Полемічні запитання лауреатці Нобелівської премії Світлані Алєксієвич … (Автор: Сеник Любомир)

грудня 29, 2015Духовність

опубліковано 28 груд. 2015 р., 20:55 Степан Гринчишин   [ оновлено 28 груд. 2015 р., 20:56 ]

 

Ми, українські громадяни, щиро зраділи, що відзначена престижною премією білоруська письменниця. Це начебто упала стіна між художнім інтелектом у країнах колишнього більшовицько-московського тоталітаризму і вільним світом заходу, який побачив нові художні цінності на великих просторах минулого соціалістичного рабства, а в Росії, як би не говорили прихильники її чи неприхильні люди, рабство усугубилось в силу різних причин.

 

Лауреатка активно говорить про себе й свої позиції щодо сучасного стану, зокрема, слов’янських країн і висловлює свої міркування про майбутнє.

 

Запитання, які маю намір тут ставити, усвідомлюю, залишаться без відповіді. Теж на те є причини хоча б тому, що навряд чи потрапляє в її поля зору українська інтернетівська газета, на сторінках якої оприлюднена моя стаття.

 

Отож на самому початку питання (проблема), яка нуртує в мені, не дає спокою.

 

Перше. Комітету абсолютно байдуже, якою мовою пише майбутній лауреат. Як видно, його передусім цікавить сенс писання, обминаючи, на мій погляд, дуже важливу проблему. Йдеться про мову. Шановна лауреатка пише російською мовою. Синдром російщини роз’їдає наші душі. Ми вельми стурбовані майбутнім нашої мови, яка витісняється з ділових кіл суспільства, політики, працівників і навіть міністрів, особливо, МВС і, трохи менше, МЗС… Перелік випадків вживання чужої, не державної мови склав би не одну сторінку…

 

В Білорусії, на наш погляд, ще критичніша ситуація, бо й незмінний її Президент застосовує в абсолютній більшості мову свого північно-східного сусіди і, навіть оком не моргнувши, робить враження, що це абсолютно нормальна річ. Ми знаємо, ми переконані, що навпаки, ненормальна ця річ, бо вона говорить, як нам здається, про меншовартість мовлячого або й навіть залежність від «русского міра» чи російщини як явища, що заливає своїми брудними хвилями простори земель, які не належать до сучасної російської імперії… Це як пошесть, яка опанувала величезні території і зневолює мільйонні маси «нє-русскіх», які демонструють своє національне упокорення…

 

На жаль, не володію інформацією, як дивиться шановна лауреатка на становище білоруської мови. Елементарна логіка підказує, що людина, яка переживає майбутнє своєї національної мови, прагнутиме робити все можливе і неможливе, щоб ця мова розвивалася. І тут непочатий край роботи для письменника, який, до речі, виступає не лише оберегом національної мови, а й творцем її, утверджувачем її в умовах сучасної глобалізації і знецінення національних цінностей і скарбів, з яких мова – неоціненний скарб.

 

Тому й подиву немає меж, що лауреатка пише чужою мовою. Нам здається, що синдром М.Гоголя, все ж таки, відходить, хоч у нас в Україні є також автори, що називаються українськими письменниками, але пишуть недержавною мовою. Що це таке? Для більшого успіху «в світі»? Для свого т.зв. «престижу»? Загальновідомо, що переклад «відомого» твору і «відомого» письменника робить доступним його твір для іноземців.

 

Схиляюся до думки, що писання українського письменника (і не тільки українського) недержавною мовою щонайменше є проявом національної безтактности, синдромом меншовартости чи навіть, нікуди від гріха дітись, піару власної творчости, мовляв, зверніть на мене увагу, щоб я став відомим – стоп! Де відомим? В русском міре? Та добре, не припиняючи, треба гавкати на адрес цього «міра» – і, може, звернуть на тебе увагу… Якщо ж відкинути усі ці припущення, то залишається гола правда: автор, пишучи чужою мовою, засвідчує свою невпевненість у можливості національної мови або й, повторимось, виявляє свою національну безтактність. Автор цих спостережень і припущень усвідомлює, що знайдуться опоненти і прагнутимуть доказати саме необхідність ставати на хитку стежку для ходіння в дебрях чужої мови. Ще в дев’ятнадцятому столітті Марко Вовчок зробила вибір на користь української мови і саме на цьому ґрунті зазнала всеєвропейського визнання.

 

Наша шановна лауреатка іноді писала рідною мовою, проте не маємо інформації, чому цей факт був спорадичним.

 

Друге. Уважно прочитую інформацію про нову лауреатку Нобеля, і з окремими її думками абсолютно не погоджуюся, ставлячи себе в ті ж часи, які вона переживала, бо ми майже однолітки.

 

Ніколи, від початку свого свідомого життя і, особливо, в часи російської окупації, не вважав себе рабом і совєтікусом. Лауреатка (мати українка) в дитинстві була в Галичині, і дуже дивно, що її дитячі враження (які фактично залишаються на все життя) нічого не залишили в пам’яті. Адже вона жила серед звичайних галичан, які не були рабами і ніколи не стали совєтікусами! Були винятки «прийняття» російського окупанта, але загал був проти нього. Отож далеко не так в Україні, коли заходить мова про Путіна. Ми, українці, його ненавидимо і боремось проти нього. Раби не борються. Раби поклін йому віддають і навіть іноді намагаються поцілувати руку ката…

 

Велетенську помилку робить пані Світлана Алексієвич, засвідчуючи те, що вона, по суті, не розуміє, що нині відбувається в Україні, коли говорить, що слов’яни, згадуючи й Солженіцина, повинні бути разом, але не зараз. Скажу, що майбутнє України – назавжди окремо від Росії, народ якої не є слов’янським, він цілком інший від українців. Лауреатка не розуміє, що для нас вже нема (а його фактично й не було! Він існував лише в пропагандистській літературі, яка однозначно була скерована на виховання гомо совєтікуса) «старшого брата», проводир якого здійснює сьогодні агресію супроти України, загарбавши її території. На жаль, Солженіцин, незважаючи на «відсидку» в совєтському концтаборі, глядів на Росію як на феномен, який в силу своєї «доброї» природи підпорядковує під себе інші народи і покликаний, скажемо, на відміну від Солженіцина, темними силами пекла згуртовувати «докупи» народи-сусіди, ближчі і дальні. Звісно, це природа російського імперіалізму, покликаного проковтувати, ніби ненаситний дракон, ряд народів, які мали історичну недолю – жити поруч російського монстра…

 

Проблема Криму нечітко проінтерпретована; пані Алесієвич подає історичні факти – і все? А де міжнародні домовленості про непорушність державних кордонів? Ні згадки! Реакція «русскіх» нам відома і без пані лауреатки. А де ж її позиція щодо анексії цієї території? Нема! Виходить, пані Світлана Алєксєвич не бере до уваги міжнародну домовленість у формі меморандуму про підтримку України – без’ядерної держави.

 

Один із підписантів меморандуму вчинив агресію і став окупантом території української незалежної держави. З окупантом, що діє за допомогою організованих ним терористів, не ведуть переговори. Я більше ніж переконаний: коли б сталося щось подібна в одній із федеральних земель Німеччини, пані Меркель не вдавалася б у переговори з терористами, а доступними їй методами безжально боролася б аж до їх вигнання або й фізичного знищення. Тоді чому ж ця ж таки пані Меркель послідовно відстоює переговори з … терористами, вбачаючи в них одну-єдину можливість припинити бійню на Сході України. Очевидно, її давно мали б припинити, якби… Зрозуміло: коли б, по-перше, Україна була сильною державою і коли б західні держави категоричніше ставили б перед агресором вимоги залишити Україну і вивести свої бандформування.

 

Гадаю, що пані Лауреатка, порушуючи питання агресії, замість того, щоб повторювати примарні псевдотеорії Солженіцина, відкритими очима глянула на те, що робить «слов’янин» з іншими, сусідніми слов’янами-українцями. Виявляється неприйнятна теза Солженіцина засіла в голові шановної лауреатки і стимулює утопію … об’єднання слов’ян. Як мають українці об’єднатися, як вважає лауреатка, не зараз, а пізніше… Тобто коли? Коли забудуть зло, що його вчинив агресор? Чи, може, росіяни, які підтримують Путіна мало не 90%, колись «прозріють» і побачать у свого південного сусіди… знову ж таки… «молодшого брата»? Та ніколи цього не буде! Ми можемо на тисячу відсотків запевнити паню Алексієвич, що не станеться таке незрозуміле «об’єднання». З ворогом не об’єднуються!

 

Пані Світлано Алексієвич, невже ви сьогодні не бачите, що Росія є й залишається ворогом України?

 

І все ж, Світлану Алексієвич привітала Національна Спілка Письменників України. Я теж вітаю пані Алексієвич з високою міжнародною нагородою. А питання залишаються без відповіді, хоча, кажучи правду, дуже хотів би почути (прочитати) відповідь.

 

На завершення: чекаю з великими сподіваннями, що вітатимемо й українського лауреата (лауреатку) Нобелівської премії, бо справедливість має торжествувати, як Божа Правда.

Львів, 26 грудня 2015 року.                                                                 Любомир Сеник

 

Надія Савченко. Сутичка з Левіафаном

грудня 29, 2015Духовність

28 грудня, 2015 – 21:03

Цій історії півтора року. Надія Савченко в чіпких лапах продажного російського правосуддя. Вона бореться навіть не за свободу. Вона бореться за свою гідність, за свою честь, за свою правду.

І ще це сумна історія великої країни, що захворіла на параноїдальний геополітичний розлад, країни, що ще на початку ХХ століття згорнула на криву стежку, ведена пройдисвітами, а через століття провалилася в минуле, нудьгуючи за радянською чумною казармою.

Місце злочину – місто Донецьк Ростовської області. Тут судять Надію України! Тут судять саму Україну! Тут судять Надію Савченко!

Судовий процес у справі української льотчиці нагадує фільм з банальним і передбачуваним сюжетом, зроблений поганим режисером за замовленням. У цьому фільмі грань між вигадкою та реальністю стерта, є учасники процесу, є підсудна, але немає одного – правосуддя.

Звинувачення проти Надії обманливе, про це знають адвокати, судді, прокурорські працівники, свідки, експерти і всі інші. Абсолютно всі не тільки здогадуються, а й знають, як завершиться ця сфальсифікована справа. Виправдувального вироку не буде. Російська влада піде до кінця, навіть на шкоду собі, і це зайвий раз підтвердить, що ця злочинна влада готова наблизити свій власний кінець сама.

Надія відповість багато за що. За те, що російського голуба із залізними крилами збив турецька літак. За те, що світ не схотів серйозно сприймати Путіна як головного борця з тероризмом. За те, що Надія трималася весь цей час з гідністю і ставилася з презирством до своїх мучителів.

Мстивий російський тиран, якому дали по зубах, буде відіграватися за всі приниження від світової спільноти на жінці і всіх інших, хто «перейшов кордон» у недозволеному місці. Поразок, невдач, провалів і ударів у спину набралося безліч.

У державі, де панівні висоти займають телевізійні вежі, дуже легко ламаються долі маленьких людей. Простий росіянин повністю безправний перед власною владою, яку збуджено підтримує. Справа Савченко – це нахабна насмішка, знущання над переважною більшістю росіян, яких система, без найменшого жалю, перемеле і зітре самих.

Справа Савченко – індикатор здоров’я російського суспільства, яке, за рідкісним винятком, добровільно підкорилося злу, навчилося жити зі злом і перетворилося на зло саме. Дорога до храму заросла, а Бог підмінений вождем.

Справа Савченко – яскравий приклад для світової спільноти, що компроміс з російською владою в її нинішньому вигляді неможливий і навіть небезпечний.

Бюрократична машина слухняно зробить свою брудну справу. Немає надії, що блискучі адвокати зможуть переконати суд у невинуватості Савченко. З льотчиці нідолуго зліпили навідницю артилерії, суд рухається до обвинувального вироку, і цей вирок буде не лише Савченко, а й усій рабської судовій системі, яка обслуговує Кремль.

Путін чудово усвідомлює, що Надія Савченко – депутат Європарламенту, тому борець з жінками, гроза бібліотек і турецьких мандаринів постарається не продешевити і продати свою заручницю дорого.

Надія Савченко для Путіна багато значить, але він з радістю обміняє на своїх «безробітних» солдатів, які є свідками злочинів російської воєнщини і самого Путіна.
Життя – штука смугаста. Смужка біла, смужка чорна…Одразу й не розбереш яка зараз, і про це знає сам Путін.

Біла смуга у режиму закінчилася. Крим, Донбас, «тренування» в Сирії, здешевлення горючої маслянистої рідини, рукотворна криза…

Вони відчувають липкий страх від одиночного пікету. Вони готові стріляти у власний народ чудово розуміючи, що зміна влади обов’язково буде кривавою. Для них утриматися при владі означає не тільки зберегти вкрадене добро, а й зберегти життя.

Вони бояться непримиренності і безстрашності Надії Савченко, а більше можливого прозріння свого народу, тому й судять Надію у глухій провінції.

У чужому казенному приміщенні один із суддів кам’яним голосом квапливо проговорить вирок. З інтонації, з перших слів буде зрозуміло, що шансу на справедливий вирок не буде, а значить, що влада сама собі зачитає суворий вирок.

Надія буде слухати суддю з насмішкою. І якщо хтось перестав боротися, втратив віру, піддався розпачу, то Надія буде йому прикладом, що Левіафану можна кинути виклик і тоді страшне вмістилище болю і страждань перетвориться на останки мертвого кита.

У РФ покінчив з собою юнак, який виступав проти анексії Криму

грудня 26, 2015Події
Субота, 26 грудня 2015, 14:05

У місті Жигульовськ Самарської області РФ скоїв самогубство 18-річний Влад Колесніков. Він став відомий після того, як виступив проти анексії Криму Росією і відмовився служити в російській армії.

Як пише Радіо Свобода, 25 грудня Влад Колесников прийняв смертельну дозу ліків. Поліція повідомила, що врятувати його не вдалося.

Ім’я юнака стало широко відомо в червні 2015 року, коли він прийшов на заняття у футболці з українським прапором і написом “Повернути Крим!”, а також вивісив в Подольську, де він навчався, антивоєнне гасло.

Після цього інциденту Влад був відрахований з технікуму. Ним зацікавилися спецслужби: поліцейські приходили і запитували, звідки він взяв футболку. Дід, прихильник Путіна, відправив його до батька, в Жигулевск.

В інтерв’ю Радіо Свобода Влад розповідав:

 

Владу було 18 років
Фото зі сторінки влада колесникова у facebook

“У військкоматі я сказав, що не хочу служити і не хочу йти воювати проти своїх братів. У мене на телефоні записаний гімн України. І перед входом я вирішив включити гімн України, тому що російську армію я не підтримую взагалі і служити в ній вважаю ганьбою. Ось так включив гімн України і сказав: “Хлопці, я не піду воювати в російську армію”.

Історія Влада Колеснікова набула розголосу, про нього писали і російські, і західні ЗМІ. Він вів популярний блог та брав участь у низці опозиційних груп у facebook. Однак у Жигульовську Влад не знайшов спільної мови з родичами і скаржився на цькування з боку однолітків.

Мирна акція проти військового агресора

грудня 26, 2015Духовність

Все буде – Хунта: Американця, що прийняв громадянство від Путіна, на московському рингу віддубасив афроукраїнець

грудня 26, 2015Загальне

Після перемоги представник України накинув на плечі синьо-жовтий прапор, хоча росЗМІ воліли про це не розповідати.
Джефф Монсон та Дональд Нжатах Нуа. Фото:www.youtube.comДжефф Монсон та Дональд Нжатах Нуа. Фото:www.youtube.com

Боєць з Камеруну Дональд Нжатах Нуа, який отримав перемогу над американцем Джеффом Монсоном, що попросив російське громадянство, виявився українським тренером. Про це на своїй сторінці в Facebook написав журналіст Іван Сіяк, інформують Патріоти України.

“Камерунець Дональд Нжатах (він же Дональд Парфект, він же Donald Parfait) в Москві на 48-й секунді бою першим же ударом правою вирубав Джеффа Монсона. Це був перший бій американця після прийняття російського громадянства.

Так от, на плечах у Нжатаха синьо- жовтий прапор, тому що він – про це в Росії не говорили і не писали – виступає за черкаський клуб Grizzly. Тренує людей в залі, можна записатися”, – написав журналіст.

А что же сделал для Украины Саакашвили за время которое он у власти? – Давайте разберем по пунктам:

грудня 17, 2015Політика
1 -разрушил систему монополии МАУ Коломойского, теперь билет стоит не 220 а 80 долларов
2 -провел по честному конкурсу назначение новых глав районов…
3 – привел с собой команду, в частности в Одессе Лордкипанидзе стабильно арестовывает высоких подлецов на взятках
4 – уволил ставленника Коломойского начальника Ильичевского порта, который отдал своим зарубежным компаниям украинские причалы даром, борется за разрыв контрактов
5 – борется с Яценюком за создание электронной таможни, Яценюк сопротивляется и понижает цену растаможки в других городах, чтобы в Одессе никто не растамаживался
6 – снес незаконные заборы вдоль моря на основе постановления, а не как Ляшко… без права на восстановление по суду
7 – в плане – дорога на Европу, Одесса Рени… ждем только денег с таможни…
8 – в плане – контейнерный терминал в Ильичевсе … товары из Китая будут идти минуя Россию… срок доставки 9 дней… вместо 3-4 недель…
9 – уже запущены в Одессу 3 международные авиакомпании, приглашаются другие… Одесса обьявлена свободным портом… приглашаются все…
10 – в Одессе будет создан по примеру Грузии “прозрачный офис”… справка за 15 минут… открытие в октябре…
11 – сократил штат дармоедоа в ОГА на 50% до 300 человек
12 – напряг инвесторов нового европейского терминала Аэропорта по срокам, в начале 2016 года должна быть сдача в работу
13 – 5 сентября 2015 открыл «Антикоррупционный офис», приглашает волонтеров и специалистов…
14 – создает “особую” летучую группу по борьбе с коррупцией в Одесской области
15 – уволены все кто агрессивно противодействовал Михаилу – прокурор Настяк, Антонюк (начальник госавиаслужбы), Кучук (советник главы ОГА, вор-миллионер), на грани зам прокурора Одесской Обл Горностаева ( дочь жены Шокина)… я бы намекнул Яценюку и Коломойскому , они просто поссорились с ним…
16 – благодаря таможенному скандалу Саакашвили-Яценюк принято решение выровнять таможенные тарифы по всей стране (разница в тарифах достигала 4,5 раз… разница ложилась в карман)
17 – В ноябре 2015 г. намечено открытие нового таможенного терминала с электронной техникой для осмотра грузов и ускоренным прохождением грузов… убираются менты и контакты с таможенниками… электронная декларация…время прохождения досмотра будет в среднем 15 минут
18 – только по одному его обращению ночные клубы отменяют концерты артистов-коллаборационистов, а СБУ запрещает въезд в страну российским артистам, поддержавших агрессию России в Украину.
19 – получил моральную и материальную поддержку на проведение реформ от США…
20 – по его требованию закрыты незаконные и коррупционные иски прокуратуры против иностранных инвесторов в Одессу…
21 – в случае срыва запуска нового терминала собственниками Саакашвили пообещал с помощью инвесторов построить новый аэропорт… в 50 км от города… у турецкой компании холдинга “TAV” есть интерес к управлению таким хабом… они уже имеют опыт работы с Саакашвили по управлению аэропотрами Тбилиси и Батуми
22 – В транспортной сфере губернатор отобрал у гаишников палочки, запретил им ловить на радар
23 – с подачи Михаила начата реформа и обновление ПОЛИЦИИ
24 – анонсировал создание при ОГА “Совета экономического развития”, который для облегчения работы инвесторов объединит правоохранительные и государственные органы.
25 – гарантировал защиту инвестров от поборов и бюрократии (на встрече с инвесторами в США и Турции)

 

Сергей Галецкий

Українська співачка Настя Приходько жваво відреагувала на закиди продюсера Йосипа Пригожина про те, що вона була “помилкою «Першого каналу» та «нікому не потрібною артисткою».

грудня 5, 2015Духовність

Зірка не стала переходити на особистості, проте за допомогою гри слів описала все, що думає загалом про росіян.

«Русский — это прилагательное. Но именно так именуют себя большинство индивидуумов нашего северо-восточного соседа на вопрос: «Вы кто?» Отвечая: «Я — русский!» Я не спрашиваю какой ты, я спрашиваю ты кто? Так же с лозунгом: «Россия для русских»…

Мы же не говорим Украина для украинских… Украинец — имя существительное. Как поляк, белорус, грузин, немец, француз… Да все существительные! И только русский — прилагательное. Значит и люди эти прилагательные. Они прилагаются к чему бы то ни было. На сегодняшний день прилагаются в комплекте со всеми худшими человеческими качествами и амбициями их с позволения сказать, президента.

Они лишь довесок к нефти, газу, золоту алмазам и прочим природным богатствам, что так умело прибрала к рукам путинская клика. Русские — серый обслуживающий персонал. Без права собственного голоса.

А адекватные люди — россияне, к сожалению все меньше слышны, да и все меньше хотят быть услышанными. Надоело им. А как жаль вас, россияне, не хочется чтоб вы тоже стали прилагательными», — написала Приходько.

Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/news/151492-prikhod-ko-vidpovila-na-obrazi-prigozhina-rosiyani-sirij-obslugovuyuchij-personal

Світлана Алексієвич: «Савченко – це українська Жанна д’Арк»

грудня 2, 2015Духовність

02.12.2015

«Росія зараз опинилася в кільці ворогів, і це знайома формула для Росії. Надя – карта в цій грі, невелика, але серйозна карта»

Інна Студзінська

«Україна буде вільною і незалежною. Інша справа – хотілося б, щоб було менше крові», – заявила Нобелівська лауреат, білоруська письменниця Світлана Алексієвич, передаючи в українське посольство у Білорусі книги і лист для Надії Савченко.

2 грудня в посольстві України в Мінську лауреат Нобелівської премії з літератури Світлана Алексієвич передала для української льотчиці Надії Савченко, яка зараз у російській в’язниці, свої книги «У війни не жіноче обличчя», «Цинкові хлопчики» і «Чорнобильська молитва», а також лист до неї.

Світлана Алексієвич назвала Надію Савченко «українською Жанною д’Арк».

– Я дуже захоплююся Надією Савченко, це людина, яка захищає свою Батьківщину, справжній солдат. Особливо це зрозуміло в Білорусі, де була партизанська війна, коли величезна держава навалюється на іншу державу, менш підготовлену до війни. Тоді все залежить від мужності окремих людей, від самопожертви. Зрозуміти це складно в мирний час. Я розумію, як це непросто – сьогодні вмирати. Тим більше, що українська армія виявилася непідготовлена ​​до такої масштабної інтервенції.

Швидше за все, ті чоловіки, які її захопили, подумали, що вона просто жінка. Я сама була на війні в Афганістані, коли писала книгу «Цинкові хлопчики», і знаю, як чоловіки ставляться на війні до жінки – трохи зарозуміло. Вони думали, що це «баба», а Надія виявилася українською Жанною д’Арк. Це символ боротьби українського народу.

​​

– Або її поміняють на когось, або просто відпустять. Це зараз не зрозуміло, як не зрозуміла і геополітична карта світу, яка змінюється щодня. Ось Сирія і, ні з того ні з сього, Туреччина раптом стали ворогами. Росія зараз опинилася в кільці ворогів, і це знайома формула для Росії.Що буде далі з Надією Савченко, яка доля чекає на неї, залежить від міжнародної кон’юнктури, вважає Світлана Алексієвич.

Надя – карта в цій грі, невелика, але серйозна карта. Вона поводиться так, що це може коштувати їй життя, я знаю, як вона голодувала, я пам’ятаю її перший допит – це була немислима гідність!

​​

Я сама наполовину українка, у мене мати українка, я дуже рада, що в мені тече українська кров. Я нещодавно була в Україні, була на Майдані, я бачила цих людей, я схиляю голову перед Небесною сотнею. Це герої, це люди, які були готові померти за свою країну. Я мала дуже багато зустрічей з молодими людьми і бачила ці полум’яні очі, бажання побудувати нову країну.

Це все складається у мене в єдину картину, що Україна буде вільною, незалежною країною. Інша справа – хотілося, щоб було менше крові…

Що б там не говорили про корупцію, Росію, невміння України протистояти, відсутність сильної боєздатної армії, яку розікрали – але відчуття, що це народ

​​Я бачила, як рефрижератори розвозили по Україні загиблих героїв, українських солдатів. Як бігли до дороги жінки, діти, чоловіки ставали на коліна вздовж дороги – я про це і зараз без сліз не можу говорити. Що б там не говорили про корупцію, Росію, невміння України протистояти, відсутність сильної боєздатної армії, яку розікрали, інші проблеми – але було відчуття, що це народ.

​​

Українські дипломати в листопаді передали Нобелівській лауреатці Світлані Алексієвич книгу української льотчиці Надії Савченко «Сильне ім’я Надія». Легендарна українка на знак поваги до Алексієвич написала: «Любити свій народ, свою Батьківщину, людей і залишатися людиною!»

Світлана Алексієвич сказала, що книгу Надії Савченко, яку та написала у в’язниці, вона прочитала і була вражена.

Таких людей, як Надя, не дуже багато. І те, що вони є, – це рятує нашу спільну гідність

​​– Мені дуже сподобалося, що в книзі Надія така, як у житті – там усе є. Вона передала дух армійського побуту, гідність, презирство до катів. Чим страшна тоталітарна система, як зараз кажуть, – Берії і Сталіна? А хто писав доноси, хто охороняв, хто бив жертв, знущався, судив? Є мільйони маленьких мучителів. І це вона дуже добре показала – наскільки зло банальне, наскільки воно пронизує все життя. Таких людей, як Надя, не дуже багато. І те, що вони є, – це рятує нашу спільну гідність.

​​

Тимчасовий повірений у справах України в Республіці Білорусь Валерій Джигун висловив надію, що авторитет Нобелівського лауреата Алексієвич посприяє звільненню Надії Савченко.

Світлана Алексієвич пообіцяла, що після урочистостей у Швеції (із вручення Нобелівської премії – ред.) і лікування в Ізраїлі обов’язково відвідає Україну.

Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

Radio Free Europe/Radio Liberty © 2015 RFE/RL, Inc. All Rights Reserved.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/27402740.html

 


Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.