Українці дуже побожні люди. Особливо лікарі. На вході медичних установ стоять освячені постаменти Матері Божої. Коло них ‑ квіти. У кабінетах лікарів ‑ образи. Стражденними очима дивиться з них Ісус Христос. Світиться доброта в очах Матері Божої з Дитям на руках. Святий Миколай благословляє присутніх на добро. Кожен кабінет освячений священником. Немає місця там зловорожій силі.

Кожен працівник медичної установи (лікар, медсестра, санітар, технік) писав заяву з проханням працевлаштування. Вказував посаду. Знав оклад. Згоджувався з ним своїм підписом. І от, ставши до роботи, раптом вирішив, що цей оклад замалий!  Звичайно працівник повинен звернутися до роботодавця з проханням підвищити оклад. Але наш медичний працівник поступає інакше. Під стражденним поглядом Ісуса Христа, добрим поглядом Матері Божої, за благословіння Святого Миколая він вимагає доплати від пацієнтів, хворих людей, які прийшли до нього по допомогу. На нього в цих, часом дуже хворих людей, остання надія на покращення здоров’я, надія на життя. У них ‑ безвихідь. І вони беруть часом останні копійки від малечі чи пенсіонерів і віддають лікареві. Не завжди отримуючи кваліфіковану допомогу.

І з цими поборами згідні всі ‑ медичні працівники, хворі, священники, які це освячували, Міністерство охорони здоров’я, прем’єр-міністр, президент, журналісти, каральні органи, все суспільство…

А Бог? Ісус Христос? Матір Божа? Святий Миколай? Що кажуть заповіді Божі? Чи вже не карається їх невиконання? Це уже не гріх?

Якесь дивне українське християнство.

Дивне якесь.

 

Василь Йванків