Вбивство Ігоря Брановицького

«Гіві» кричав до сина: «Ты кто такой?», а Ігор сказав: «Я – українець!» – Ніна Брановицька

«Ігоря та побратимів, змінюючи один одного, били арматурою і залізними трубами»

Ніна Брановицька, мати оборонця Донецького аеропорту Ігоря Брановицького, військовослужбовця 90-го батальйону 95-ї аеромобільної бригади ЗСУ, розповідає про те, як піддавався катуванням і був убитий бойовиками угруповання «ДНР». Інформацію вона зібрала з усіх можливих джерел, зокрема і від безпосередніх свідків.

– Я – Брановицька Ніна Костянтинівна, жителька Києва. Розповідаю про свого сина – Брановицького Ігоря Євгеновича, солдата Збройних сил України.

Мій син загинув у підвалі «Мотороли» (ватажок незаконного збройного формування «Спарта», громадянин Росії Арсен Павлов –ред.) у Донецьку. Разом з іншими хлопцями, які були останніми оборонцями Донецького аеропорту, він був взятий у полон терористами після підриву терміналу, а потім застрелений.

Це була зима, мороз, поранені помирали від втрати крові, бо не було ні перев’язок, ні знеболюючих, жодної можливості надати першу медичну допомогу, а ті, кого можна було врятувати, просто замерзали.

Хлопці сподівалися, що зможуть забрати загиблих та врятувати поранених (так як до цього вони давали терористам можливість забирати своїх з поля бою), тому й пішли на переговори. Але терористи запропонували інший варіант – здатися в обмін на надання допомоги пораненим. Оскільки оборонятися не було чим, хлопці були змушені йти в полон.

Наскільки мені відомо, Ігор виступав проти того, щоб здаватися в полон, але йому було шкода товаришів, які помирали. Іншого виходу не було.

«Чули ті постріли, якими добивали поранених»

– Я бачила відео, як хлопців виводили з нового терміналу, їх вишикували перед ним, і серед бійців я впізнала й свого сина. Це було 21 січня 2015 року. Він був без верхнього одягу, у светрі й синій куртці, яку я давала йому з дому. Я відразу її побачила. Хоч обличчя у деяких кадрах було не дуже чітко видно, але то точно був Ігор.

У той час, коли наших хлопців вишикували, інші члени цих терористичних формувань пішли начебто забирати поранених, як було домовлено, але хлопці чули постріли.

Пізніше всі вони говорили, що залишалося більше поранених, ніж вивели зі сховища.

Смерть Андрія Гаврилюка (позивний «Бур») обурила усіх, бо хоч він і був поранений, але він розмовляв, навіть сигарету просив, а його тіло привезли з кулею прямо в центрі лоба.

Я говорила з бійцями, які не потрапили в полон, вони ховалися недалеко від терміналу (їх атакували саме тоді, коли вони йшли на допомогу), так от вони теж стверджують, що чули ті постріли, якими добивали поранених.

Хлопці розповідали, і відео це підтверджує, що серед терористів були жителі Донецької області, дехто називав свої позивні, а потім я вже просто з інтернету дізнавалася їхні прізвища. Там були і кадировці з Чечні.

Всіх бійців швидко допитали, повантажили у машину «Камаз» (поранених окремо, здається) і відвезли до місця розташування «Гіві» (один із ватажків угруповання «ДНР» Михайло Толстих –ред.). Це так званий об’єкт «Дім» – дев’ятиповерхівка, колишній житловий будинок, у якому селився «Гіві» зі своїми головорізами.

За словами хлопців, біля цього будинку їх вишикували, нашвидкуруч надали допомогу, кого перев’язали, кому дали попити, а потім почали своє «опитування». Я на відео бачила, як перед ними хизувався цей «Гіві», розповідав, яка багата й міцна «ДНР» і що боротися з ними – це марна справа.

«Гіві» кричав до сина: «Ты кто такой?», на що Ігор сказав: «Я – українець!»

Деякі хлопці щось відповідали, але він чомусь звернув увагу на Ігоря. «Гіві» підскочив до нього зі словами: «А ты молчаливий?». Ігор йому відповів, що він має право мовчати. «Гіві» кричав до сина: «Ты кто такой?», на що Ігор сказав: «Я – українець!».

Вони потім ще про щось говорили, сварилися, але цього вже не було чути.

Відео знімав такий Сергій Жук (кличка – «Москва»), він попередив бойовиків, що поки ведеться зйомка, нікого по обличчю бити не можна, тільки по голові.

