Ув’язнені Росією (Російською імперією). (Автор: Костюк Петро)

 

Персональне покарання нескореної України

Дві українки-офіцери: перша ‑ четар Олена Степанів, друга ‑  старший лейтенант Надія Савченко. Між ними – відстань у сто років: сто років боротьби українського народу за свою ідентичність та свободу; сто років російської антиукраїнської агресії та поневолення. Дві жіночі долі початку ХХ і початку ХХІ століть, занапащені російською шовіністичною машиною.

 

Оле́на Іванівна Степа́нів-Дашкевич (псевдо – Олена Степанíвна) (*7 грудня 1892, с. Вишнівчик, Перемишлянський повіт, нині Перемишлянський район, Львівська область – † 11 липня 1963, Львів) –  громадська та військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, хорунжий(лейтенант) Українських Січових Стрільців, четар (лейтенант) Української Галицької Армії, доктор філософії, педагог, діячка українського кооперативного руху, вчена – географ. В’язень радянських таборів.

Бойові відзнаки:Нагороджена срібною медаллю Хоробрості.

 

На фронті – командир чоти Українських Січових Стрільців. Учасниця Карпатської воєнної кампанії. Брала участь у битві під Комарниками. Відзначилася відвагою у боях за гору Маківку (квітень – травень 1915).

В травні 1915 року під час бою під Лисовичами, що біля Моршина на Стрийщині, потрапила до російського полону. Шлях полоненої проліг через Журавно, Бережани, Тернопіль, Волочиськ, а звідти – до Києва на Пензу – Симбірськ – Вольськ(Саратов), Оренбург – Самару і нарешті Ташкент.

 


Степанівна в одному з ранніх своїх спогадів писала: “Я була як камінь, на наказ батька, на сльози матері, бо йшла сповняти свій обов’язок”. Січовик Остап Луцький згадував: “Чи можете уявити собі, що це значить день у день іти навантаженому піхотинцеві 30-40 кілометрів, ніч у ніч копати шанці, наступати і відступати, мерзнути на полі, голодувати, нести на собі відповідальність за кожний крок, за кожну постанову і за життя та смерть доручених тобі людей, попасти в полон і не збожеволіти? Коли ви хоч трохи свідомі цеї долі, зважте, як тяжко приходилось побороти це все молодій дівчині.”

 

Наді́я Ві́кторівна Са́вченко (нар. 11 травня 1981, Київ – 33 роки) – штурман-оператор вертольота Мі-24 16-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, старший лейтенант. Миротворець. У 2004-2005 роках у складі українського миротворчого контингенту брала участь у місії в Іраку, де у 2004/2005 прослужила шість місяців на «чоловічій» посаді – як стрілець третьої роти 72-го окремого механізованого батальйону. Під час війни на сході України 2014 року брала участь в антитерористичній операції як доброволець батальйону «Айдар». При цьому залишалась діючим офіцером ЗСУ, беручи участь в АТО в межах двох відпусток.

 


 Брала участь у боях біля селища Металіст під Луганськом, де, йдучи за пораненими, у червні,потрапила в полон до терористів…

 

Утримувалась у полоні терористами батальйону «Заря». 19 червня в мережі набув поширення відеозапис, у якому вона, прикута наручниками до труби, гідно й сміливо відповідає під час допиту. На початку липня 2014 р. її швидко та таємно перевезли через кордон до Росії – у кайданах та мішку на голові. Про це вона розповіла українському консулу вже у російській в’язниці.

 

Безпідставно звинувачена у незаконному перетині кордону Росії та причетності до смерті двох російських журналістів, яких було вбито у регіоні під час мінометного обстрілу вже після її полонення, сепаратистами, активну співпрацю з якими офіційна влада Росії не визнає.

 

У серпні російський суд вирішив, що Савченко не викрадали та не перевозили через кордон до Росії примусово. Вона зробила це добровільно, як біженець.

 

Народний депутат України 8-госкликання. Делегат Парламентської асамблеї Ради Європи. Рішенням ПЦ «Меморіал» Надія Савченко офіційно визнана політичним в’язнем.

 

Державні нагороди: Орден «За мужність» IIІ ст. (21 серпня 2014) – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку.

 

Військовий кореспондент “Русского слова” Сергій Мамонтов у своєму дописі згадуючи про Степанівну, зауважив, що найбільшу сенсацію викликала панночка – офіцер в австрійськім мундирі. Вона українка, 22 літ, переконана сторонниця самостійності української нації. На війну проти “москалів” пішла з переконання. Коли Олена відмовилася свідчити про УСС, російський офіцер, сказав їй, що вона може бути певна, що з Росії вона не повернеться.

 

Газета “Искра”, заснована Леніним, назвала її ненависницею Росії, а таємний радник Булінський уже в Ташкенті не давав Олені спокою, бо на його запитання, якої вона національності, відповідала, що української. Такої він не визнавав,тому перепитав: “Сепаратистка і мазепинка?” Вона відповіла, що так. Тут, далеко від дому, Олена на собі відчула, як гостро сприймалося національне питання у Росії, як т. зв. “старша сестра” Росія люто не любила “молодшу” Україну (Кос А. І. З-під знаку Стрільця:Олена-Степанів-Дашкевич у світлинах, документах та спогадах.-Львів, 2012, с. 55).

 

10 лютого 2015 р. російські конвоїри в Басманному суді Москви застосували до  Надії Савченко тортури, відмовившись дати їй воду, а також назвали українську мову “чурбанською”.  Протягом усього дня голодуючій 60 днів людині, не дали ні краплі води, яку вона просила. По-друге, по суті, конвой її образив за національною і мовною ознакою, сказавши, що вона розмовляє з ними чурбанською мовою. Про це журналістам заявив адвокат Надії Савченко Микола Полозов. Він підкреслив, що захист буде звертатися з цього приводу до Генпрокуратури РФ.

 

“Я сподіваюся, що винні в такому зверненні до людей, які ще не визнані злочинцями, понесуть заслужене покарання”, – додав Полозов. У свою чергу інший адвокат Марк Фейгін підкреслив, що відмова надати затриманому воду, згідно з міжнародним правом, є тортурами, і ці дії конвоїрів будуть вказані в подальшому судовому розгляді (http://ukr.segodnya.ua/ukraine/rossiyskiekonvoirysavchenkootkazalisdateyvoduiobozvaliukrainskiyyazykchurbanskimadvokat-591425.html)

 

Одну із зустрічей Надії Савченко із сестрою перервали за українську  мову. Надія Савченко сказала журналістам: “В Україні рабами не народжуються. Я піду до кінця”. А ще: «У нас українці – всі як на підбір хоробрі. Я просто одна із своєї нації. «Українкою я народилася, українкою і помру!» – є у нас така пісня. Надія Савченко вважає себе військовополоненою та політвязнем. Для Російської імперії, СРСР, спадкоємницею якого є Росія – борці за незалежність своїх держав завжди були найстрашнішими ворогами.

 

У Ташкенті Олена Степанів важко захворіла. У неї виявилася легенева кровотеча, окрім того вона опинилася без засобів до життя. Тоді австрійські офіцери влаштували складчину, і полковник Пішелі покликав Олену, щоб передати їй зібрані кошти. Вона рішуче відмовилася прийняти цю допомогу . Тоді полковник  заявив, що як старший рангом наказує, а не просить. Олена прийняла гроші за умови, що отриману суму згодом передасть на українські доброчинні справи (Кос А. І. З-під знаку Стрільця:Олена-Степанів-Дашкевич у світлинах, документах та спогадах.-Львів, 2012.С.56).

 

У вересні російський слідчий комітет направив Н.Савченко до Московського Інституту Сербського, де у радянські часи роками проводили примусове психіатричне лікування політичних дисидентів. В Інституті її змусили пройти психіатричну експертизу.

 

Це спонукало Надію вдатися до єдиного засобу протесту, що в неї залишився. 15 грудня 2014 року Надія Вікторівна Савченко оголосила голодування через протиправне утримання під вартою та ненадання їй медичної допомоги, що, зокрема, є порушенням статті 3 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. З кожним днем стан її здоров’я погіршується, що становить реальну небезпеку для її життя.

 

«Людина, яка народилася вільною, а не рабом у неволі, не може жити у в’язниці. Особливо, якщо вона невинна», – написала Савченко у відкритому листі 12 січня. – Я дала собі слово: голодувати до дня повернення в Україну або до останнього дня в Росії! І я не відступлю».

 

Н. Савченко перевели в режим одиночного ув’язнення у жахливому московському СІЗО «Матросская тишина». Жодне зі звинувачень проти неї взагалі не має відношення до української офіцера. Адвокат Н.Савченко називає справу проти неї «персональним покаранням нескореної України».

 

25 лютого 2015року московський суд розглядав апеляцію українки. Напередодні в адміністрацію президента Росії було доставлено звернення до російського президента В. Путіна з проханням проявити милосердя до Н.Савченко і змінити їй запобіжну міру. Про це написала на своїй сторонці  в Facebook журналіст і правозахисник Зоя Светова.

 

Н.Савченко звернулась з листом подяки до росіян, які її підтримують. У суду остання можливість не дати Савченко померти – заявив її адвокат (http://www.hromadske.tv/society/nadiyu-savchenko-zalishili-pid-vartoyu–advokat).

 

Московський суд  продовжив термін перебування Савченко під вартою до 13 травня 2015 року попри голодування українки. Про це повідомив адвокат українки Микола Полозов. Одночасно Савченко висунули нове обвинувачення. Їй інкримінують 356 статтю Кримінального кодексу Росії. Зокрема у цій статті йдеться про відповідальність за застосування заборонених засобів і методів ведення війни, зокрема жорстоке поводження з військовополоненими або цивільними, депортацію цивільних, розграбування національного майна на окупованій території.

 


У суботу 28 лютого розпочався 78 день голодування Надії Савченко в російській в’язниці. Надія Савченко може не дожити до наступного засідання суду.

 

За перипетіями полону Степанівни стежили українці, а також закордонний світ. Газета “Діло” регулярно подавала інформацію про місця перебування полонених січовиків. Після Лютневої революції сестра милосердя німецького Червоного Хреста графиня Горн та полковник Пішелі виклопотали Степанівній звільнення з російського полону. Надійшло розпорядження відправити її до Петрограда. Почався шлях повернення додому.

 

Поверталась додому через Фінляндію, тоді ще об’єднану з Російською імперією, Швецію, Німеччину. Цілі два дні фінські жінки облягали поїзд, в якому їхала Степанівна. Вони часто фотографували її. Фінські жінки подарували Степанівні гостру фінку ‑ ніж як символ їхньої боротьби з Російською імперією. У дорозі через Швецію шведи також щиро вітали Степанівну. У Норвегії Олена не була, але й там називали її ім’я, бо у всіх жіночих часописах було повно нотаток про Олену Степанівну та її світлини.

 

Ім’я Степанівни спричинило до популяризації української справи у трьох країнах Північної Європи. Повернення Олени з полону перетворилося не лише у її великий тріумф, а й у велику пропаганду української незалежницької ідеї. Після Скандинавії шлях пролягав через Берлін, Відень. І тут Степанівну також гаряче вітали (Кос А.І. З-під знаку Стрільця: Олена-Степанів-Дашкевич у світлинах, документах та спогадах. – Львів, 2012. ‑ С.60).

 

На початку вересня вона була вже серед своїх.

 

Верховна Рада України зверталась до Державної думи Федеральних Зборів Російської Федерації та президента РФ, до міжнародних організацій та міжпарламентських асамблей, до Парламентської асамблеї Ради Європи та до канцлера Німеччини Ангели Меркель, президента Франції Франсуа Олланда і президента Росії Володимира Путіна (лідерів країн-учасниць переговорів у «нормандському форматі») щодо звільнення Надії Савченко.

 

Верховна Рада України також закликає до звільнення Олега Геннадійовича Сенцова, Миколи Андроновича Карпюка та інших громадян України, які внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України були захоплені у полон, незаконно перевезені на територію Росії та всупереч їх волі утримуються на її території.

 

Крім того, Верховна Рада звернулася до Надії Савченко з проханням припинити голодування, адже «вона потрібна Україні живою». Однак, незважаючи на важкий стан, вона не припиняє голодування, бо це «її боротьба за Україну».

 

За тим, що відбувається з нашою героїнею Надією Савченко стежить вся Україна та не байдужі люди у всьому світі. Вона так як і Олена Степанів вже стала національною героїнею. Через її чин дедалі більше держав і людей у світі розуміють за що і проти кого воює Україна. Надія Савченко – символ незламності українського духу,честі українського офіцерства.

 

21 жовтня 2014 року в Москві відбулась прем’єра документального фільму «Надія Савченко: Наша Надія» режисера Володимира Тихого про політичного в’язня Надію Савченко, про події в Україні останнього часу.

 

Лист-прохання звільнити Савченко надіслала президент ПАРЄ Анн Брассер до свого колеги спікера Держдуми РФ Сергія Наришкіна.

 

Президент України Петро Порошенко заявив, що у Мінську була досягнута домовленість про звільнення Надії Савченко. У Вашингтоні переконані, що Надія Савченко має бути звільнена разом з усіма іншими полоненими, яких утримує Росія. Федеральний уряд Німеччини звернувся до Росії із закликом звільнити надію Савченко з-під варти.

 

Дев’ять депутатів Європейського парламенту із складу групи «Друзів України» вирішили організувати символічне голодування (почергово на одну добу) в рамках акції солідарності з українкою Надією Савченко. Російські журналісти написали Путіну про Савченко: “Ще кілька днів – і вона помре.” Відомий російський письменник Володимир Войнович, дисидент, автор трилогії про солдата Івана Чонкіна і роман-антиутопії “Москва 2042” написав відкритого листа до Володимира Путіна з проханням звільнити українську льотчицю Надію Савченко (http://censor.net.ua/n326290).

 

Управління ООН з права людини закликало РФ звільнити голодуючу, на той час, уже 70 днів Надію Савченко.

 

Сестра полонянки, Віра Савченко звернулась листом до Президента РФ Владимира Путіна відпустити сестру “під заклад її кандидатури”. Віра готова сидіти в СІЗО стільки, скільки буде потрібно до закінчення розслідування. Текст листа вона опублікувала на своїй сторінці в Facebook.

 

Віра Савченко розповіла про українських режисерів, письменників, музикантів і акторів, чию творчість любить її сестра. Кумири Надії Савченко звернулись до неї з проханням припинити голодування, яке тривало вже 76 днів. Роман Віктюк, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк, Олег Михайлюта, Олександр Положинський – Савченко: Надю, живи!

 

Сестра пообіцяла передати Надії це послання в російську тюрму (http://gordonua.com/publications/Viktyuk-Zabuzhko-ZHadan-Hostikoev-Benyuk-Mihaylyuta-Polozhinskiy-Savchenko-Nadya-zhivi-68663.html). 

 

Рішення про звільнення Савченко приймає одна людина – президент РФ Володимир Путін. Відтоді, як Росія анексувала Крим та вторглася до України, російський президент послідовно демонструє, що людські життя – це витратний матеріал. Він ввів війська в Україну для того, щоб воювати на боці проросійських бойовиків, він приховує поховання загиблих. Путін ув’язнює власних громадян за протести проти війни, наявність якої він заперечує. Окупація Криму, російська агресія на Сході України, ув’язнення Надії Савченко та інших патріотів – це вендета Путіна Україні за прагнення  бути незалежною європейською державою.

 

В Росії зараз період великої неприкритої пропагандистської кампанії. Вони настирні і постійні у спотворенні дійсності та відвертої брехні.

 

Надія Савченко як в’язень потрібна Володимиру Путіну з трьох причин. Про це в ході телемарафону “Україна понад усе” на “5 каналі” заявив політолог, директор центру соціологічних досліджень “Український барометр” Віктор Небоженко. “Ситуація з Савченко потрібна Путіну, по-перше, для того, щоб мати ще одну карту на перемовинах з лідерами Заходу. Крім того, Савченко – це сильний психологічний тиск на українців, бо ми нічим не можемо їй допомогти. Крім того, Путін використовує Савченко для дегуманізації українців. Він переконує росіян через ЗМІ в тому, що навіть її смерть не має змушувати росіян до болю і співчуття”, – вважає Небоженко (http://www.5.ua/suspilstvo/Politoloh-poiasnyv-navishcho-Putinu-potribna-uviaznena-Savchenko-71379.html).

 

Ув’язнення українки Надії Савченко і поводження з нею в Росії несумісні з будь-якою моральністю. Про це заявила офіційний представник Держдепартаменту Джен Псакі після того, як російський суд 25 лютого продовжив термін перебування Савченко під вартою до 13 травня попри голодування українки (http://www.pravda.com.ua/news/2015/02/26/7059810).

 

Президент Європарламенту Мартін Шульц, заявив, що вражений рішенням російського суду, яким українську делегатку в ПАРЄ, народного депутата, льотчицю Надію Савченко залишено під вартою до 13 травня. ЄС закликає російську владу негайно звільнити українську льотчицю Надію Савченко. Про це йдеться у заяві речниці високого представника ЄС із зовнішньої та безпекової політики Федеріки Могеріні (http://www.pravda.com.ua/news/2015/02/26/7059810).

 

20 грудня 1949 року Олену Степанів заарештували. Імперія не забула хто їй чинив опір. Cина Олени “визволителі” кинули на “перевиховання”; забрали все – родинні пам’ятки, документи, квартиру, на прекрасному роялі Дашкевичів чекісти награвали “Мурку”, меблі вивезли, столове срібло розікрали.

