Ув’язнені Росією (Російською імперією). (Автор: Костюк Петро)

лютого 28, 2015Духовність

 

Персональне покарання нескореної України

Дві українки-офіцери: перша ‑ четар Олена Степанів, друга ‑  старший лейтенант Надія Савченко. Між ними – відстань у сто років: сто років боротьби українського народу за свою ідентичність та свободу; сто років російської антиукраїнської агресії та поневолення. Дві жіночі долі початку ХХ і початку ХХІ століть, занапащені російською шовіністичною машиною.

 

Оле́на Іванівна Степа́нів-Дашкевич (псевдо – Олена Степанíвна) (*7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область – † 11 липня 1963, Львів) –  громадська та військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, хорунжий(лейтенант) Українських Січових Стрільців, четар (лейтенант) Української Галицької Армії, доктор філософії, педагог, діячка українського кооперативного руху, вчена – географ. В’язень радянських таборів.

Бойові відзнаки:Нагороджена срібною медаллю Хоробрості.

 

На фронті – командир чоти Українських Січових Стрільців. Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Брала участь у битві під Комарниками. Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень – травень 1915).

В травні 1915 року під час бою під Лисовичами, що біля Моршина на Стрийщині, потрапила до російського полону. Шлях полоненої проліг через Журавно, Бережани, Тернопіль, Волочиськ, а звідти – до Києва на Пензу – Симбірськ – Вольськ(Саратов), Оренбург – Самару і нарешті Ташкент.

 


Степанівна в одному з ранніх своїх спогадів писала: “Я була як камінь, на наказ батька, на сльози матері, бо йшла сповняти свій обов’язок”. Січовик Остап Луцький згадував: “Чи можете уявити собі, що це значить день у день іти навантаженому піхотинцеві 30-40 кілометрів, ніч у ніч копати шанці, наступати і відступати, мерзнути на полі, голодувати, нести на собі відповідальність за кожний крок, за кожну постанову і за життя та смерть доручених тобі людей, попасти в полон і не збожеволіти? Коли ви хоч трохи свідомі цеї долі, зважте, як тяжко приходилось побороти це все молодій дівчині.”

 

Наді́я Ві́кторівна Са́вченко (нар. 11 травня 1981, Київ – 33 роки) – штурман-оператор вертольота Мі-24 16-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, старший лейтенант. Миротворець. У 2004-2005 роках у складі українського миротворчого контингенту брала участь у місії в Іраку, де у 2004/2005 прослужила шість місяців на «чоловічій» посаді – як стрілець третьої роти 72-го окремого механізованого батальйону. Під час війни на сході України 2014 року брала участь в антитерористичній операції як доброволець батальйону «Айдар». При цьому залишалась діючим офіцером ЗСУ, беручи участь в АТО в межах двох відпусток.

 


 Брала участь у боях біля селища Металіст під Луганськом, де, йдучи за пораненими, у червні,потрапила в полон до терористів…

 

Утримувалась у полоні терористами батальйону «Заря». 19 червня в мережі набув поширення відеозапис, у якому вона, прикута наручниками до труби, гідно й сміливо відповідає під час допиту. На початку липня 2014 р. її швидко та таємно перевезли через кордон до Росії – у кайданах та мішку на голові. Про це вона розповіла українському консулу вже у російській в’язниці.

 

Безпідставно звинувачена у незаконному перетині кордону Росії та причетності до смерті двох російських журналістів, яких було вбито у регіоні під час мінометного обстрілу вже після її полонення, сепаратистами, активну співпрацю з якими офіційна влада Росії не визнає.

 

У серпні російський суд вирішив, що Савченко не викрадали та не перевозили через кордон до Росії примусово. Вона зробила це добровільно, як біженець.

 

Народний депутат України 8-госкликання. Делегат Парламентської асамблеї Ради Європи. Рішенням ПЦ «Меморіал» Надія Савченко офіційно визнана політичним в’язнем.

 

Державні нагороди: Орден «За мужність» IIІ ст. (21 серпня 2014) – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку.

 

Військовий кореспондент “Русского слова” Сергій Мамонтов у своєму дописі згадуючи про Степанівну, зауважив, що найбільшу сенсацію викликала панночка – офіцер в австрійськім мундирі. Вона українка, 22 літ, переконана сторонниця самостійності української нації. На війну проти “москалів” пішла з переконання. Коли Олена відмовилася свідчити про УСС, російський офіцер, сказав їй, що вона може бути певна, що з Росії вона не повернеться.

 

Газета “Искра”, заснована Леніним, назвала її ненависницею Росії, а таємний радник Булінський уже в Ташкенті не давав Олені спокою, бо на його запитання, якої вона національності, відповідала, що української. Такої він не визнавав,тому перепитав: “Сепаратистка і мазепинка?” Вона відповіла, що так. Тут, далеко від дому, Олена на собі відчула, як гостро сприймалося національне питання у Росії, як т. зв. “старша сестра” Росія люто не любила “молодшу” Україну (Кос А. І. З-під знаку Стрільця:Олена-Степанів-Дашкевич у світлинах, документах та спогадах.-Львів, 2012, с. 55).

 

10 лютого 2015 р. російські конвоїри в Басманному суді Москви застосували до  Надії Савченко тортури, відмовившись дати їй воду, а також назвали українську мову “чурбанською”.  Протягом усього дня голодуючій 60 днів людині, не дали ні краплі води, яку вона просила. По-друге, по суті, конвой її образив за національною і мовною ознакою, сказавши, що вона розмовляє з ними чурбанською мовою. Про це журналістам заявив адвокат Надії Савченко Микола Полозов. Він підкреслив, що захист буде звертатися з цього приводу до Генпрокуратури РФ.

 

“Я сподіваюся, що винні в такому зверненні до людей, які ще не визнані злочинцями, понесуть заслужене покарання”, – додав Полозов. У свою чергу інший адвокат Марк Фейгін підкреслив, що відмова надати затриманому воду, згідно з міжнародним правом, є тортурами, і ці дії конвоїрів будуть вказані в подальшому судовому розгляді (http://ukr.segodnya.ua/ukraine/rossiyskiekonvoirysavchenkootkazalisdateyvoduiobozvaliukrainskiyyazykchurbanskimadvokat-591425.html)

 

Одну із зустрічей Надії Савченко із сестрою перервали за українську  мову. Надія Савченко сказала журналістам: “В Україні рабами не народжуються. Я піду до кінця”. А ще: «У нас українці – всі як на підбір хоробрі. Я просто одна із своєї нації. «Українкою я народилася, українкою і помру!» – є у нас така пісня. Надія Савченко вважає себе військовополоненою та політвязнем. Для Російської імперії, СРСР, спадкоємницею якого є Росія – борці за незалежність своїх держав завжди були найстрашнішими ворогами.

 

У Ташкенті Олена Степанів важко захворіла. У неї виявилася легенева кровотеча, окрім того вона опинилася без засобів до життя. Тоді австрійські офіцери влаштували складчину, і полковник Пішелі покликав Олену, щоб передати їй зібрані кошти. Вона рішуче відмовилася прийняти цю допомогу . Тоді полковник  заявив, що як старший рангом наказує, а не просить. Олена прийняла гроші за умови, що отриману суму згодом передасть на українські доброчинні справи (Кос А. І. З-під знаку Стрільця:Олена-Степанів-Дашкевич у світлинах, документах та спогадах.-Львів, 2012.С.56).

 

У вересні російський слідчий комітет направив Н.Савченко до Московського Інституту Сербського, де у радянські часи роками проводили примусове психіатричне лікування політичних дисидентів. В Інституті її змусили пройти психіатричну експертизу.

 

Це спонукало Надію вдатися до єдиного засобу протесту, що в неї залишився. 15 грудня 2014 року Надія Вікторівна Савченко оголосила голодування через протиправне утримання під вартою та ненадання їй медичної допомоги, що, зокрема, є порушенням статті 3 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. З кожним днем стан її здоров’я погіршується, що становить реальну небезпеку для її життя.

 

«Людина, яка народилася вільною, а не рабом у неволі, не може жити у в’язниці. Особливо, якщо вона невинна», – написала Савченко у відкритому листі 12 січня. – Я дала собі слово: голодувати до дня повернення в Україну або до останнього дня в Росії! І я не відступлю».

 

Н. Савченко перевели в режим одиночного ув’язнення у жахливому московському СІЗО «Матросская тишина». Жодне зі звинувачень проти неї взагалі не має відношення до української офіцера. Адвокат Н.Савченко називає справу проти неї «персональним покаранням нескореної України».

 

25 лютого 2015року московський суд розглядав апеляцію українки. Напередодні в адміністрацію президента Росії було доставлено звернення до російського президента В. Путіна з проханням проявити милосердя до Н.Савченко і змінити їй запобіжну міру. Про це написала на своїй сторонці  в Facebook журналіст і правозахисник Зоя Светова.

 

Н.Савченко звернулась з листом подяки до росіян, які її підтримують. У суду остання можливість не дати Савченко померти – заявив її адвокат (http://www.hromadske.tv/society/nadiyu-savchenko-zalishili-pid-vartoyu–advokat).

 

Московський суд  продовжив термін перебування Савченко під вартою до 13 травня 2015 року попри голодування українки. Про це повідомив адвокат українки Микола Полозов. Одночасно Савченко висунули нове обвинувачення. Їй інкримінують 356 статтю Кримінального кодексу Росії. Зокрема у цій статті йдеться про відповідальність за застосування заборонених засобів і методів ведення війни, зокрема жорстоке поводження з військовополоненими або цивільними, депортацію цивільних, розграбування національного майна на окупованій території.

 


У суботу 28 лютого розпочався 78 день голодування Надії Савченко в російській в’язниці. Надія Савченко може не дожити до наступного засідання суду.

 

За перипетіями полону Степанівни стежили українці, а також закордонний світ. Газета “Діло” регулярно подавала інформацію про місця перебування полонених січовиків. Після Лютневої революції сестра милосердя німецького Червоного Хреста графиня Горн та полковник Пішелі виклопотали Степанівній звільнення з російського полону. Надійшло розпорядження відправити її до Петрограда. Почався шлях повернення додому.

 

Поверталась додому через Фінляндію, тоді ще об’єднану з Російською імперією, Швецію, Німеччину. Цілі два дні фінські жінки облягали поїзд, в якому їхала Степанівна. Вони часто фотографували її. Фінські жінки подарували Степанівні гостру фінку ‑ ніж як символ їхньої боротьби з Російською імперією. У дорозі через Швецію шведи також щиро вітали Степанівну. У Норвегії Олена не була, але й там називали її ім’я, бо у всіх жіночих часописах було повно нотаток про Олену Степанівну та її світлини.

 

Ім’я Степанівни спричинило до популяризації української справи у трьох країнах Північної Європи. Повернення Олени з полону перетворилося не лише у її великий тріумф, а й у велику пропаганду української незалежницької ідеї. Після Скандинавії шлях пролягав через Берлін, Відень. І тут Степанівну також гаряче вітали (Кос А.І. З-під знаку Стрільця: Олена-Степанів-Дашкевич у світлинах, документах та спогадах. – Львів, 2012. ‑ С.60).

 

На початку вересня вона була вже серед своїх.

 

Верховна Рада України зверталась до Державної думи Федеральних Зборів Російської Федерації та президента РФ, до міжнародних організацій та міжпарламентських асамблей, до Парламентської асамблеї Ради Європи та до канцлера Німеччини Ангели Меркель, президента Франції Франсуа Олланда і президента Росії Володимира Путіна (лідерів країн-учасниць переговорів у «нормандському форматі») щодо звільнення Надії Савченко.

 

Верховна Рада України також закликає до звільнення Олега Геннадійовича Сенцова, Миколи Андроновича Карпюка та інших громадян України, які внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України були захоплені у полон, незаконно перевезені на територію Росії та всупереч їх волі утримуються на її території.

 

Крім того, Верховна Рада звернулася до Надії Савченко з проханням припинити голодування, адже «вона потрібна Україні живою». Однак, незважаючи на важкий стан, вона не припиняє голодування, бо це «її боротьба за Україну».

 

За тим, що відбувається з нашою героїнею Надією Савченко стежить вся Україна та не байдужі люди у всьому світі. Вона так як і Олена Степанів вже стала національною героїнею. Через її чин дедалі більше держав і людей у світі розуміють за що і проти кого воює Україна. Надія Савченко – символ незламності українського духу,честі українського офіцерства.

 

21 жовтня 2014 року в Москві відбулась прем’єра документального фільму «Надія Савченко: Наша Надія» режисера Володимира Тихого про політичного в’язня Надію Савченко, про події в Україні останнього часу.

 

Лист-прохання звільнити Савченко надіслала президент ПАРЄ Анн Брассер до свого колеги спікера Держдуми РФ Сергія Наришкіна.

 

Президент України Петро Порошенко заявив, що у Мінську була досягнута домовленість про звільнення Надії Савченко. У Вашингтоні переконані, що Надія Савченко має бути звільнена разом з усіма іншими полоненими, яких утримує Росія. Федеральний уряд Німеччини звернувся до Росії із закликом звільнити надію Савченко з-під варти.

 

Дев’ять депутатів Європейського парламенту із складу групи «Друзів України» вирішили організувати символічне голодування (почергово на одну добу) в рамках акції солідарності з українкою Надією Савченко. Російські журналісти написали Путіну про Савченко: “Ще кілька днів – і вона помре.” Відомий російський письменник Володимир Войнович, дисидент, автор трилогії про солдата Івана Чонкіна і роман-антиутопії “Москва 2042” написав відкритого листа до Володимира Путіна з проханням звільнити українську льотчицю Надію Савченко (http://censor.net.ua/n326290).

 

Управління ООН з права людини закликало РФ звільнити голодуючу, на той час, уже 70 днів Надію Савченко.

 

Сестра полонянки, Віра Савченко звернулась листом до Президента РФ Владимира Путіна відпустити сестру “під заклад її кандидатури”. Віра готова сидіти в СІЗО стільки, скільки буде потрібно до закінчення розслідування. Текст листа вона опублікувала на своїй сторінці в Facebook.

 

Віра Савченко розповіла про українських режисерів, письменників, музикантів і акторів, чию творчість любить її сестра. Кумири Надії Савченко звернулись до неї з проханням припинити голодування, яке тривало вже 76 днів. Роман Віктюк, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк, Олег Михайлюта, Олександр Положинський – Савченко: Надю, живи!

 

Сестра пообіцяла передати Надії це послання в російську тюрму (http://gordonua.com/publications/Viktyuk-Zabuzhko-ZHadan-Hostikoev-Benyuk-Mihaylyuta-Polozhinskiy-Savchenko-Nadya-zhivi-68663.html). 

 

Рішення про звільнення Савченко приймає одна людина – президент РФ Володимир Путін. Відтоді, як Росія анексувала Крим та вторглася до України, російський президент послідовно демонструє, що людські життя – це витратний матеріал. Він ввів війська в Україну для того, щоб воювати на боці проросійських бойовиків, він приховує поховання загиблих. Путін ув’язнює власних громадян за протести проти війни, наявність якої він заперечує. Окупація Криму, російська агресія на Сході України, ув’язнення Надії Савченко та інших патріотів – це вендета Путіна Україні за прагнення  бути незалежною європейською державою.

 

В Росії зараз період великої неприкритої пропагандистської кампанії. Вони настирні і постійні у спотворенні дійсності та відвертої брехні.

 

Надія Савченко як в’язень потрібна Володимиру Путіну з трьох причин. Про це в ході телемарафону “Україна понад усе” на “5 каналі” заявив політолог, директор центру соціологічних досліджень “Український барометр” Віктор Небоженко. “Ситуація з Савченко потрібна Путіну, по-перше, для того, щоб мати ще одну карту на перемовинах з лідерами Заходу. Крім того, Савченко – це сильний психологічний тиск на українців, бо ми нічим не можемо їй допомогти. Крім того, Путін використовує Савченко для дегуманізації українців. Він переконує росіян через ЗМІ в тому, що навіть її смерть не має змушувати росіян до болю і співчуття”, – вважає Небоженко (http://www.5.ua/suspilstvo/Politoloh-poiasnyv-navishcho-Putinu-potribna-uviaznena-Savchenko-71379.html).

 

Ув’язнення українки Надії Савченко і поводження з нею в Росії несумісні з будь-якою моральністю. Про це заявила офіційний представник Держдепартаменту Джен Псакі після того, як російський суд 25 лютого продовжив термін перебування Савченко під вартою до 13 травня попри голодування українки (http://www.pravda.com.ua/news/2015/02/26/7059810).

 

Президент Європарламенту Мартін Шульц, заявив, що вражений рішенням російського суду, яким українську делегатку в ПАРЄ, народного депутата, льотчицю Надію Савченко залишено під вартою до 13 травня. ЄС закликає російську владу негайно звільнити українську льотчицю Надію Савченко. Про це йдеться у заяві речниці високого представника ЄС із зовнішньої та безпекової політики Федеріки Могеріні (http://www.pravda.com.ua/news/2015/02/26/7059810).

 

20 грудня 1949 року Олену Степанів заарештували. Імперія не забула хто їй чинив опір. Cина Олени “визволителі” кинули на “перевиховання”; забрали все – родинні пам’ятки, документи, квартиру, на прекрасному роялі Дашкевичів чекісти награвали “Мурку”, меблі вивезли, столове срібло розікрали.

 

Цензурний орган при виконкомі обласної ради задокументував висновок, що вилучена в Олени Степанів література “является антисоветской, профашистской, националистической“, тому книгам влаштували аутодафе.

 

Немолоду хвору жінку-науковця очікувала тюрма на Лонцького, щоденні допити й тортури, а потім концтабір і мордовські торфовища, адже “Особое Совещание при МГБ СССР” (сумнозвісна “тройка”) винесло постанову: “Степанив Елену Ивановну за участие в контрреволюционной банде украинских националистов и пропаганду националистических идей через печать заключить в исправительно-трудовой лагерь сроком на десять лет, считая срок с 29 декабря 1949 г. Имущество конфисковать“.

 

Там вона хворіла на дистрофію, отримала інвалідну категорію. У 1956-му Олена Степанів повернулася до Львова. Національну героїню, наукову дослідницю, д-ра Олену Степанів поховали так, як дозволив окупант (http://www.uamodna.com/articles/nacionaljna-geroyinya-olena-stepaniv).

 

Олені Степанів мстила система СРСР за її участь у війні за незалежність України супроти Російської імперії. Нинішня Росія, не покаявшись за старі гріхи – Голодомори, народовбивства, тюрми, каторги, виселення-переселення, репресії народів і церков, оголосила себе спадкоємницею Радянського Союзу. Нічого не змінилось в імперських повадках Північного сусіда. Бо для Російської імперії головне не назва (СРСР чи Митний Союз), а головне – суть: “Русский мир”, не зважаючи на біль та страждання інших народів. Основний метод – примус.

 

Найкраще це розуміють колишні радянські політв’язні та дисиденти. Віктор Файнберг (зараз мешкає у Франції) – радянський дисидент, колишній в’язень ГУЛАГу, якому 83 роки – приєднався до голодування Надії Савченко. Про своє рішення Файнберг повідомив у листі до Надії. Віктор Файнберг був учасником акції протесту на Червоній площі у 1968 році проти вторгнення СРСР у Чехословаччину. Після чого його заарештували, а потім визнали навіженим і відправили у спеціальну психіатричну лікарню. Там він оголосив голодування, через що його годували примусово.

 

До Надії Савченко з проханням припинити голодування і зберегти себе для подальшої боротьби звернувся правозахисник і лідер кримських татар Мустафа Джемільов, який 15 років провів у радянських тюрмах, неодноразово оголошував голодування: найдовше – в Омській в’язниці – тривало 303 дні. У найкритичніші періоди тюремні медики примусово годували дисидента за допомогою зонду. Припинити голодування 1976 року переконав Джемільова радянський фізик і правозахисник Андрій Сахаров.

 

«Надю, доню, Росія – не та країна, де є гуманні принципи. Ми в Україні тебе неодмінно врятуємо, але в інший спосіб», – просив Надю М. Джамільов.

 

Надія Савченко відповіла йому: «Ви – мій приклад, Ви голодували 303 дні. Я буду голодувати, скільки потрібно. “…Витерплю стільки скільки буде потрібно, щоб  мій народ мав право бути українцями на Українській Землі, жити правдиво, чесно і по совісті, самим вирішувати свою долю ! Україна переможе !       Я вірю!” (http://ndilo.com.ua/news/other-news/-nadyu-donyu-my-tebe-vrjatujemo-dzhemilov-prosyt-savchenko-prypynyty-goloduvannja.html).

 

У війні за ідентичність та свободу Надія Савченко, так як сто років тому Олена Степанівна, готова до самопожертви задля України. Після повернення Олени Степанівни з полону рухнула Російська імперія. І в тому було щось символічне. Надія Савченко своїм життям кинула виклик В. Путіну та його режиму. Вона вірить в перемогу свого народу та торжество справедливості. Є сподівання що скоро не стане і новітньої імперії – РФ. Російський опозиціонер, знаменитий шахіст Гаррі Каспаров вважає, що крах режиму Путіна може спровокувати розвал країни (http://obozrevatel.com/politics/98230-kasparov-kazhdyij-den-putina-pri-vlasti-uvelichivaet-veroyatnost-raspada-rossii.htm).

 

Україна чекає твого повернення, Надю!

ЖИВИ, НАДІЄ! ! !

 

Голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України Петро Костюк, полковник

Ну, что, Россия?

лютого 28, 2015Події

“Убийство Немцова – это не сакральная жертва путинского режима, это суть самого режима, который допускает такие формы политической борьбы, где убийство стало нормой, а подавление инокомыслящих стало частью политической культуры, которую одобряет значительная часть населения и элиты”.
(Юрий Романенко. Фейсбук)

Ну, что, Россия? Ты теперь довольна?!
Никто тебе не сможет помешать,
благословить на трон первопрестольный
дешевую, юродивую блядь!

Царей ты много повидала  всяких-разных.
Пусть им икнётся в золотом гробу.
Видать, дошёл черёд  до самых грязных –
до быдла, раскатавшего губу.

Одень паршивцу Шапку Мономаха!
И возликуй, что будет, наконец,
лицом России – ботоксная ряха,
а русским миром – общество овец.

Не вспоминай Литковскую, Немцова.
Забудь «Норд-Ост»,  Беслан, Боровика…
Зачем они тебе, когда есть новый,
Всесильный Царь, и твёрдая рука!

Как скоро стала шлюхой ты… Как скоро…
И хоть шуты тебя боготворят,
ты не Россия больше. Ты – Гоморра!
И путь тебе один  начертан – в Ад!
.

violonchelist (28.02.2015) durdom.in.ua

Путін повторює Гітлера? Вбивство Нємцова аналог підпалу рейхстагу?

лютого 28, 2015Події

Дорога Путіна встелена трупами – і російськими, і інших народів. У своєму прагненні до безмежної влади він не рахується з жертвами. Що вони його обходять, ці чиїсь сини і дочки, батьки і матері, знищені при організації вибухів будинків підчас виборчої компанії в Росії, чи підчас штурму театру чи в Беслані?… Тим більше Путіна не цікавлять вбиті його політикою українці і грузини, чеченці і молдавани… Цього нелюда цікавить лише влада – безмежна і жорстока. Виглядає так, що зачарований гітлеровсько-сталінською ідеологією параноїк прагне повторити своїх кумирів. Чи не збирається він повторити гітлерівську аферу з підпалом рейхстагу вбивством Нємцова. Кращого приводу розправитися з неугодними і закрутити до решти гайки московської фашистської диктатури може не скоро трапитися. Чи Путін організував це вбивство? Напевно так. Але навряд чи московська поліція це виявить. А от велику кількість “ворогів народу”, які організували це вбивство з провокаційною метою саме перед маршем 1 березня, не сумнівайтесь, виявлять. Можливо, їх будуть інакше називати, але гітлерівсько-сталінська суть цієї “караючої” акції буде дотримана повністю.

Сусіди Росії мають дуже наполегливо готуватися до воєн, диверсій, вбивст. Мирна епоха для них закінчилася.

Савченко – Джемілєву: “Ви голодували 303 дні. У мене є приклад”

лютого 27, 2015Духовність
27 лютого 2015 року 12:41

Українська льотчиця і народний депутат України Надія Савченко, яку незаконно утримують в Росії, подякувала лідеру кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву за звернення до неї, але відмовилася припинити голодування.

Текст листа українки опублікований у Фейсбуці Джемілєва, передає Укрінформ.

Савченко подякувала Джемілєву і всьому кримськотатарському народу за підтримку і заявила, що продовжить голодувати, “щоб і мій народ мав право бути українцями на українській землі”.
“Свого часу ви здійснили подвиг для свого народу, проголодувавши у в’язниці 303 дні! Якби не ваш вчинок, можливо, ваш народ ніколи б не зміг повернутися на свою землю… У мене є гідний приклад –  це ви! Я ще не так довго голодую, але витримаю стільки, скільки знадобиться, щоб і мій народ мав право бути українцями на українській землі, жити правдиво, чесно і по совісті, самим вирішувати свою долю! Україна переможе, я вірю”, – пише вона.

Вона також зазначила, що у своїх адвокатів цікавиться долею сина Джемілєва Хайсера, якого утримують у в’язниці в Краснодарі.

По-моєму, чувак, нас кинули

лютого 27, 2015Українські проблеми. Економік

Руслана Лижичко Руслана, волонтер Майдану

27 лютого 2015, 17:18

ЦЕ – моє звернення, крик душі і заклик одночасно.

Стабілізація країни, впевненість у державі, довіра до влади неможливі без стабілізації гривні.

ЯК ми тепер повернемо довіру до гривні?

Якщо у влади нема відповіді, давайте думати разом.

За останній тиждень серед проблем, які ставлять під загрозу безпеку і саме існування країни, на перший план вийшла проблема нестабільності гривні. Суспільний резонанс від непрогнозованих стрибків курсу гривні відсунув на другий план навіть війну на Сході. Я звернулась до незалежних аналітиків-експертів з проханням дати аналіз ситуації, що склалася. Якщо окреслити названі ними причини зовсім коротко, то їх не так багато – НАЦБАНК! НАФТОГАЗ! БЮДЖЕТ! УРЯД! І, на жаль, йдеться не про об’єктивні обставини, що спричинили падіння курсу, а йдеться про непрофесійність! Саме непрофесійність виявилась нашим найбільшим ворогом, який несе чи не більшу загрозу, ніж російські танки. Саме непрофесійність може знищити нашу країну. І якщо звичайні слова не працюють, напевно, доведеться кричати.

Я хочу і маю право знати: що і хто захистить Україну і наші життя – від терактів, від катування гривні та економіки, від “політично-свояцьких договорняків” і “дерибанів”, від корупції і зради…

Я хочу дотягнутись до суті проблеми і побачити справжню причину “нариву”, “запалення”, “хвороби” – те, що від мене, від нас всіх ретельно приховується!

Я хочу подивитись у “дзеркало” стану речей, не боячись відображення.

Нехай зараз цей погляд не принесе естетичної насолоди, але, можливо, ще не пізно зупинити патологію і зламати негативний ТРЕНД.

ТРЕНД непрофесійності та непорядності тих, кого призначила обрана нами влада.

ТРЕНД невпевненості та небажання вже щось міняти і з кимось боротися тих, хто ще вчора віддавав все що мав, аж до самого життя, щоб змінити хибний шлях, нав’язаний нам ззовні.

Отже…

Наше “Агентство Іміджу України” спільно з експертами розпочало власну експертизу та розслідування щодо економічної ситуації в країні.

Ми (команда іміджмейкерів, що розпочала професійну роботу над іміджем країни) разом із групою експертів вважаємо фінансову ситуацію та інформування населення про неї неприйнятним, вимагаємо пояснень і професійних дій влади в цілому, і конкретно – уряду та НБУ.

Ми вже проводимо, і плануємо проводити ще в ширшому форматі, опитування авторитетних експертів в Україні та світі, аналізуємо динаміку фінансового стану країни протягом року і плануємо висунути чіткі вимоги до влади про необхідність докорінних персональних змін та невідкладних дій.

Ми хочемо розгорнути дискусію “5 порад “що робити Гонтаревій (або що робити з Гонтаревою) “” з варіантами відповідей та провести “I-VICHE”-голосування.

Кубів, Махніцький, Гонтарева, Ярема – це минулі і сьогоднішні обличчя нової влади. Список можна і варто продовжувати. Він назбирає десятки, якщо не сотні персоналій,

Хто має відповідати за їх діяльність, окрім них? Мабуть, ті, хто їх призначав. І ті, хто ними керував.

Ми боїмося собі зізнатися в тому, що наша економічна криза не є економічною по суті, а дуже нагадує кризу політичну. І справа тут не тільки і не стільки у війні та вивезених камазами мільярдах.

Справа у невмінні або небажанні визнавати свої помилки, невмінні або небажанні відмовлятись від корупційних схем, невмінні або небажанні призначати “профі” замість “своїх”, невмінні або небажанні говорити всю правду замість напівправди, невмінні або небажанні виконувати обіцяне.

У цьому випадку, зрештою, не має значення – невміння це чи небажання. У даному випадку за втрачені життя, “розпечатані” мільярди, розбазарені можливості, розтрачені шанси мають відповідати не тільки Гелетей з Муженком, Кубів з Гонтаревою та Махніцький з Яремою, мають відповідати ті, хто призначав їх і керував їх “роботою”.

І відповідальність зараз має бути втілена у швидких кадрових і системних змінах, у чіткому слідуванні до обіцяних реформ, до правдивого слова та до діла, що цьому слову відповідає.

І на завершення…

Вірити людині, яка є обличчям влади і говорить, що гривня не підніметься вище 13, 17, 21 і т.д. за долар, вже ніхто не збирається. Це означає, що ми не віримо владі.

Вірити людині, яка керує офіційним захистом держави, і від імені якої говорять про 2, 3, 5-х загиблих за день, про відсутність оточення, про повний контроль над об’єктами, про ефективну оборону, вже мало хто може і хоче. І це так само означає, що ми не віримо владі.

Вірити людині, яка розповідала про сотні кримінальних справ, про те, що “винні будуть покарані”, про боротьбу з корупцією і злочинністю, не хотілось взагалі, тому що громадянське суспільство (а воно повсюди!) зміни, як і їх відсутність, спостерігає на власні очі. А це, знову ж таки, означає, що ми не віримо владі, хоч і намагаємося їй вірити.

Російська агресія та неоголошена війна вбиває десятки тисяч. Але економічна війна, головних винуватців котрої ми ще не визначили, вбиває і “вичавлює” з Батьківщини мільйони…

То ХТО ж нищить нашу гривню?! Хто розв’язав проти українців економічну війну? Кремль?… Банкова?… Грушевського?… Інститутська?…

Авторитет гривні – авторитет національної валюти, основа держави – і він знаходиться у смертельному піке!

Речі, що доводять країну до банкрутства, швидше за все, називаються тими самими іменами – невміння або небажання, непрофесіоналізм або безвідповідальність!

Хтось включив друкарський “станок”. Хтось спекулятивно нажився. Хтось і тут знайшов можливості для корупції та злочину. А хтось просто на все це закрив очі. З якої причини, не зрозуміло!

Але гривня і далі знецінюється. Причин нам або не можуть сказати, або не хочуть. В аварійних ситуаціях людям треба давати якщо не повну картину стихійного лиха, то хоча б інструкцію: які ризики, і як з ними боротися.

В таких екстремальних випадках, якщо влада не може поміняти ситуацію, то ситуація може поміняти владу.

Стабілізація країни, впевненість у державі, довіра до влади неможливі без стабілізації гривні.

ЯК ми тепер повернемо довіру до гривні?

Якщо у влади нема відповіді, давайте думати разом.

© 2000-2015 “Українська правда”

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.pravda.com.ua

Керівник проекту: Георгій Гонгадзе
Головний редактор: Олена Притула
E-mail редакції: ukrpravda@gmail.com
Webmaster: webmaster@pravda.com.ua

Житель России посвятил стих летчице НАДЕЖДЕ САВЧЕНКО:

лютого 20, 2015Загальне
'Житель России посвятил стих летчице НАДЕЖДЕ САВЧЕНКО:
Я пишу из холопской России,
Где все смерды поджали хвосты.
Дорогая Надежда-Надiє,
Разрешите быть с Вами на ты!
Вий пускай на тебя поднял веки, -
Дух бесстрашия неодолим.
Восхищён и сражён я навеки
Героизмом неженским твоим.
Словно ты из металла такого,
Что не знает износа в борьбе.
Знаменитая В.Терешкова
Не годится в подмётки тебе.
В плен брала тебя чуть ли не рота.
(Трусы действуют исподтишка.)
Твою волю сломить им охота,
Но тонка у пигмеев кишка.
Мстят здесь смелым со злобой слепою,
Исступлённо грозя и кляня.
Потому и воюют с тобою,
Что боятся тебя, как огня.
Над тобой измываются вдосыть,
И вопят лизоблюды: "Ату!.."
Все они рождены, чтобы ползать.
Не дано взмыть червям в высоту.
Что тебе их решётки и роба
И "крутой" фээсбэшник-следак?
Ведь не зря окрестила Европа
Украинской тебя Жанной Д`Арк.
Вот кто воин! - Учитесь, мужчины,
Асы битв, ратных дел мастера!
За свободу и честь Батькiвщини
Встала храбрая ваша сестра!
Пусть клеймит тебя жалкий невежда
И расправу готовит Москва.
Ты не сдашься - и, значит, надежда
На победу сил света жива!
(14 февраля 2015 г.)
С уважением, Александр Бывшев, Орловская область, пос.Кромы.'

Я пишу из холопской России,
Где все смерды поджали хвосты.
Дорогая Надежда-Надiє,
Разрешите быть с Вами на ты!
Вий пускай на тебя поднял веки, –
Дух бесстрашия неодолим.
Восхищён и сражён я навеки
Героизмом неженским твоим.
Словно ты из металла такого,
Что не знает износа в борьбе.
Знаменитая В.Терешкова
Не годится в подмётки тебе.
В плен брала тебя чуть ли не рота.
(Трусы действуют исподтишка.)
Твою волю сломить им охота,
Но тонка у пигмеев кишка.
Мстят здесь смелым со злобой слепою,
Исступлённо грозя и кляня.
Потому и воюют с тобою,
Что боятся тебя, как огня.
Над тобой измываются вдосыть,
И вопят лизоблюды: “Ату!..”
Все они рождены, чтобы ползать.
Не дано взмыть червям в высоту.
Что тебе их решётки и роба
И “крутой” фээсбэшник-следак?
Ведь не зря окрестила Европа
Украинской тебя Жанной Д`Арк.
Вот кто воин! – Учитесь, мужчины,
Асы битв, ратных дел мастера!
За свободу и честь Батькiвщини
Встала храбрая ваша сестра!
Пусть клеймит тебя жалкий невежда
И расправу готовит Москва.
Ты не сдашься – и, значит, надежда
На победу сил света жива!
(14 февраля 2015 г.)
С уважением, Александр Бывшев, Орловская область, пос.Кромы.

Павел Шелков: Обыкновенный фашизм

лютого 16, 2015Політика, Суспільствознавство

15-02-2015 10:14 | Категорія: Росія, Смерть совку!, Статті

Мы все с вами дети детей войны т.к. война прошла через каждую семью жившую в СССР и практически у всех из нас были погибшие в сражении с немецким фашизмом. Меня назвали в честь деда Павла погибшего при штурме Пришебских высот в Запорожье, где на небольшом пятачке наши гениальные полководцы положили 300000 советских солдат, а моя мама маленькой девочкой жила под оккупацией в Запорожье и слышала канонаду сражения, где погиб смертью храбрых мой дед Павел.  Он был артиллеристом,  и погиб таща на себе вверх под кинжальным огнем немецких пулемётов свою  сорокопятку.
Мы все были воспитаны на военных фильмах где советские герои сражались с врагами фашистами, во дворах играли в войну с фашистами и даже в детских снах кошмарах я пытался убежать от немецкого фашиста который меня собирался убить. Я ребёнком пытался представить какие же они эти немецкие фашисты были и спросил у мамы жившей ребёнком под немецкой оккупацией.
Она рассказала, что по улицам Запорожья ездили душегубки куда сажали тех кого поймают фашисты из гестапо обычно евреев и где выхлопная труба машины выводилась в салон и это было дешевое и по немецки эффективное орудие убийства. Поэтому её мама строго настрого запрещала её выходить на улицу.
images
Еще она помнила, что немец который квартировал у неё в квартире был к ней добр и угощал шоколадками, играл на губной гармошке и даже нашептал ей на ухо, а мама понимала по немецки, что лично он против войны и до прихода фашистов к власти был социал демократом и симпатизировал СССР. Но при этом по улицам ездили душегубки, а в концлагерях уничтожали миллионами евреев и военнопленных, а люди радовались жизни.

Вчера я ехал в московском метро и видел улыбки на лицах у молодёжи, словно в это же время в московском СИЗО не умирала в голодовке украинская лётчица героиня Надежда Савченко, а мирные украинские города не расстреливали военнослужащие и наёмники посланные по приказу Кремля убивать среди которых были и москвичи. А практически всем этим людям было всё равно и это нисколько не портило им настроения! И я подумал, вот оно истинное лицо русского фашизма безразличие к чужой беде в которой повинны твои соотечественники.

Я вспомнил кадры из немецкой хроники на которых фюрера в 41 году приветствуют вытянутой рукой толпы счастливых улыбающихся немцев на улицах Берлина в то время как на города СССР с самолётов летят сея смерть десятки тысяч авиабомб. Им всем было радостно осозновать величие Германии, пока не пошли пачками похоронки с восточного фронта и стало совсем невесело, когда уже немецкие города стали мишенями авиа ударов.
Всё повторяется, только на месте цивилизованных немецких солдат вермахта города Украины расстреливают люмпены и российские наёмники под командованием кадровых русских офицеров воспитанных убивать.

И на месте моей маленькой мамы теперь тысячи украинских детей прижимающихся к земле в ужасе от артиллерийских обстрелов мирных городов.

А мои соотечественники с гордостью носят на одежде и привязывают к машинам отличительный знак русского фашизма колорадские (не путать с георгиевскими) ленточки. Как и немцам в 39 году им уже не хватает своей земли и нужно захватывать чужую сея там и разрушения.

И если окончательно  фашизм сформировался при путине, то зародился он гораздо раньше ещё в начале 90х годов когда после прихода Бориса Ельцина к власти, когда  его окружение занялось откровенным грабежом страны. Чиновники и их партнёры олигархи  прихватывали мошенническим путём  богатства созданные поколениями жителей СССР и часто на костях узников ГУЛАГа.

В Новой газете от 27 10 2014 года напечатана страшная статья про убийство журналиста Дмитрия Холодова 17 октября 1994 года через короткое время после разгона Ельциным первого парламента пытавшегося объявить ему импичмент. http://www.novayagazeta.ru/inquests/65852.html

Именно с шокирующего убийства молодого журналиста МК расследовавшего многомиллиардные хищения в западной группе войск убийства совершённого по приказу Павла Грачёва перед парламентскими слушаниями по коррупции (тогда ещё был парламент и независимые СМИ) и прикрытого президентом России Ельциным и началось формирование русского фашизма.
1414366608_510982_50

Вот цитата из Новой газеты:

“Холодов писал про армию. Про то, как, кому и куда продают оружие из Западной группы войск, в том числе полторы тысячи танков. Генералы продавали оружие в гигантских масштабах. Скоро оно стало стрелять в наших солдат и в мирных граждан. Дима Холодов писал об этом воровстве и торговле, а министр обороны Грачев говорил, что он марает армию грязью и надо заткнуть ему рот.

Не прошло и двух месяцев после убийства, как началась первая чеченская война.

1 декабря 1994 российская авиация бомбила аэродромы «Калиновская» и «Ханкала». 11 декабря началось вторжение. На танках к Грозному ехала «чеченская оппозиция». Но когда одни танкисты погибли, а других взяли в плен, они оказались русскими, из Кантемировской дивизии, которых для этой операции, а по сути — гражданской войны, завербовала ФСК (теперь ФСБ), обещала хорошо заплатить. (Ничего не напоминает?)

Первую чеченскую — как многие считают — начали ради выборов Ельцина на второй срок.

Вторую чеченскую начали в 1999-м ради выборов Путина на первый срок. Чубайс тогда сказал:«В Чечне возрождается российская армия. И для политика, который так не считает, есть только одно определение — предатель». (Так что  выражения Путина  национал предатель  в отношении противников агрессии в Украине  базируется на  этой реприке Чубайса)

Теперь российская армия возрождается на Украине. (Те, кто требует писать «в Украине», могут идти на Сибирь.) Туда — по сути, на гражданскую войну — вербуют солдат и офицеров, обещают хорошо платить. А предателей круглосуточно ловят государственные телеканалы. За неимением политиков ловят певичек.

Именно тогда и зародился русских фашизм во многом стараниями окружения Б. Ельцина и таких видных “либералов” как Анатолий Чубайс и многих других деятелей многие из которых теперь изображают из себя оппозицию Путину и опять готовы получить власть если она вдруг падёт к их ногам.

Помню в школе нам говорили, что фашизм в Германии возник для защиты интересов правящего класса испугавшегося прихода к власти коммунистов. Насчёт Германии я не уверен, но русский фашизм изначально возник для защиты награбленных окружением Ельцина и олигархами России, всеми этими Абрамовичами, Березовскими, Ходорковскими и пр несметных богатств сколоченных на разграблении и уничтожении страны.
vwlsmm6ax4u3

И кстати методы войны в Чечне и свинское отношение генералов к раненым и погибшим в Чечне военнослужащим России, да и к мирному населению теперь повторены при агрессии в Украине.

За 20 лет произошло много интересных совпадений и печальных изменений в нашей жизни.

Убийство Холодова организовали люди в погонах. Убийство Политковской организовали люди в погонах из другого силового ведомства.

За гробом Холодова шли десятки тысяч, заполнили Комсомольский проспект. Политковскую через 20 лет хоронили сотни людей, хватило зала прощаний.

Фашизм через 20 лет окончательно победил в России.

Слава богу мой дед Павел родившийся в семье казаков Черниговской губернии раскулаченной в 36 году погиб в 43 году и не дожил до этого позора, когда страна ценой десятков миллионов жизней победившая немецкий фашизм сама  скатилась в фашизм и уничтожает города Украины а её правитель  говорит с экранов ТВ про хорошего Гитлера.

Р.S. Моя мама на улицах оккупированного немецкими фашистами Запорожья могла видеть душегубки орудия смерти 3 рейха. Мои же дети на улицах оккупированной русскими фашистами Москвы могут видеть колоны автозаков – бесплатный транспорт русских антифашистов и противников войны, которых гестапо хватает и везёт в гулаг под равнодушные взгляды москвичей.
421169

Правда конец у всех фашистских режимов развязавших войну один – Международный трибунал над вождями очередного Рейха и приговор и  это вселяет надежду!
i(3)

Источник

Росія в 1839 і 2015 роках: чи щось змінилося?

лютого 15, 2015Історія, Політика


15.02.2015

Андрій Любка

Книгу Кюстіна треба дарувати українським високопосадовцям, військовим, а також іноземним політикам і «корисним ідіотам» путінського режиму на Заході

(Рубрика «Точка зору)

Чорна пустка російської душі й маніакальний потяг до завойовування світу мають глибоке коріння. У цьому можна переконатися, прочитавши книжку французького маркіза Астольфа де Кюстіна «Росія у 1839 році».

«Ця велетенська імперія, що раптом постає переді мною на схід від Європи, тієї Європи, де суспільства терплять на зубожіння кожної визнаної влади, ‒ ця імперія робить на мене враження повстання з мертвих. Мені здається, що я перебуваю серед нації Старого Завіту, і я спиняюсь з жахом, змішаним з цікавістю, перед лабами допотопної потвори», ‒ писав французький вельможа в одному з листів із Росії у 1839 році. Вирушити туди його спонукало розчарування у протодемократичній республіканській Франції, він вважав, що абсолютна влада в імперії краща за демократичне базікання й суперечки. Тож їхав з надією на зачарування, а повертався з Російської імперії з такими словами: «Кожен, хто близько познайомиться з царською Росією, буде радий жити в якій завгодно країні. Завжди корисно знати, що існує на світі держава, в якій щастя немислиме».

Ця книжка (допитливі читачі зможуть знайти її різними мовами в мережі інтернет; також існує скорочене українське видання «Правда про Росію» у перекладі О. Мерчанського, цитовані тут фрагменти походять саме звідти) зовсім не втратила актуальності нині. Зрештою, слід визнати, що кожне покоління відкриває її для себе: одразу після виходу в світ вона стала бестселером у Франції, а російська цензура так само оперативно її заборонила (прикметно, що російський уряд почав тоді в Європі кампанію з дискредитації Кюстіна, зокрема за гроші й через агентурну мережу публікувалися пропагандистські матеріали у провідних європейських ЗМІ, ‒ усе, як і сьогодні, правда ж?). Пізніше Герцен писав про «Росію в 1839 році»: «Без сумніву, це найцікавіша і найрозумніша книга, написана чужинцем про Росію».

Особливо припала вона до душі українцям, які на власній шкурі знали всю «прекрасність» життя під російським чоботом. Після Другої світової війни Дмитро Донцов спорядив книгу Кюстіна коментарями, в яких часто наголошує на тому, що СРСР Сталіна-Хрущова відрізняється від описаної французом імператорської Росії лише назвою. Зрештою, сам Кюстін блискуче вловив цю чи не головну характеристику Росії: «У росіян є тільки назви всього, але немає нічого в дійсності. Росія – країна фасадів». Потьомкінська суть Московської імперії, яка спритно замилює очі чужинцям, була вловлена французьким мандрівником всього за три місяці подорожі.

Сьогодні настала черга нашого покоління відкрити вражаючу актуальність Кюстінових спостережень. Виявляється, що нічого не змінилося, тож цю книгу можна і треба дарувати українським високопосадовцям, депутатам, військовим, а також іноземним політикам, західним переговорникам і «корисним ідіотам» путінського режиму на Заході. Хіба не варто їм прочитати такі сьогоднішні думки, написані 175 років тому: «Все, що я вам можу сказати, це те, що від часу, коли я в Росії, бачу дуже чорне майбутнє Європи. (…) Чому ж Росія так залежить від того, щоб відчувати себе тяжкою загрозою для Європи? Впливати на європейську політику? (…) Росія бачить в Європі здобич, яка через наші роздори, раніше чи пізніше, буде їй віддана на поталу».

Услід за Герценом і Донцовим, мушу визнати, що я не читав кращої й мудрішої книжки про Росію, в якій так тонко була б вхоплена суть її злочинної й жорстокої душі. Кожне, повторюся, покоління відкриває «Росію в 1839 році» маркіза Кюстіна для себе – і жахається актуальністю цих подорожніх заміток. Хай там як, а книжка ця допомагає позбутися зайвих ілюзій, розвіює дим, напущений в європейські очі кремлівською пропагандистською машиною, ‒ і підводить до висновку, що з облудливою Росією немає сенсу ні про що домовлятися, її можна лише перемогти, примусити силою шанувати наші права.

І наостанок від Астольфа де Кюстіна: «У серці московського народу кільчиться розхристана амбіція; ця амбіція не знає меж, вона може затроювати лише пригноблені душі, а живиться вона нещастям цілої нації. Ця нація істотно загарбницька й пожадлива внаслідок нужди; вона в своєму приниженому підкоренні леліє надію поширити тиранське панування на інших; слава, багатство, що їх вона сподівається, відвертають її думки від ганьби, в якій перебуває, а щоб змити з себе нечестиву пожертву цілої суспільної та особистої свободи, ця рабиня навколішках мріє про панування над світом».

1839 рік! А додати нічого.

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


Радіо Свобода © 2015 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.

bigmir)net  хиты 228719 хосты 105703

Tanja Letaiv – Звернення до нас

лютого 8, 2015Безправ'я, Духовність

Tanja Letaiv

Доброго ранку любі друзі!

Життя дарує нам ще один день.

Я бажаю всім,щоб цей день був наповнений радістю і сміхом вас і тих,хто вас оточує…

Десь в Москві, в Матроській тишині почався день і для Надії Савченко…
Але розпочне вона його не з запашною кавою…

З 13 грудня 2014 року Надія відмовилась від прийняття їжі в знак протесту за її незаконне,зфабриковане ув’язнення.

З кожним днем голодування Надія приближається все ближче до смерті-голодної смерті!

Десь в Києві розпочався день для її сестри Віри, мами та її рідних…І полинули їх думки та молитви в Матроську тишину-до Надії…

Давайте ж і ми розпочнемо цей день з Молитви для Надії,подумки пошлемо їй наше тепло душі,нашу небайдужість,нашу підтримку,нашу віру, бо тільки завдяки цьому вона бореться та живе!!!

Доброго ранку любі друзі!

Життя дарує нам ще один день.

Я бажаю всім,щоб цей день був наповнений радістю і сміхом вас і тих,хто вас оточує...

Десь в Москві, в Матроській тишині почався день і для Надії Савченко...
Але розпочне вона його не з запашною кавою...

З 13 грудня 2014 року Надія відмовилась від прийняття їжі в знак протесту за її незаконне,зфабриковане ув'язнення.

З кожним днем голодування Надія приближається все ближче до смерті-голодної смерті!

Десь в Києві розпочався день для її сестри Віри, мами та її рідних...І полинули їх думки та молитви в Матроську тишину-до Надії...

Давайте ж і ми розпочнемо цей день з Молитви для Надії,подумки пошлемо їй наше тепло душі,нашу небайдужість,нашу підтримку,нашу віру, бо тільки завдяки цьому вона бореться та живе!!!

Гаврилишин: За два роки в Україні почнеться економічне диво

лютого 4, 2015Духовність, Українські проблеми. Економік
Гаврилишин: За два роки в Україні почнеться економічне диво

Про те, на чому ґрунтується його оптимізм, радник трьох українських президентів, економіст, фундатор економічного форуму в Давосі розповів в інтерв’ю сайту “24”.

Пане Богдане, Ви відводите Україні дуже потужну роль у становленні майбутнього Європи та світу загалом. Чому саме Україна?

Є чотири основні характеристики ефективних країн, які нормально працюють: повна політична свобода; певний рівень економічного добробуту для цілого населення — тобто там є багаті, але немає бідних; соціальна справедливість; симбіоз з біосферою, а не руйнація та засмічення навколишнього середовища. Абсолютна більшість країн, за винятком кількох європейських, не має тих чотирьох характеристик. Їх потрібно полікувати, тому що вони є хворі в певному сенсі.

Хворі? Чому?

Хворі в першій мірі демократичні країни. У 1948 році була прийнята чудова Загальна декларація прав людини. Тоді були величезні сподівання. Але забезпечити ті права могли уряди лише деяких країн. Тому були і великі розчарування, критика урядів. Взагалі стало важче керувати країнами, важче бути владою. Вже в той час спілкування між інституціями та між країнами було на базі жорсткої конкуренції. Тому найбагатші могли забезпечити свої права, але більшість була позбавлена такої можливості. США — то маркантний приклад. Там, наприклад, 50 мільйонів людей, які бідні на права і не мають доступу до якісною освіти, не мають жодного доступу до системи охорони здоров’я. Обама пробував це змінити — не виходить.

Між країнами виникає подібна ситуація. Демократичні країни постійно навіть свого роду проповіді роблять, що всі повинні додержуватись тої універсальної декларації прав. Але США продає свої продукти до африканських країн за високі ціни, купує від них сирівці за низькі ціни, країни залишаються дуже бідні. Навіть ті декілька, де є нормальні уряди, не можуть забезпечити навіть базових життєвих прав, як то доступ до свіжої води чи якої-небудь охорони здоров’я.

І Україна здатна вилікувати їх, змінити світовий розклад?

Зараз у світі склалася така ситуація, що всі дедалі менше виграють, а більше програють. Тому нам потрібно переходити на нову парадигму – де б всі щось вигравали. Для тої парадигми потрібні два елементи: універсальна декларація обов’язків людини (тому що не все має робити тільки держава) і перехід на співпрацю (тому що не можна більше будувати стосунки лише на конкуренції).

Чому Україна може допомогти у лікуванні того світу? Тому що на Майдані, коли почали атакувати людей, створилися певні послуги: медична, релігійна, психологічна, освітня. Ці служби створили поодинокі люди. Ольга Богомолець створила першу службу. Вона просто сказала: “Роблю”. До неї долучилися інші люди, які щось знали про медицину. І це працювало. Не з’явився на Майдані інший лікар, який би створив іншу медичну службу, щоби лікувати краще. Там не було конкуренції.

Цікаво, що всі ці служби було створено не за наказом уряду, а через почуття обов’язку перед своїми співгромадянами та країною. Так само зараз дуже багато добровольців вирішили піти в АТО. Добровільно, знаючи, що вони ризикують своїм життям, ніхто їм того не наказував.

Так що наші люди вже почали діяти згідно з тою новою парадигмою, за якою повинен жити світ. Світ дуже багато Україні допомагає. З одного боку санкції, з іншого — фінансова допомога. Але і ми можемо помогти тому світу, він зайшов у певний глухий кут.

І ми, українці, можемо допомогти з нього вийти?

Так. Я думаю, що то є чудово навіть для нас самих усвідомити, що ми не мусимо у всьому доганяти світ — чи то Європу, чи то США. Ні. Ми є в дечому вищі від того світу. Вони мають нас копіювати.

Разом з тим, після Євромайдану все ж з’явилось чимало людей, які трошки розслабилися, і сказали, що тепер у нас є нова влада, хай вони нами опікуються, роблять реформи, а ми будемо займатися власним життям…

Думаю, це можна трошки інакше інтерпретувати. Це є нормально, оскільки ті люди не могли робити реформи. Весь Майдан не міг їх робити, лише поодинокі люди, які пішли у владу. Разом з тим, ми ще бачимо якісь демонстрації; вояки, які пішли воювати — далі воюють. Тобто люди не байдужі до країни.

Так що це є розчарування. Частково — через те, що ми хочемо бути надто швидкими. Частково — через тиск зовнішнього світу, що всі наші дії, мають тотально відповідати Конституції, існуючому законодавству. Тому уряд до певної міри є досить імпотентний, не може проводити тих реформ.

“Щоби суспільство довіряло уряду і президенту, треба, щоби воно було добре проінформоване”

З чого, на Вашу думку, уряду потрібно починати?

З корупції. Жерла корупції є різні. Найбільше в тому, що у нас є так багато різних ліцензій, дозволів, інспекцій, бозна чого. Є величезна бюрократія, яка займається тим, як створити бізнес, як правити той бізнес. Ідеш до того бюрократа, щоби то дістати — і треба помастити руку, інакше не дістанеш.

Один молодий чоловік з Одеси напрацював зі своїми колегами чудову програму про дерегуляцію. На його думку, замість того, щоби творити ще одну бюрократію, яка би воювала проти корупції, потрібна дерегуляція. Тим самим можна викоренити причину: не потрібно ліцензії — ти не йдеш і не платиш. Якщо зменшити ту бюрократію на третину, чи, може, навіть на четвертину, вона могла би працювати більш ефективно. Тоді можна заплатити тим, хто лишається, трошки більше, чим ми тепер платимо.

Що заважає впровадити цю програму в життя?

Наш міністр економіки і торгівлі почув про цього молодого чоловіка, попросив його назустріч і зразу запропонував йому стати своїм заступником. Той відмовився. Він сказав: “Я зі своєю командою буду вашим радником, як то потрібно, але не буду заступником міністра”. Наче цей міністр сприйняв цю програму, і вважає, що то правда дуже добрий підхід. Так що намір є.

Але в уряді треба підходити до того системно. Ми повинні діяти і діяти рівночасно на цілому фронті. Інакше ця існуюча бюрократія заблокує такі дерегуляції.

Тобто, ми можемо сподіватися, що найближчим часом вона буде впроваджена?

Будемо сподіватися. Не тому, що хочемо тільки насолоджуватися життям, а тому, що можемо навіть допомагати цьому уряду. Є ще багато розумних людей, які би це робили, якби була можливість їм в який-небудь спосіб добровільно допомагати.

Як можна створити таку можливість?

Найближчим часом буде зібрання ініціативної групи 1-го грудня. Вони будуть дискутувати звернення до президента і до уряду про те, що ті мусять більше спілкуватися із людьми, із суспільством. Щоби суспільство мало довіру до уряду і до президента, а це капітально важливо, треба, щоби воно було дійсно добре проінформоване і проінформоване про правду. Коли буде більше довіри, ми, як зможемо — допоможемо.

Ви маєте можливість порівнювати відкритість різних українських президентів та урядів. На Вашу думку, нинішня влада є відкрита?

Ну, вона точно більш відкрита від влади Януковича. Але у цьому питанні були певні фази, як я можу судити зі свого досвіду як радник тих найвищих осіб. У Кравчука була відкритість, але з ним була велика трудність, бо він нічого не розумів про економіку. Наприклад, у його оточенні було троє людей, які вирішили облігації України вилити за 10 млрд доларів. Ці хлопці робили те, що мало бути жахіттям для України. Коли я їх спитав, що є гарантією тих облігацій, вони мені сказали: “Україна”. Себто, наприклад, мафія Італії, або багаті люди нашого північного сусіда могли викупити всі ці облігації за 10 млрд, то не така вже величезна сума, і сказати Україні — якщо не можете сплатити нам ці кошти назад, то ви нам належите. Я переконував Кравчука не виступати з тою пропозицією у парламенті, не переконав. Він таки виніс ту пропозицію у Верховній Раді. На щастя у ВР було кілька людей, що розуміли про це і вони того не проголосили. Міжчасі ті хлопці зачали розпродувати ті облігації і зуміли продати кілька в Лондоні. Наш посол тоді якось їх там перехопив і ту справу закрили. Це вам приклад, що відкритий — так, але мав трохи брак знання та компетентності.

Був досить відкритий і дуже добре працював Ющенко, як був прем’єр-міністром. Фатально було, як він став президентом. Але як він був прем’єр-міністром, а Юлія Тимошенко була заступником прем’єра — то була фантастична команда. Вони зробили величезну справу. Компанії, що працювали в енергетичному секторі, погоджували між собою речі на базі бартеру. Тому вони не отримували жодних прибутків і не платили податків. Тимошенко, знаючи добре про той сектор, прийшла з такою пропозицією: маємо змусити їх переходити на монетарні транзакції. Ющенко погодився. Це рішення прийняли. І зразу прийшли прибутки, почався великий приплив доходів до бюджету. Виплатили велику заборгованість пенсій і зарплат. Почався економічний зріст — 9% росту ВВП без інфляції навіть. Це було дуже сильно.

Зі мною Кучма при першому мандаті і на початку другого був тотально відкритий. Коли прийшов Медведчук, він став зовсім іншою людиною.

Так що то коливалося. У нас нема дуже добрих, ясних прикладів, із чим порівнювати теперішній уряд.

Теперішня зв’язка “прем’єр-президент”, за Вашими оцінками, наскільки буде ефективною?

Я знаю одного і другого дуже добре. Не хочу критикувати ні одного, ні другого. Це не порядно. Але дивлячись, наскільки то довго забрало створити коаліцію — якщо робити екстраполяцію, ледве чи вони будуть працювати як команда.

Тоді який вихід для держави з такої ситуації?

Скажімо так: надіюся, що вони бодай ключові речі зможуть погодити.

Разом з тим, в уряді є досить багато компетентних людей. Було би добре, наприклад, якби ми мали скоріше Раду міністрів, і там би був голова Ради міністрів. Це звучить дивно, бо так було за Радянського Союзу. Але, наприклад, так є в Італії зараз. При Раді міністрів є дискусія, яка дозволяє гармонізувати їхні дії. Міністри виходять зі своїми пропозиціями, дискутують на рівні Кабінету, є погодження, чи добре те рішення, — робиться далі те чи інше.

Що б дав такий формат роботи?

Якщо б Кабінет діяв у цей спосіб, президенту було би легше з ним спілкуватися. Президент би не виходив з ініціативами, він погоджував би рішення, знаючи, що цілий Кабінет Міністрів їх дискутовував, себто, що уряд буде за тим.

Я пробую, радше ніж критикувати чи робити погані прогнози, сказати, що є певний спосіб виходу. Але на це треба доброї волі і треба підпорядкувати себе меті. Більше думати про Україну, а не про те, скільки хто має влади чи повноважень.

“Дуже мало потрібно, щоби українське економічне диво почалося”

Ви писали, що українці спроможні зробити економічне диво. Разом з тим, чимало експертів кажуть, що зараз економіка країни у поганому стані і Україна наближається до дефолту. На чому ґрунтується Ваш оптимізм?

Воно так трохи виглядає, що ми наближаємося до дефолту. З іншого боку, як бачимо, є договір між Міністерствами фінансів України та США, що Штати гарантують виконати кредити для України на 2 млрд. Тобто, Україна позичить в якійсь інституції 2 мільярди, і якщо вона не сплатить ці кошти, то їх мусить сплатити США. То є дуже сильна гарантія. Автоматично це полегшить Україні дістати тих 2 млрд з періодом амортизації дещо довшим і відсотком набагато нижчим, ніж якби не було цієї угоди. Євросоюз також вирішив надати Україні 15 млрд допомоги.

Тому я не думаю, що Україна прийде до дефолту. Але доки економіка зрівняється — то забере трохи часу.

Щодо економічного дива — воно дійсно може статися?

Так, у нас є для того всі дані.

Які саме?

Маємо всі потрібні природні ресурси. Маємо кваліфікованих людей. Ми з природи є працьовиті люди.

Але потрібні ще й передумови. Перше — коли з нашої праці нам дають заробити на нормальне життя. Друге — якщо є внутрішня мотивація. Людям треба дати певну волю на всіх рівнях вирішити, не що вони роблять, а як вони це мають робити, тобто — у їхній спосіб. Щоб вони відчували певну власність над своєю працею Така мотивація є фантастична.

Так що маємо зробити ясний закон про право власності, ясну судову систему і ясні правила гри. Ну і потрібно перевести багато державних підприємств у приватну власність. Хіба, зберегти ті так звані природні монополії. То дуже мало потрібно, щоби українське економічне диво почалося.

А Ви можете вказати орієнтовний термін його початку?

Я думаю, що початок може бути за два роки. Але потрібні ці передумови. Україні потрібні тотальні трансформації. Потрібно навіть змінити статус країни. Вона дійсно повинна бути унітарною державою, потрібна велика децентралізація. Треба змінювати і судову систему, і економічну. Соціальну політику також треба міняти.

На що я надіюся, що цей уряд, цей парламент, цей президент деякі реформи зроблять, і та трансформація пройде трошки легше, ніж це було б за Януковича.

Якою Україна вийде з війни з Росією?

Ми вже перетворилися з плюроетнічного народу на плюроетнічну, патріотичну українську націю. Це вже один дуже добрий результат. Я думаю, що ми вже не повернемо до того, що станемо радянськими людьми. Під тим, я би сказав, що Україна вийде очищеною. Звичайно, дуже послабленою.

Також я думаю, що в нас уже ніколи ілюзій не буде відносно того, що ми можемо бути братнім народом.

Територіальна цілісність буде збережена?

Думаю, що так. Думаю, що навіть Крим колись повернеться. Не тільки тому, що там є кримські татари, хоча це — дуже важливий фактор. А тому, що всі пригадають, що життя, коли Автономна Республіка у складі України, куди краще, ніж життя у суб’єкті РФ. То буде не мілітарна акція. То прийде з нутра.

Євгенія Мазур


Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.