперська адміністрація. Приблизно в той час до Дунаю ходив один із князів племені полян — Кий, засновник Києва.

Хвилі з України, спрямовані проти Константинополя — «Другого Риму» — тривали ще півтисячоліття, аж до київських князів Олега, який прибив щит на воротах Царгороду, Святослава, що завоював Болгарію, та Володимира Великого, який узяв до того неприступну візантійську фортецю Херсонес.

Тож, хоч би як там було, на відміну від багатьох інших народів Європи і Азії, для українців стародавній «Перший» і «Другий Рим» так і не став зразком, на який варто рівнятися.

Українські ідеологи XІ — XVII століть говорять про столицю Русі (України) як про «новий Єрусалим», тобто місто, силу якого становить не одна груба матерія. Київ сприймали як «місто-святиню», «місто-храм», у якому душі рухаються до Бога, а земні правителі мають цьому допомагати, множачи справедливість і храми. Тому середньовічний Київ, аж до 30-х років ХХ ст., — місто суцільних церков і монастирів.

Ну а історію з «Третім Римом» більшість читачів бачили на власні очі 22 роки тому.

Цікаво, що вікопомне падіння «оригінального» Риму — столиці Римської імперії — теж сталося саме 24 серпня…

Олександр ПАЛІЙ, історик, автор книжок «Історія України» (2010), «25 перемог України» (2013)
Рубрика:
Газета:

Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.