Зупиніться, залиште справи, ПОДИВІТЬСЯ ЙОМУ В ОЧІ! Артур 1995 року народження… /
IMG_4874

Не відводьте свій погляд. Зупиніться, залиште справи, подивіться йому в очі. Він же не вдавав, ніби війни немає. Він же залишив усе і пішов туди, де здригається земля й падає смертельним вогнем небо. І стояв він там – до останнього.

Артур Вікторович Латченко, позивний Шумахер, народився 30 листопада 1995 року у селищі Більськ Котелевського району Полтавської області. Закінчив місцеву школу, у 2013-2014 рр. навчався у Полтавському вищому міжрегіональному професійному училищі, де здобув фах «столяр-верстатник». Після закінчення працював у рідному селі у сільськогосподарському підприємстві «Скіф».

Планував разом з товаришем почати робити меблі, але так і не встиг здійснити свої мрії. Захоплювався волейболом, мотоциклами, був асом у настільному тенісі, займав перші місця у змаганнях.

Артур був надзвичайно щирою, справедливою та чесною людиною, і навіть за часів студентства його чесніть не раз виливалася у конфлікти з викладачами, але він відстоював правду й ніколи не боявся наслідків. Позитивний, життєрадісний, усміхнений, він завжди приходив на допомогу, завжди дотримувався свого слова. Артур був уособленням людини, яка знається на справжній дружбі та вміє її цінувати.

 

 

Він і його кохана народилися в один день, у них було багато спільного, їм було про що мріяти. Він дуже любив її, часто про неї згадував у розмовах, піклувався про неї – юний справжній чоловік. За кілька годин до загибелі Артур говорив із нареченою. Вона просила берегти себе, а він пообіцяв: «Добре! Люблю тебе, моя кохана»…

Строкову службу Артур розпочав восени 2015 року, пройшов навчання у військовому центрі «Десна», у лютому 2016-го був переведений до Харківської 164 бригади (радіо-технічні війська, зенітно-кулеметне відділення), посада – кулеметник. У квітні підписав контракт і був переведений у Полтаву, де проходив службу у роті, підпорядкованій 164 бригаді. Згодом був прикомандирований до 72 ОМБр і, не зважаючи на зламану руку, пішов на передову – з жовтня 2016-го тримав оборону на шахті Бутівка. Гіпс зняв сам і на біль не скаржився, робив усе, що і його побратими.

 

 

Спочатку товариші називали його Арчі, але згодом у воїна з’явився інший позивний – Шумахер: і через його любов до техніки, а ще тому, що він ніколи не сидів на місці – постійно «ганяв». Побратими згадують Артура товариським, працьовитим, завзятим, готовим прийти на допомогу. Він ніколи не боявся, був хоробрим та мужнім, вмів посміхатися й підтримувати товаришів по зброї навіть у найскрутніші часи. Пережив немало прицільних обстрілів, а одного разу їхню позицію танк розбив вщент – Артур все одно її не покинув і давав відсіч ворогу. Не раз він виходив живим, але не того дня…

Солдат 8-ї роти 3-го батальйону 72 ОМБр.

Загинув 3 квітня 2017 року від поранення у шию. Це сталося під час ворожого обстрілу зі стрілкової зброї різних калібрів біля шахти Бутівка поблизу Авдіївки Донецької області. До лікарні його не довезли – Артур помер у машині медиків.

Поховали Героя 5 квітня у рідному селі. Залишилися батьки, сестра, кохана.

Залишились мрії та сподівання. Залишились нездійснені плани. Залишились з довічним горем рідні. Залишилась його Україна. Залишилось не прожите майбутнє. Залишилась його остання весна. Залишився його погляд… Зупиніться, залиште справи, подивіться йому в очі.

Військовий Артур Вікторович Латченко. Його ім’я назавжди закарбовано у Літописі втрат Української армії.
Літопис UA