 

Цензурний орган при виконкомі обласної ради задокументував висновок, що вилучена в Олени Степанів література “является антисоветской, профашистской, националистической“, тому книгам влаштували аутодафе.

 

Немолоду хвору жінку-науковця очікувала тюрма на Лонцького, щоденні допити й тортури, а потім концтабір і мордовські торфовища, адже “Особое Совещание при МГБ СССР” (сумнозвісна “тройка”) винесло постанову: “Степанив Елену Ивановну за участие в контрреволюционной банде украинских националистов и пропаганду националистических идей через печать заключить в исправительно-трудовой лагерь сроком на десять лет, считая срок с 29 декабря 1949 г. Имущество конфисковать“.

 

Там вона хворіла на дистрофію, отримала інвалідну категорію. У 1956-му Олена Степанів повернулася до Львова. Національну героїню, наукову дослідницю, д-ра Олену Степанів поховали так, як дозволив окупант (http://www.uamodna.com/articles/nacionaljna-geroyinya-olena-stepaniv).

 

Олені Степанів мстила система СРСР за її участь у війні за незалежність України супроти Російської імперії. Нинішня Росія, не покаявшись за старі гріхи – Голодомори, народовбивства, тюрми, каторги, виселення-переселення, репресії народів і церков, оголосила себе спадкоємницею Радянського Союзу. Нічого не змінилось в імперських повадках Північного сусіда. Бо для Російської імперії головне не назва (СРСР чи Митний Союз), а головне – суть: “Русский мир”, не зважаючи на біль та страждання інших народів. Основний метод – примус.

 

Найкраще це розуміють колишні радянські політв’язні та дисиденти. Віктор Файнберг (зараз мешкає у Франції) – радянський дисидент, колишній в’язень ГУЛАГу, якому 83 роки – приєднався до голодування Надії Савченко. Про своє рішення Файнберг повідомив у листі до Надії. Віктор Файнберг був учасником акції протесту на Червоній площі у 1968 році проти вторгнення СРСР у Чехословаччину. Після чого його заарештували, а потім визнали навіженим і відправили у спеціальну психіатричну лікарню. Там він оголосив голодування, через що його годували примусово.

 

До Надії Савченко з проханням припинити голодування і зберегти себе для подальшої боротьби звернувся правозахисник і лідер кримських татар Мустафа Джемільов, який 15 років провів у радянських тюрмах, неодноразово оголошував голодування: найдовше – в Омській в’язниці – тривало 303 дні. У найкритичніші періоди тюремні медики примусово годували дисидента за допомогою зонду. Припинити голодування 1976 року переконав Джемільова радянський фізик і правозахисник Андрій Сахаров.

 

«Надю, доню, Росія – не та країна, де є гуманні принципи. Ми в Україні тебе неодмінно врятуємо, але в інший спосіб», – просив Надю М. Джамільов.

 

Надія Савченко відповіла йому: «Ви – мій приклад, Ви голодували 303 дні. Я буду голодувати, скільки потрібно. “…Витерплю стільки скільки буде потрібно, щоб  мій народ мав право бути українцями на Українській Землі, жити правдиво, чесно і по совісті, самим вирішувати свою долю ! Україна переможе !       Я вірю!” (http://ndilo.com.ua/news/other-news/-nadyu-donyu-my-tebe-vrjatujemo-dzhemilov-prosyt-savchenko-prypynyty-goloduvannja.html).

 

У війні за ідентичність та свободу Надія Савченко, так як сто років тому Олена Степанівна, готова до самопожертви задля України. Після повернення Олени Степанівни з полону рухнула Російська імперія. І в тому було щось символічне. Надія Савченко своїм життям кинула виклик В. Путіну та його режиму. Вона вірить в перемогу свого народу та торжество справедливості. Є сподівання що скоро не стане і новітньої імперії – РФ. Російський опозиціонер, знаменитий шахіст Гаррі Каспаров вважає, що крах режиму Путіна може спровокувати розвал країни (http://obozrevatel.com/politics/98230-kasparov-kazhdyij-den-putina-pri-vlasti-uvelichivaet-veroyatnost-raspada-rossii.htm).

 

Україна чекає твого повернення, Надю!

ЖИВИ, НАДІЄ! ! !

 

Голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України Петро Костюк, полковник

0 коментарів “Ув’язнені Росією (Російською імперією). (Автор: Костюк Петро)”

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *