Небесна таїна українського Свят-вечора

січня 3, 2018Духовність

Небесна таїна українського Свят-вечора

Вітаю з Колядою, Різдвом і Новим роком

В атмосфері нинішнього неспокою  воєнного стану в Україні, переймімося на хвилю роздумами про сутність нашого національного буття, долею нашого народу, його споконвічними мріями і звернімо свій духовний зір на незбагнену таїну нашого віковічного Святого Вечора, на благовісну різдвяну зірку, що споконвік приносить нам ту незбагнену таїну народження Господнього дитятка, долучаймося до того святого предківського дійства  несімо рідну колядку під кожне українське віконце, і зберігаймо глибоко у серці всі наш рідні різдвяні традиції.
Нехай у нашу святкову світлицю загостять життєдайний колосистий сніп, пахуче сіно, а на столі прибраному традиційними святковими обрусами, розмістяться дванадцять різдвяних страв з символічною серед них берегинею української різдвяної традиції – кутею, а біля столу, зібравшись всією родиною, нехай підійметься до небесних висот щира українська молитва за долю кожної української родини, за здоров’я наших дорогих воїнів-героїв, що жертвуючи своїм життям не впускають у рідну Хату-Батьківщину оскаженілого російського загарбника. Згадаймо ті сім’ї, де родина,зібравшись біля столу, зі сльозами на очах оплакує своїх рідних, яким ворожа куля відібрала радість і щастя родинного святого вечора і тих що знаходяться під ворожими кулями, на передовій лінії фронту. Пам’ятаймо про це приступаючи до святої вечері, стаючи до молитви, просімо Господнього Дитятка за кращу долю для рідного Краю .
Самобутність і сила українського Різдва в тому, що воно зберегло, увібрало в себе ті найдавніші пласти української духовності, що лежать ще у стіп далекого пращура  українського хлібороба, який бачив свою земну місію вирощування хліба у співпраці з Творцем. Вже тоді він усвідомив присутність у своїй праці, у тому, посіяному ним зерняті якусь вищу небесну програму, за якою те зернятко покладене в землю має за велінням Неба прорости і дати плід. І так ставалось, і він у це вірив. Недарма у наших щедрівках так мило співалося про участь Бога-Отця і Божої Матері у вирощуванні того життєдайного колоса. Тому колосистий сніп і пахуче сіно, на якому має спочити Господнє Дитятко ставали для кожної родини найдорожчими реліквіями святої Коляди. А Кутя?! – цей плід хліборобської праці став особливим знаковим символом Святої Вечері. Бо це тільки  українське. У обрядах інших народів її немає.
Скільки поколінь на цьому шляху!!! І всі вони з глибокою вірою у серці несли у хату пахуче сіно, золотистий сніп, готували Кутю і всією родиною ставали до найважливішого святкового чину – молитви, бо так велів давній, закон предків. Чи не це зберегло нас в цілості як націю і стало опорою асиміляції впродовж нашої невільницької історії!? І чи не ці дорогі нашому серцю традиції і сьогодні є визначальними чинниками нашого національного відродження. Повірмо в це, оберігаймо і чекаймо нині, як і колись минулі покоління, тієї цьогорічної різдвяної зірки, щоб з дитячим трепетом в душі і вірою у молитві утвердити тут у своїй хатині, у рідній Україні ту одвічно несену зорею довгоочікувану звістку – Бог предвічний народився!
Святкуймо, радіймо і пам’ятаймо, що доля України залежить від кожного з нас. .

Степан Івасейко.

Магія щедрівки.

Хилилася днина у сутінь небесного храму,
В аннали вертепу, в його незакінчену драму,
А ми ще в дитинстві – цей дотик дитячого щему –
Від хати, до хати – щедрівкою святість несемо.

Співали про зорі, свят-вечір щасливої долі і мрії,
Про ружі у саду – кому цей цілунок – зелений листочок лілії,
Гей коню, мій коню – летить над землею
Окрилена згадка зорею.

Ти чуєш, там в полі, де нива завчас колосила,
Там Божая Мати з Дитятком по світу ходила:
І де той початок, і де ті підзоряні плеса
В вечірній принаді чекання, кохання і весен.

В мовчанні космічного шляху, у вічності щему,
Горить надвечір’я, розпалює древню поему,
Вдивляється в небо хатини дідух, у розмові з собою,
Здивовано стрілись у полі Дажбог і з новою добою.

Орач поклонився звичаю – пора за зорею з дарами –
Коли ж ми зберемось у коло…! кого ще немає між нами!?
У радіснім болі довкілля напоєна щемом мандрівка,
Крізь лезо віконця, крізь вечір, розчахує душу щедрівка.
Степан Івасейко

Націоналізм і нацизм: безпідставне ототожнення

січня 3, 2018Загальне

Ігор Лосєв

2 січня, 2018 – 10:18

Останнім часом знову (вкотре вже!) активізувалася задавнена хвороба інтелектуального простору України: деякі начебто високоосвічені особи, демонструючи особисту антипатію до українського націоналізму як ідейної і політичної течії, водночас ототожнюють такі помітно різні явища, як націоналізм і нацизм, не надаючи вагомих доказів. Я особисто вельми скептично оцінюю реальний, а не декларований патріотизм ряду українських партій і діячів, про що не раз писав у «Дні», підкріплюючи свою позицію фактами та аргументами. Однак коли люди, які звуть себе «філософами», «політологами», «аналітиками» та «експертами», висувають  звинувачення на адресу українських націоналістів у дусі радянського агітпропу, то це дуже дивує. В хід ідуть заяви про УПА, яка начебто воювала проти «совітів» разом з Гітлером, майже дзеркальне повторення звинувачень на адресу України з боку лідерів Російської Федерації щодо «тотального переписування історії», ототожнення національної ідеї з… нацизмом і т. ін.

Проте варто зазначити, що націоналізм, ця політична програма, збудована на почутті патріотизму (за Оксфордським словником політології), існував ще тоді, коли не було ані нацизму, ані комунізму. Велика Французька революція піднесла національні засади державного і суспільного життя проти імперсько-монархічних. Майже всі визвольні рухи пригноблених народів формувалися і діяли під прапорами ідеології націоналізму. Там, де йдеться про національну свободу, ідеологія націоналізму є неминучою. Проте ми знаємо дуже мало прикладів, коли б національну свободу виборювали під гаслами лібералізму, соціал-демократизму, інтернаціоналізму і т. ін.

Є значно більше підстав ототожнювати німецький націонал-соціалізм та італійський фашизм із радянським комунізмом. Хоча б тому, що німецький нацизм народився в надрах робітничого соціалістичного руху. 7 квітня 1918 року мюнхенський слюсар Антон Дрекслер заснував Комітет незалежних робітників, що став філією Північногерманської асоціації сприяння миру. 1919-го Дрекслер об’єднав свою групу з Політичним робітничим союзом Карла Харера. Нове об’єднання дістало назву Німецька робітнича партія (Deutsche Arbeite Partei – DAP). Гітлер у цій партії одержав партійний квиток аж за номером 7. Невдовзі після його вступу партія була перейменована на Німецьку націонал-соціалістичну робітничу партію (National-Sozialistische Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP).

«Нацизм» – це скорочення від «націонал-соціалізм». Тому в нацизмі обов’язково має бути соціалістична, антибуржуазна складова. Вождь італійського фашизму Беніто Мусоліні розпочинав свою кар’єру як профспілковий активіст та видавець соціалістичної газети «Аванті», у якій захоплювався Леніним та Жовтневою революцією. А італійський професор Стурце ще у 20-ті роки минулого століття писав, що фашизм – то є правий комунізм, а комунізм – то є лівий фашизм. Навряд чи можна прив’язувати до нацизму типового італійського націоналіста Джузеппе Гарібальді, угорського націоналіста Шандора Петефі, болгарського – Христо Ботєва, польського – Юзефа Пілсудського і т. ін.

Отже, такі ототожнення не мають достатніх історичних і логічних підстав. Тим більше, коли йдеться про український націоналізм, що ніколи не був націоналізмом панівної нації. Саме тому він формувався й розвивався як ідеологія національного визволення. Навіть Ленін бачив фундаментальну відмінність між націоналізмом нації панівної (шовінізмом) і нації пригнобленої. До речі, прагнення до створення тоталітарного суспільства є атрибутивною рисою фашизму, комунізму і нацизму. Для націоналізму тоталітаризм – це риса факультативна, себто вона може бути, але її може і не бути (Джавахарлал Неру чи Сунь Ятсен вважаються в політичній науці взірцями націоналістів, але ж їм був глибоко чужий тоталітаризм).

Не прикрашає згаданих «філософів» і «політологів» некритичне повторення тез комуністичної пропаганди про «українсько-німецьких націоналістів». Сьогодні архів КГБ УРСР (як архів уже СБУ) є відкритим для всіх охочих. Будь-хто може ознайомитися з документами й пересвідчитися, що УПА воювала проти німецьких, радянських, польських, румунських, угорських та словацьких збройних формувань, які перебували на території України в період Другої світової війни. Там є також документи, що свідчать про масові репресії німецьких нацистів проти українських націоналістів.

До речі, у нинішній Російській Федерації спостерігається цікава тенденція – стовідсоткових російських нацистів і расистів, які вбивають іноземців за «не той» колір шкіри, оголошувати «націоналістами». З якою метою це робиться? Ще в XIX столітті чеський слов’янофіл Ян Гавлічек сказав: «Росіяни все російське називають слов’янським, аби потім усе слов’янське назвати російським». Спочатку своїх фашистів називають націоналістами, аби потім чужих націоналістів оголосити фашистами.

Навряд чи зазначені інтелектуали всіх лівих (соціалістів, соціал-демократів, ліворадикальних «зелених») ототожнюватимуть з комуністами, розуміючи, що це неправильно, а от несимпатичних їм націоналістів чомусь записують у нацисти. Якщо це лайка, то ніяких претензій бути не може, бо кожен свариться, як хоче, але до наукового дискурсу такі ототожнення не мають жодного стосунку. Коли створюється пропагандистський продукт, що апелює не до розуму, логіки та ерудиції читача, а виключно до емоцій, інстинктів та ідейних стереотипів, сформованих попередніми поколіннями пропагандистів, не треба це прикривати псевдонауковими шатами.

Насамкінець хочу звернутися до авторитету людини, яку, сподіваюся, навіть згадані «експерти» не оголосить «нацистом». Ця людина ще дуже давно написала: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді б прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духове відчуження від рідної нації. Може бути, що колись надійде пора консолідування якихсь вольних міжнародних союзів для осягнення вищих міжнародних цілей. Але се може статися аж тоді, коли всі національні змагання будуть сповнені і коли національні кривди та неволення відійдуть у сферу історичних споминів». 110 років тому ці слова написав Іван Франко. Проте, оскільки сучасний світ ще дуже далекий від безконфліктності, то національна ідея, як спосіб виживання нації в проблемному світі, існуватиме набагато довше, ніж дозволятимуть згадані «інтелектуальні» особи…

 


Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.