«Били багато годин стільцями, арматурою, металевими трубами»

– Хлопці вже потім розповіли, що як тільки вони закінчили відеозйомку, «Гіві» пістолетом розбив Ігорю голову над правою бровою, рана була аж до кістки. Він продовжував доводити, що України немає, що є «Донецька республіка», і українським військовим там нічого робити, бо «Гіві» – «господар» цієї території.

Після того хлопців завели у підвал, побили, повантажили у машини та відвезли у інший підвал до «Мотороли», де їх особисто зустрів Захарченко. Він почав звинувачувати хлопців у всіх бідах Донецька, говорив, що вони відповідають за обстріл зупинки, на якій стояли люди.

Для залякування Захарченко показав на трьох бійців, яких катували з особливою жорстокістю. Серед них був і Ігор. Їх били і принижували там на місці, а потім кинули у машину і вивезли на окраїну Донецька. Інші бійці говорили, що їм пообіцяли, що вони зараз поїдуть на цвинтар і будуть копати собі могилу, де їх і розстріляють.

Хлопців привезли до якихось гаражів чи гаражного кооперативу, їх здивувало те, що там було багато людей. Бійців там катували, ставили на коліна.

Терористи запитали Ігоря, що він робить на «їхній землі», він відповів: «Це – моя Україна. Я – військовий, військовозобов’язаний, зобов’язаний захищати і захищаю тут своє місто, свою маму і свою країну».

Хлопці розповідали, як їх постійно били, потім знову кудись везли, знову били, вони втрачали свідомість, а потім їх знову запихали в той автобус. Ігор вже дуже погано себе почував, не міг сидіти рівно, в нього текла кров із голови, з вух, він поклав голову на спину своєму товаришеві, а бойовиків дуже турбувало, що він своєю кров’ю може змастити сидіння.

Коли вони приїхали, терористи завели хлопців у якийсь підвал, приміщення колишнього тиру, там був священник із хрестом. Бойовики вже публікували його фотографії в інтернеті, кличка цього священника «Сталін». Він бив хлопців спочатку дерев’яним хрестом, доки той не розсипався, а потім взяв металевий.

Приходили й інші бойовики і били вже тим, що було під рукою: трубами, арматурою, стільцями. Пропонували хлопцям стріляти один в одного, за це обіцяли свободу, казали, що не будуть бити.

«Москва» бачив як «Моторола» застрелив Ігоря

– Серед членів цих терористичних угруповань, які катували бійців, були й «денеерівці», й кадировці, й офіцери ФСБ, які навіть не приховували свого звання.

Один із бойовиків – «Москва», який вів зйомку, бив хлопців, стріляв з травматичної зброї над головою, а потім постріли були направлені в мого Ігоря, бо при анатомічному розтині в тілі виявлено кулі.

На інших відео Ігор в кадрі проскакує тільки мимохідь.

Хлопці розповідали, що коли вони вже були напівпритомні, зайшов «Моторола» і наказав бойовикам припинити катування, а їм – піднятися, хто міг – вставав на ноги, але Ігор вже не міг підвестися. Хтось викликав йому швидку та зробив укол, але «Моторола» підійшов до нього, витягнув пістолет та двічі вистрілив у нього лежачого зі словами: «Скорая ему уже не нужна, я его вылечил».

Тих, хто вижив після того перев’язали та нагодували. Відвезли в приміщення архіву у тому ж будинку СБУ, де вони й утримувалися.

Ще мені відомо, що одному з бійців, Саші Машонкіну, розпечену праску поставили на руку й придавили до стіни.

«Там ніхто не приховує, що зброю і «добровольців» постачає Росія»

– Поки я це все дізналася, я писала заяви у міліцію, в СБУ для розшуку сина. У деяких списках він був серед живих, у деяких ні. Я й сама старалася шукати, зверталася до цього «Москви», але він сказав, що нічого не знає про долю мого сина, хоча він був присутнім при його вбивстві.

Ніхто особливо не приховує те, що вони – росіяни, що вони – регулярні частини, що йде постачання з Росії

Українська армія воює не з беззахисними мирними жителями, а з бандитами, які взяли до рук зброю – зброю, яку постачає Росія. Я весь час спілкуюся з бійцями, вони говорять, що там ніхто особливо не приховує те, що вони – росіяни, що вони – регулярні частини, що йде постачання з Росії.

Добровольців» в Росії набираються через військкомати, що через кордон вони проїжджають вільно з «гуманітарними» конвоями

У всіх нас є родичі, друзі, знайомі в Росії, з якими ми спілкуємося, у кожного своя думка й погляд на цю ситуацію, але зі слів людини, якій особисто я довіряю, мені стало відомо, що «добровольців» в Росії набираються через військкомати, що через кордон вони проїжджають вільно з «гуманітарними» конвоями.

 

0 коментарів “Вбивство Ігоря Брановицького”

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *