Нагадаю одного анекдота.

Вечір. Синочок, нагулявшись та гарно пихнувши травки, приходить додому, заходить до кухні (бо ж на хавчик пробило) та жере борщ просто з каструлі. Заходить мама:
– Синку, що ти робиш?! Візьми тарілку, насип собі та їж ложкою, невже так важко?
– Хто обкурений: я обкурений?!

Приблизно так відповідає російський (що зве себе русскім) на будь-яке запитання щодо своєї поведінки: чи йдеться про Крим, чи про Донбас, чи про історію. Доречі, російські дуууже люблять пишатися своєю “тисячєлєтнєй історієй” та культурою та ахєрєть якою духовністю.

Історія Сполучених Штатів налічує триста з маленьким хвостичком років- і нічого, американці, наскільки мені відомо, з цього не комплексують, а історію свою знають та нею пишаються. А от російському людові така історія- аж ніяк не історія. Малавата будєт! Їм подавай тисячолітню, не менше.

Як на мене, мірятися історією- це як піпіськами: ознака недорозвинених мізків. Тим більше, що з історією, як і з піпіськами, розмір значення не має. Але як почали колись пришивати до своєї історії ще й чужу (“братскую”), так і зупинитися не можуть. Бо, як Карел Чапек казав, “Усе навколишнє вони називають слов’янським, а потім усе слов’янське- російським”. І скажіть, що це не так!

Але як же зупинитися: значить, треба признати, що історію, аж досі, було створено штучно? Що почали цим займатися ще при Івані Страхітливому (Грозному, по-російськи)? Що люди, які звалися істориками, знищували історичні документи та клепали фальшивки? Та ви що?! Ось і продовжують пришивати до своєї історії чужу та навіть придуману. І виходить така дооовга тисячолітня піпіська. І хай вона ні на що не здатна, зате он яка! Як “шапки Мономаха”, що з надписом арабською, які до Мономахів ні з якого боку.

Русскіє побудували Київ, Київську Русь, а потім сіли в поїзди та машини, чи що там у них було- і переїхали до Москви. А тут, на Київщині, з’явилася “недодержава, придумана у австрійському Генштабі”. Разом з мовою. Її ж не було! Он подивіться, скільки сторіч забороняли мову, якої не існувало, російські царі та їхні слуги! А раз так, то й не було отієї української мови.

Хочеться згадати про науку, техніку, культуру… Я вже мовчу про те, скільки етнічних росіян серед російських співаків. Нє, я розумію, той же Лєщєнко колись ляпнув: “Ми, карєнниє масквічі”… Ну то таке, буває. Охтирське чмо (в сім’ї не без виродка) показало свою любов до метрополії. А так- ну усі ж карєнниє та плємєнниє: Кобзон, Кіркоров, Крутой, Укупнік…

Ось, кажуть любителі російської імперії, ми завжди несли культуру та розквіт! Несли, несли. Один мій знайомий ще при Брежнєві завербувався десь за Уралом ЛЕП протягувати. Розповідав про культуру. Стоять посеред тайги вагончики. В одному вагончикові- два топчанчики, один напроти іншого. На столі- горілка та закусь (2 тижні після зарплатні ніхто не працює, тільки п’ють). Місцевим офіційно горілку не продають. Тому ось так: на одному топчанчику- мама, а на іншому- її 12-річна донька заробляють собі горілку. Цікаво: культура- це ЛЕП чи горілка?

Про науку-техніку не буду, бо мав у совєцькі часи справу з мікроелектронікою, тому знаю, що некрадених мікросхем у нас майже не було. Злизували усе: від логічних дрібничок до мікропроцесорів. І гучно скаржилися на поправку Джексона-Веніка.

Ось так і вийшло: держава, що жила, оббираючи колонії, крадучи з них кращі мізки, наукові та технічні досягнення, саму історію,- доживає свого віку. Сподіваюся, що триндець імперії я встигну побачити. І зникне з мапи держава-злодій. А поки що, високодуховниє, волаючи: “Кругом врагі!”- озброюються зброєю та брехнею. Подивишся на такого індивидуя й подумаєш: “Що ж ти таке їв, бісове дитя, що від тебе тхне таким русскім духом?”

© Саня электрик [15.07.2016] |

 

https://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/29203.phtml