Озвіріла влада…А ми?

листопада 30, 2013Загальне

У цій страшній історії знущання озвірілих януковичівських псів над молоддю нашою вражає такий момент: ті, що віддавали злочинний наказ такі ж українці, як і ми. Захарченко, Коряк… Хай приблуда Янукович є чужинцем. Йому ми не свої, а може і ворожі. Але ці люди росли поряд зі своїми українськими ровесниками, слухали чудесні українські пісні, казки… Колись Ленін писав, що найбільш нетерпимі до неросіян “обрусевшие инородцы”. По нашому їх називають яничарами.

Дякувати Богу підростає молодь. Мусимо дбати, щоб не виникало між ними яничар. Тільки тоді, коли будемо поважати один одного, коли буде єднати нас наше українство, коли готові будемо за свого життя покласти, тільки тоді вважатимемо збудованою нашу державу Україну. І тільки тоді не будемо шукати інших земель для проживання. Тільки тоді комфортно буде жити нам в нашій, таки нашій!, Україні.

Звернення донецької молоді до львів’ян

листопада 28, 2013Духовність

«Шановні галичани! Брати і сестри українці! Приміть щирі вітання зі славного УКРАЇНСЬКОГО міста Донецька! Ми, прогресивна громада міста і просто небайдужі громадяни, у цей непростий час звертаємося до вас, бо ми хочемо, щоб ви знали правду про Донецьк. Ми хочемо сказати вам, що Донецьк – це невід’ємна частина Великої України. Ми хочемо сказати вам, що Донецьк, як і вся Велика Україна, хоче бути частиною цивілізованого європейського світу. Ми хочемо сказати вам, що мешканці Донецька бажають миру і добробуту кожній українській сім’ї. Кожний мешканець Донецька, як і всієї Великої України, хоче, щоб його права поважали. Донецьк, як і вся Україна, з оптимізмом дивився у майбутнє, з нетерпінням чекав на саміт у Вільнюсі, де мала вирішитися доля 46-мільйонної нації. Проте нещодавні події виявилися справжнім ударом в серце України. Влада, яка проголошувала себе “великим євроінтегратором”, нарешті показала своє справжнє обличчя. Злочинний режим Януковича-Азарова, переслідуючи свої вузькі інтереси та відпрацьовуючи московські гроші, призупинив процес підписання угоди про Асоціаціє з ЄС. Доля і майбутнє великої нації опинилися під загрозою. Що ж відбулося насправді? Тепер ні для кого не є секретом, що нам вкотре оголошено війну. Це не та війна, в якій стріляють зі зброї або скидають бомби на мирне населення. Можливо, наша війна набагато страшніша! Так, нам, українському народу, анти-Україна як уособлення нинішньої влади оголосила війну! Що таке анти-Україна? У кожного з нас вона асоціюється з ненавистю до власного народу, зрадою, підступністю, здирством, корупцією, врешті-решт нехтуванням законів і елементарними правами людини. Злочини, які вчинила анти-Україна, призвели до протесту в кожній українській душі. Згадаймо хоча б злочинні Харківські угоди, коли військовому флоту окупантів дозволили залишитися на нашій землі ще на багато років. Або з’їзд у Сєверодонецьку в 2004 році, коли злочинна хунта намагалася здійснити замах на найсвятіше, що в нас є – територіальну цілісність України. Цим зрадникам протистоїть Україна. Що ж таке Україна? Україна – це гордість за свою націю та історію, це багата культура, це дотримання прав людини, повага честі і гідності кожного! Україна – це добробут, процвітання, оптимізм! Врешті-решт, Україна – це Європа! Ось між цими силами, між реакційними силами минулого і прогресом, йде жорстока війна і результати цієї війни залежать від кожного з нас. Саме тому донеччани, як і мільйони інших українців, вийшли на акції протесту, відстоюючи своє право на майбутнє. Кожного дня ми збираємося на свій євромайдан, бо ми хочемо, щоб влада нас почула. Шановні львів’яни! Ми зараз знаходимось за сотні кілометрів один від одного, але думками ми разом і наші серця б’ються в унісон! Ми хочемо вам сказати, що Донецьк вже втомився від окупаційної адміністрації, яку уособлює нинішня партія влади. Будь-яку акцію протесту вони одразу оголошують “хрестовим походом проти Донбасу”. Ми хочемо вас запевнити, що Донецьк завжди буде частиною Великої України, а не частиною “рускава міра” або Малоросією. Брати і сестри українці! У цей непростий час пообіцяймо один одному бути сильними! Сьогодні наші вороги вкотре намагаються нас розділити. Але нехай кожен українець, від Львова до Донецька, почує, що він не наодинці. В єднанні наша сила! Всією Україною ми і надалі будемо вимагати від нашої так званої влади хоч якось себе реабілітувати в очах прогресивної громадськості усього світу і підписати доленосну угоду у Вільнюсі. Адже європейський вибір – це запорука нашого світлого майбутнього! І наостанок нам би хотілося додати, що важливо завжди залишатися ЛЮДИНОЮ! Згадаймо останні рядки вірша українського класика: Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Отож! Брати львів’яни! Тримайтеся! Ми усією душею вболіваємо за вас і щиро бажаємо вам успіхів в боротьбі. Ми з вами! Разом – і до кінця! Щоб там не казали наші вороги, але ви повинні пам’ятати – Донецьк вас любить! Слава Україні!»
Читайте більше тут: http://expres.ua//news/2013/11/28/97665-donecka-molod-lvivyanam-b-ne-kazaly-nashi-vorogy-vy-povynni-pamyataty-doneck

Чому нам не можна в Митний союз?

листопада 26, 2013Українські проблеми. Політика
Про ризики для економіки на прикладі Білорусі та Казахстану
26 листопада, 2013 – 14:01
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Україна поки що залишається потужною «буферною зоною» між Заходом і Сходом, своєрідним водорозділом культур, світоглядів, ідеологій.

Можна прогнозувати, що найближчим часом відбуватиметься зростання суперництва між Росією і ЄС щодо впливу на процеси економічної інтеграції країн-сусідів, зокрема України.

З часу розпаду СРСР створення Митного союзу є, можливо, найбільш вмотивованим регіональним інтеграційним проектом на пострадянському просторі. Росія була, є і залишиться головним ідеологом геополітичної та геоекономічної реорганізації пострадянського простору, організатором «всіх перемог і провалів» як в економічній, так і політико-правовій сфері.

На сьогодні надії і прогнози як казахстанської, так і білоруської влади на те, що, наприклад, МС відкриє для їхніх підприємців 153-мільйонний ринок збуту, поки не виправдалися. Частка Казахстану в МС 2012 року склала трохи менше 17%, тоді як 2011-го цей показник становив 20%. Казахстан, як і раніше, активно продає Росії та Білорусі сировину, а натомість отримує готову продукцію, яку, в тому числі, з тієї ж сировини і виробляють. За даними Агентства статистики Республіки Казахстан, обсяг казахстанського експорту в Росію і Білорусь за сім місяців 2013 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшився на 0,4%, тоді як імпорт із цих двох держав підскочив аж на 7,3%. При цьому Казахстан експортував до Росії своїх товарів більше на 0,8%, а імпортував звідти з приростом на 7,7%.

Білорусі ж торгувати з Казахстаном доводиться через Росію. В результаті казахстанський експорт у Білорусь скоротився на 25,3%, а імпорт звідти — на 3,6%.

Відомий казахський політолог, директор Групи оцінки ризиків Досим Сатпаєв відкрито заявив, що «для Казахстану 153-мільйонний ринок в Митному союзі надій не виправдав». Навіть міністр фінансів РК Болат Жамішев визнав, що казахстанський експорт до країн Митного союзу сильно скоротився. За інформацією агентства статистики, експорт Казахстану в країни Митного союзу скоротився на 3,7%, а експорт Росії та Білорусі в Казахстан, навпаки, виріс на 12%!

Про нерентабельність Митного союзу також висловився президент Білорусі Олександр Лукашенко.  Він відкрито заявив, що Росія не хоче впускати на свій ринок Білорусь і Казахстан.

По-перше, зростають валютні ризики. Головний із них — експансія російських банків в Україну. Розширення використання рубля у зовнішньоекономічних відносинах України з Росією означає, що ключовими реалізаторами відповідних дій будуть російські державні банки та їхні дочірні підрозділи в Україні. Дослідження вчених доводять, що основні ризики для фінансово-економічних дій України в інтеграційних процесах з МС полягають в намірах  Росії  створити єдиний валютний простір на теренах ЄврАзЕС. Підтвердженням цьому є зростання частки рубля в зовнішньоторговельних розрахунках (хоча розрахунки між іншими країнами за цими операціями без участі Росії здійснюють переважно в доларах США і значно меншою мірою в євро) і задеклароване недопущення різних валютних курсів.

По-друге, існують значні тарифні обмеження та захисні заходи. Правила СОТ при укладенні угод про вільну торгівлю чи Митний союз вимагають від країн-членів дотримуватися норм щодо охоплення преференційним режимом переважної частки торгівлі товарами, а також — щодо непогіршення доступу для третіх країн. Ставлять завдання, щоб мита та інші засоби регулювання торгівлі не встановлювалися більш обмежуючими, ніж це передбачено документами СОТ. Повідомлення щодо укладання угод про вільну торгівлю чи Митних союзів мають надаватися країнами-членами до Комітету з регіональних торговельних угод СОТ. Це стосується і України.

Україна щодо країн Митного союзу є третьою країною, хоча і має статус спостерігача. На даний час формування Митного союзу передбачає створення єдиної митної території, на якій не застосовують мито і обмеження економічного характеру (виключення — спеціальні захисні, антидемпінгові і компенсаційні заходи). В рамках Митного союзу використовують єдиний митний тариф та інші єдині заходи регулювання торгівлі товарами з третіми країнами. До України застосовують єдині митні тарифи та інші єдині заходи регулювання торгівлі товарами.

В цілому, крім можливого гіпотетичного зниження цін на газ, членство в Митному союзі нічого Україні не принесе. Наприклад, на сьогодні ставки єдиного митного тарифу на вітчизняну металопродукцію є несуттєвими і не вплинуть на торговельні взаємовідносини України з країнами МС. Відомо, що Російська Федерація 2008 р. після скарг російських трубних компаній вже вводила спеціальні мита на ввіз українських труб у розмірі 28,1% за тонну, проте 2011 р. цю ставку було знижено до 9,9%.

Переорієнтація на інші ринки є досить складною та тривалою в часі, тому вже зараз видно, що будь-які торговельні обмеження негативно впливають на діяльність вітчизняних виробників.

До 2019 р., згідно з газовими контрактами між ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз», для України діє нульова ставка експортного мита на природний газ. Тому можливий вступ України до Митного союзу, без урахування додаткових домовленостей, жодним чином не вплине на ціну природного газу. Разом із тим за вирахуванням природного газу обсяги імпорту енергоресурсів в Україну з країн МС 2012 р. становили понад $8,8 млрд. Скасування митних тарифів на нафту та нафтопродукти можуть призвести до економічних вигод для вітчизняних проміжних та кінцевих споживачів на суму понад $1,9 млрд, при цьому втрати як імпортерів, так і експортерів енергоресурсів від підняття Україною імпортних тарифів до рівня, визначеного діючими правилами МС, не мають перевищити $100 млн.

За умови прийняття Україною тарифного графіку МС це може створити вітчизняним виробникам додаткові труднощі у вирішенні питань технічного та технологічного переоснащення їхньої матеріально-технічної бази. Існує ймовірність підвищення тарифів на імпорт інвестиційних товарів з третіх країн, включаючи країни ЄС.

Представники бізнес-середовища Казахстану вказують на існування серйозних проблем у сфері оподаткування, які призводять до підвищення транспортних витрат і, як наслідок, збільшення вартості як казахстанських товарів, так і товарів, вироблених для внутрішнього споживання на території Казахстану з імпортної сировини та комплектуючих. Ці проблеми пов’язані з оподаткуванням перевезень або з транзитом через територію Росії. Якщо до створення МС такі перевезення вважали міжнародними і не обкладали ПДВ, то транзит, а також перевезення між країнами-членами МС тепер обкладають ПДВ. У результаті вартість поставки одного контейнера з території ЦСЄ зросла на 15%, з Росії — на 12%. При цьому гостро стоїть питання повернення ПДВ при поставках між країнами-членами.

По-третє, Україна вже заявила про себе у світі як про потужного гравця на ринку аграрної продукції. Позитивним фактором є те, що сільськогосподарський експорт у країни ЄС розвивається більш динамічно, ніж у країни МС. Враховуючи, що між Україною та країнами МС діє угода про ЗВТ, єдиною зміною в умовах торгівлі при інтеграції з МС має бути скасування діючого нині щодо України імпортного мита на цукор у розмірі 340 дол./т. Крім того, нарощування можливе за рахунок тимчасового спрощення (на кілька років) процедури експорту продукції харчової промисловості до країн-членів МС/ЄСП  унаслідок значного відставання із гармонізацією їхніх національних НД з  міжнародними та європейськими документами.

Однак реалізація даної переваги не є гарантованою  через традиційно слабку передбачуваність введення Росією різноманітних торговельних (нетарифних) обмежень для української продукції та жорстку позицію щодо захисту свого ринку від товарів конкуруючого українського імпорту. Малоймовірно, що така ситуація кардинально зміниться після приєднання України до МС, оскільки завжди існуватиме можливість застосування щодо української продукції заходів нетарифного регулювання або спонукання до прийняття т. з. добровільних обмежень. Зокрема, відомо, що з боку Білорусі діє самообмеження при поставках цукру до РФ: 2010—2013 рр. в обсязі 200 тис. т.

По-четверте, підприємства оборонно-промислового комплексу (ОПК) України  для виробництва продукції військового призначення імпортують товари й матеріали з 16 країн (від імпортних поставок залежить діяльність 67 підприємств ОПК України, що становить більше 40% загальної чисельності підприємств, які беруть участь у виконанні державного оборонного замовлення). Проте найбільш критична залежність від імпортних поставок у авіабудуванні, двигунобудуванні для авіатехніки та радіоелектроніці. Понад 60% загального імпорту для потреб підприємств ОПК України здійснюється з Росії. При цьому внутрішній ринок України споживає не більше 5—7% загального обсягу випуску продукції підприємств оборонної галузі. На 90—95% ОПК України орієнтований на виконання експортних поставок. Вступ до ЄврАзЕС для цих підприємств не відкриє нових перспектив. Відмова Росії від даних замовлень означає втрату ринків і переорієнтацію виробництва, що може розтягнутися на 5—10 років. За той час ці види продукції вже будуть нікому не потрібні.

По-п’яте, зниження рівня контролю за товарообігом всередині МС. Зняття кордонів між трьома країнами в рамках МС призвело до того, що знизилися можливості для контролю товарообігу. У зв’язку з цим представники урядових структур та бізнесу вказують на неможливість контролю якості переміщуваної всередині МС продукції. Невирішеним питанням залишається тінізація товарообігу: рівень тінізації, за різними оцінками, сягає від 50 до 65%. Полегшення процедури митного контролю призвело до зростання контрабанди. На сьогоднішній день митні органи Російської Федерації не мають можливості оцінити реальні обсяги товаропотоків з Білорусі до Росії , а також із Росії — в Білорусь і Казахстан.

По-шосте, потрібно мати на увазі такі негативні фактори, як наркотрафік, злочинність і міграція. За оцінками експертів, зняття митного кордону всередині Митного союзу призвело до збільшення наркотрафіку з Казахстану та Афганістану на територію Росії. Найбільш поширена проблема в Сибірському федеральному окрузі, де після зняття митного контролю зросла кількість вилучення наркотиків.

Суттєві проблеми і на Кавказі. Незважаючи на те, що правоохоронці Казахстану посилюють контроль південних кордонів республіки, це, за оцінками експертів, істотно не впливає на обсяги перевезених наркотиків, які переміщуються під виглядом легальних товарів з використанням товарів прикриття. По всьому периметру митного кордону відсутні загороджувальні перешкоди, що дозволяє вільно його перетинати. З урахуванням низького рівня соціальної забезпеченості жителів сільської місцевості, які активно беруть участь у схемах, це робить контрабанду наркотиків легким і прибутковим заняттям.

За оцінками Da Vinci AG Analitic Group, у разі приєднання до Митного союзу Киргизстану, а також, у перспективі, інших середньоазіатських республік, наркотрафік може зрости суттєво. Це, в свою чергу, може призвести до активних дій з боку Російської Федерації щодо встановлення військових або спеціальних поліцейських баз на території країн-учасниць Митного союзу. Тому в разі входження в МС середньоазіатських республік в європейській його частині може збільшитися популярність нових наркотиків,  що завозять з території Середньої Азії.

По-сьоме, ще однією проблемою є посилення міграції всередині Митного союзу, яке передбачає вільний рух робочої сили всередині країн МС. У разі приєднання до організації середньоазіатських республік це може призвести до напливу їхніх жителів у європейську частину Митного союзу та Україну. На сьогоднішній день в Білорусі фіксують зростання кримінальної активності вихідців з республік Кавказу. При цьому зростає рівень міжнаціональної напруженості між корінним населенням і приїжджими. Конфлікти відбуваються як на економічній, так і на соціальній основі.

Як бачимо, свідоме затягування України в Митний союз є однією зі спроб якось врятувати це інтеграційне об’єднання. Але Україна як реаніматор може бути і початком його кінця. А також кінцем імперій і режимів із затяжним пострадянським минулим, в яких вітер демократії пробивається через ледь причинене віконце. Але протяг може бути суттєвий.

Рубрика:
Газета:

Євген Сверстюк: Плекання національної пам’яті

листопада 21, 2013Духовність

20-11-2013 12:06 | 

Джерело – Українська правда

****

2033fb6-35Закласти камені пам’яті в основу – то біблійна мудрість.

Пам’ять лежить в основі релігії, в основі культури. Людина також початок веде від слова “пам’ять”.

Кажуть: людина, яка багато пам’ятає і знає.

Кажуть: громада, яка шанує традицію і свою історію.

Кажуть: народ, який поважає і шанує свої святині.

І, нарешті, нація, яка в людській спільноті має гідність і самоповагу…

Але що робити нації, віками приниженій і безпам’ятній?

Мабуть, те саме, що садівникові: саджати деревце, доглядати і поливати. Потрібні добрі садівники. Потрібні в суспільстві пошана до садівників і сіячів і честь.

Роботящим рукам,

Роботящим умам.

Слабкі люди завжди питаються: а що про нас думають у світі?

Але ж у світі ніколи не скажуть більше того, що ми самі про себе кажемо…

Але коли наш спортсмен стане першим серед рівних, то і світ це помітить. Навіть більше: буде чекати перших українців не тільки у спорті. Тобто світ радо зустріне того, хто за чесними правилами гри вибивається на вершину і гідно представляє свій народ.

Навіть більше: світ радітиме з появи гідного партнера.

Якусь маленьку і химерну модель світу являв собою радянський концтабір. Там зібрались “діти різних народів”. Там шанували достойних.

Дуже шанованим був учасник УПА Іван Покровський, син убитого в 1943 році священика отця Миколи з Ковельщини.

Скромний, непримітний табірний електрик, він про себе не любив розповідати. За нього свідчив його 25-річний термін і доброзичлива усмішка.

Він пам’ятав усі релігійні свята і вітав святкового ранку усіх, хто пам’ятав, а хто й не пам’ятав.

Але в пам’яті його були і усі дати національних свят. Він не забував дату ІV-го УніверсалуЦентральної Ради і дату Соборності України. На свято Героїв Крут 29 січня він збирав гурток людей, щоб розповісти про цю подію.

День прийняття Декларації Прав Людини 10 грудня дисиденти відзначали голодуванням. Старші політв’язні не звикли до цієї дати і заяв у прокуратуру про голодовку не писали. Але Іван Покровський приєднався: я теж за права людини. Адже воював я під гаслом: “Воля народам – воля людині”.

За нього переживали, бо він був хворий на туберкульоз, а за таку позицію часто доводиться сидіти в карцері.

Були такі, що схиляли його утримуватися від демонстративних кроків. Він казав “не можу”, і те тихе тверде слово Покровського знала вся зона.

З погляду практичної доцільності він “нічого не досягав”. Але він нагадував усім про наші свята, і робив це протягом 25 років.

Він будував національну пам’ять в зоні сірості і безпам’ятності, де так легко опуститися до байдужості. Але коли у людини є свято, на яке скликають присутніх і відсутніх, то це живий вогник віри і надії.

Здавалося б, найгірше в таборі – туберкульоз. Аж ні – найгірше, найбільш загрозливе – збайдужіння і непам’ять. Тоді людина повільно згасає…

Зовні непримітний, Іван Миколайович внутрішньо світився і живив святиню в собі і в серцях друзів. Він тихо ніс обов’язок служіння, і це додавало йому сили.

В інших зонах такими були Михайло Сорока, Степан Мамчур – вони були наче послами від Повстанської України. І то ще питання, чи їх більше цінили земляки, чи іновірці та іноземці.

Коли людина свято береже національну пам’ять і честь, то це важливо для всіх. Національний поділ умовний – людей єднає передусім культура і високий ідеалізм.

Однак кожен доглядає свою ниву і підживлює свій культурний простір. Тоді усі беруть його за приклад, а добрі приклади потрібні і малим і дорослим.

Ледачим людям здається, що все рівно світ інтегрується, глобалізується і національні сентименти втрачають ціну.

Якщо сентименти, то їм ціна низька. А коли мова йде про національний стрижень, про самосвідомість і національну відповідальність, то це приблизно відповідає поняттю національної ідентичності.

Нація на “роздоріжжях люті і жаху”, як писав Стус, втрачала верхню верству культури і виживала за рахунок кореневої сили.

Доступ до історичних джерел для нас відкрився в епоху інформаційної зливи – молоде покоління не встигало засвоювати того, що будує фундамент національної пам’яті. Старше покоління часто обмежувалось поверховими дискусіями.

Історичні події на наших очах засвічуються і минають, як телевізійні програми. День волі –22 листопада – в уявленні деяких учасників поблякнув через політичні розчарування. Чи не свідчить це про брак свідомості і твердих принципів?

Адже пережили подію великого міжнародного значення, і вона не вимірюється політичними наслідками. Вона не минає, і не втрачає ваги. Політичні поразки мають значення тимчасове, а події всенародні залишаються в фундаменті національної свідомості.

То ще питання, що має більший вплив на формування національної пам’яті – поразки чи перемоги.

Хто нині цікавиться перемогою під Жовтими Водами? А Берестечко відзначають щороку.

В роки національно-визвольних змагань було багато переможних боїв, а ми святкуємо Крути. Нарешті над усіма поразками України – Голодомор 1933!

То був найпідступніший і найважчий удар. Він знесилив націю і принизив її. Пам’ять про нього заборонена і загнана в підсвідомість.

Але саме там вона жевріла і жила, щоб вибухнути аж референдумом 1 грудня 1991 року. Щоб там не казали про військові подвиги хоробрих земляків, а Україна не хотіла воювати “за Родіну – за Сталіна”.

Історія України була полем фальсифікацій і заборон. Це позначається і досі: на полі спустошеному добре приживається бур’ян.

Відновлення пам’яті, укріплення національної пам’яті, виховання національної гідності – одне з першочергових завдань громадянського суспільства.

ca78c2a-1

В умовах інформаційної війни проти України виховання національної пам’яті – то головний самозахист. Нагадаємо, що репресії проти української мови мали за мету задушити і викоренити історичну пам’ять.

Полювання на книжку – це зрозуміти сьогодні важко, бо книжки лежать і тільки чекають на читача.

І треба оживити попит, інтерес до книжки, яка будує, опритомнює вчить думати і нагадує:

Хто ми?

Чиї сини?

Яких батьків?

Власне, з цього починається становлення громадянина.

Історичну пам’ять слід наполегливо плекати в кожній людині, в кожному поколінні. І ніколи не здрібнювати її до пропагандистських гасел і легковажних домислів. Вона є фундаментом правди.

Євген Сверстюк, член Ініціативної групи “Першого грудня”, для УП

Радянські недоучки проти націоналістів-інтелектуалів: політико-історичний аспект

листопада 18, 2013Українці і світ

Опубліковано – 15.11.2013 |

Радянські недоучки проти націоналістів-інтелектуалів: політико-історичний аспект

В офіційній радянській, а також теперішній регіонівській фразеології провідних діячів ОУН та командирів УПА прийнято називати бандитами, які зрадили СРСР і стріляли в спину воякам законного режиму.

Шухевич, Коновалець, Бандера у дискурсі їхньої пропаганди виглядають злочинцями, та головорізами, які ходили по лісах з машингверами і особисто стріляли людей. Водночас СРСРівські лідери зображаються мудрими, освіченими та благородними правителями, які віддано слідували вічному ленінському заповіту: «учиться, учиться, учиться».

З огляду на це, цікаво задати питання: а ким же були лідери ОУН та Компартії СРСР в соціальному аспекті, якого вони походження, виховання, рівня освіти та компетенції? Тож візьмемо до уваги не політичні погляди та кар’єрну діяльність, а насамперед наявність вищої освіти провідних представників ОУН та ВКП(б) часів Сталіна.

Так, один з найголовніших націоналістичних «бандитів» головнокомандувач УПА Роман Шухевич – виходець з сім’ї галицьких священичих родів, які протягом XIX століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла плеяда політичних, культурних та громадських діячів, які формували українську націю та боролися за її суверенітет. У містечку Краківці на Львівщині Роман Шухевич закінчив початкову школу, де одержував переважно відмінні оцінки з основних предметів. Лише з релігії, польської мови оцінки мав «добре», а з німецької – «достатньо».

Успішно займався музикою та співами, на початку 1930-х рр став студентом музичного інституту ім. М. В. Лисенка по класу фортепіано. Разом з братом Юрієм вони виступали у Львівському оперному театрі. Улюбленими композиторами Шухевича були Ґріґ та Шопен. Тобто, типовий «бандитський» послужний список і «кримінальні» музичні смаки.

Молодий Роман Шухевич багато уваги приділяв спорту. Добре грав у баскетбол, волейбол і футбол, займався бігом, плаванням, лижним та планерним спортом, фехтуванням. На Запорозьких іграх 1923 році у Львові Шухевич побив рекорди у бігу з перешкодами на 400 м і у плаванні на 100 метрів. Закінчивши філію Академічної Гімназії, поступив вільним слухачем на навчання до Львівської Політехніки по курсу будівельної архітектури.

Після закінчення гімназії планував вступати до Львівської політехніки, однак, хоч і здав вступні іспити на «дуже добре», не був прийнятий до університету з політичних причин. Тому перший рік Шухевич навчався у європейському Данцигу. У 1926 р. вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий відділ, причому Романа прийнято на другий рік студій у Львівській політехніці на відділ будівельної архітектури. У 1934 р закінчив навчання з дипломом інженера. Ось так і зростав та навчався бандитизму в класі фортепіано та оперному театрі «бандит» та «есесівський» командир. Як бачимо, типовий урка, чого не можна сказати про наймудрішого вождя народів.

Йосип Сталін, він же Сосо Джугашвіллі, походив з бідної грузинської сімї. Батько за фахом чоботар, схильний до випивки та припадків люті, жорстоко бив дружину і сина. Загинув у п’яній бійці від удару ножа. Матір походила з сім’ї кріпака та працювала наймичкою. В цей час малий Сосо (Йосип) проводив багато часу серед малолітніх хуліганів містечка Горі. В 1886 р Катерина хотіла влаштувати Йосипа на навчання в Горійське православне духовне училище, однак, оскільки він зовсім не знав російської мови, поступити йому не вдалося. У 1886-1888 роках на прохання матері навчати Йосипа російській мові взялися діти місцевого священика. У результаті в 1888 році Сосо пішов в підготовчий клас при училищі, а у вересні наступного року поступово в перший клас училища, яке закінчив у 1894. Цього ж року Йосип зарахований до православну Тифліську духовну семінарію з якої був виключений, очевидно за зв’язки з марксистами революціонерами та кримінальними елементами.

Рід занять Сталіна майже до 40 років це переважно – грабежі, організація збройних нальотів, зокрема на банки, тобто те, що і прийнято називати бандитизмом. Крім цього, звичайно, арешти, відсидки, тюрма, заслання, – все, як у будь-якого кримінального злочинця. І ось цей, загалом пересічний кавказький злодій, з освітою нижче середньої і посереднім інтелектом, волею долі опинився на вершині владної піраміди величезної держави, яку сам і вибудовував відповідно до свого кримінального та жорстокого життєвого досвіду. Що він умів робити до цього часу? Насамперед: грабувати, керувати бандою, мотати термін, усувати суперників.

Коли в більшовицькій партії такі полум’яні революціонери-інтелектуали як Ленін, Троцький, Бухарін завели моду на публікацію книг, Сталіну довелося напружитися і видати брошурку «Марксизм і національне питання», яка виявилася чистісіньким плагіатом книг італійського соціолога П. Манчіні. Окрім того, Сталін постійно курив та пив вина стільки, що Ленін йому неодноразово робив з цього приводу зауваження, на які втім одержував відповідь: «Я ж – грузин, як я можу не пити?».

То ж коли Шухевич «займався бандитизмом» в класах фортепіано та «освоював грабіжницьку справу» в басейнах для плавання, Сталін на практиці вивчав філософію життя в тюрмах та кримінальних угрупуваннях.

А головний «головоріз» та лідер «бандитської» організації Степан Бандера походив з сім’ї грекокатолицьгоко священика. Батько був послом до парламенту ЗУНР і брав активну участь у формуванні державного життя. У 1919 року Бандера вступив до української гімназії в Стрию. У 1928 році поступив на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи в Дублянах, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув’язнено. З товариством «Просвіта» їздив по Львівщині з доповідями на політичну та агрономічну тематику. Займався бігом, плаванням, грав у шахи, співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.

Ще один яскравий приклад інтелектуального рівня комуністів – член ЦК Георгій Маленков, посланець Сталіна з особливих доручень, залізною рукою наводив дисципліну та терор на важких ділянках фронту в роки Другої світової. Фактично весь 1953 рік керував країною та був фактичним главою держави до усунення з усіх постів М.Хрущовим. Чи мав Маленков освіту, достовірно невідомо. Автор популярної тези про слабоумство Маленкова особистий секретар Сталіна Б. Бажанов стверджує, що Маленков середньої освіти не мав, закінчив робітфак, а в Московському вищому технічному училищі провів лише три роки.

На фоні цього героя всіх радянських людей, «зовсім блідне» засновник ОУН Євген Коновалець, який народився у вчительській родині. Мати Євгена Коновальця, походила з українського священицького роду. Євген навчався в львівській Академічній гімназії. З 1909 р. вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету. У 1912 р. став секретарем львівської «Просвіти», був членом «Академічної громади». Великий вплив на молодого Коновальця мав Іван Боберський – відомий український педагог та пропагандист спорту. Перша світова війна 1914 року не дала йому можливості здобути диплом доктора права, до чого він наполегливо готувався.

Водночас, один з організаторів Голодомору в Україні, близький сподвижник Сталіна, Лазар Каганович, після закінчення трьох класів церковно-приходської школи відданий в учні в кушнірську майстерню в Москві. Закінчив дворічний курс міського училища (займаючись по вечорах). З 14 років працює чоботарем та вантажником на єврейському млині. З такою освітою ця людина була при Сталіні міністром будматеріалів, паливної промисловості, важкої промисловості, наркомом транспорту та шляхів сполучення.

В сфері військової майстерності та стратегії ситуація також не на корсить інтелектуального потенціалу комуністів. Георгій Жуков – радянський полководець, маршал, чотириразовий Герой Радянського Союзу, один із найвідоміших військових командувачів Другої Світової війни. На тих ділянках фронту, де він з’являвся, без з’ясування ситуації наказував наступати, йти на прорив фронту, розстрілював солдатів та офіцерів за будь-які дрібниці. Народився в сім’ї сільського чоботаря. Освіту здобув скромну у рідному селі: три класи церковноприходської школи. Командир відчував недоліки своєї військової освіти.

Закінчив Вищу кавалерійську школу в Ленінграді, вже будучи на високих постах в РККА. За його власним визнанням, книги «давалися йому нелегко, особливо «Капітал» К. Маркса». Серед простих солдатів, які воювали під командуванням Жукова, поза очі його називали «М’ясником». Ряд радянських генералів заперечували військову геніальність та воєначальницькі здібності Жукова, зазначаючи, що всіх результатів він добивався терором, залякуванням та розстрілами талановитих підлеглих, а сам залишався тупим, жорстоким і безграмотним солдафоном.

До порівняння, останній командир УПА Василь Кук мав з точки зору марксизму також пролетарське походження: батько — залізничник, мати — селянка, однак в молоді роки як Сталін, банки грабувати не пішов. Навчався в Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа», належав до молодіжної організації «Пласт». Після закінчення гімназії навчався в Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Тобто, у порівнянні з Жуковим, класична біографія «бандита».

Ще один з провідників організованого українського націоналізму Ярослав Стецько народився в священицькій сім’ї. Обдарований незвичайними здібностями, з відзнакою закінчив гімназію в Тернополі, вивчав у 1929 –1934 рр. філософію і право у Краківському та Львівському університетах був ідеологічним референтом і редактором націоналістичних видань.

З сталінського близького оточення лише Берія та Молотов мали незакінчену вищу освіту. Кривавий Лаврентій Берія, голова НКВС, у молоді роки вступив до Бакинського середнього механіко-будівельного технічного училища та вчився у Політехнічному інституті, який не закінчив. А вірний друг та слухняний виконавець волі Сталіна В. Молотов (Скрябін), на рахунку якого найбільша кількість розстрільних списків – 372, поступив на економічний факультет Санкт-Петербурзького політехнічного інституту, але там провчився лише два курси, кинувши навчання з особистих причин та небажання вчитися.

Щодо органів безпеки ОУН та Компартії також ситуація не на користь сталінської гвардії. Шеф Служби Безпеки ОУН і фактичний архітектор військової контррозвідки ОУН , один із дев’яти генералів УПА і єдиний генерал безпеки УПА, Микола Арсенич походив зі шляхетської, родини Сас. У школі проявив себе як здібний учень, зарахований у Стрийську гімназію, яку закінчив у 1929 році.

Закінчивши гімназію, поступає на юридичний факультет Львівського університету, де навчався до 1936 р. Редактор газети «Нове село». Закінчив спеціальні курси військової розвідвки під Краковом, організовані ОУН спільно з Абвером, і позитивно зарекомендувавши себе, згодом сам викладав на Краківських курсах.

На противагу такому послужному списку оунівського «головоріза та бандита» комуністи можуть похвалитися своїми видатними інтелектуалами у сфері держбезпеки. Сумнозвісний нарком НКВС Ніколай Єжов, відповідно до наказів якого, тільки в 1937-1938 рр. було піддано репресіям понад 1,5 мільйонів громадян, з них близько половини розстріляно. Навчався три роки в початковому училищі, а в 1906 році був відправлений до родича в Петербург, вчитися кравецькому ремеслу. За однією з версій Єжов працював учнем слюсаря на Путіловськом заводі, за іншими даними, перебивався в пошуках роботи закордоном, поки в 1915 добровольцем не пішов в армію.

Отже, цілком очевидно, що абсолютна більшість лідерів ОУН були високоосвіченими людьми, юристами, редакторами, інженерами, інтелектуалами, та майже всі мали вищу освіту. В той час, як абсолютна більшість комуністичних вождів сталінського оточення були малоосвіченими та майже безграмотними людьми, люмпенізованими та кримінальними елементами.

Можливо, саме тому вони так люто, з ненавистю та тупою жорстокістю боролися проти влади інтелігенції і аристократії, відчуваючи власну інтелектуальну неповноцінність у порівнянні з освіченими людьми.

Ймовірно саме неосвіченість, невігластво, люмпенство комуністичної верхівки стали причиною трагічних нелюдських комуністичних експериментів над 200 мільйонною країною, таких як колективізація, голодомори, депортації, які відповідно до їхніх обмежених інтелектуальних знань та здібностей про принципи функціонування суспільства та історію цивілізації, мали забезпечити людям ілюзорне благоденство. А в результаті призвели до гуманітарної катастрофи та створення філіалу пекла на одній шостій частині земної кулі.

Навіть кумир всіх російських більшовиків, автор теорії побудови комунізму в окремо взятій країні В.Ленін не мав закінченої вищої юридичної освіти, що мабуть і стало причиною конструювання абсурдної та утопічної комуністичної ілюзії. До порівняння, засновник теорії інтегрального націоналізму Дмитро Донцов навчався в Санкт-Петербургзькому, Віденському, Львівському університетах та мав ступінь доктора юридичних наук.

Як бачимо, рівень освіти засвідчує, хто був інтелігентом та борцем за національне відродження і незалежність, а хто залишився неграмотним бандитом та уркою з трьома класами освіти, незважаючи на всі регалії, які самі собі присвоювали ватажки комуністичного режиму.

Сьогодні, їхні ідейні послідовники – комуністи та регіонали виявилися хитріші та прикупили собі університетські дипломи, докторські ступені та «професорські» звання. А провідників ОУН і далі за старою звичкою юності продовжують називати бандитами, мабуть щоб відвернути увагу від себе.

Якщо система присвоєння вчених ступенів через покоління не зміниться – нащадкам буде все ясно щодо інтелектуальних здібностей теперішніх українських керманичів. Але якщо зміниться в кращу сторону – вони залишаться для нащадків інтелектуалами.


Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.