Ще один рік відділяє нас від тих страшних часів. Часів, коли діти вмирали на очах посивілих від горя батьків, коли вмирали батьки,  коли диявольська нечисть потирала руки від радості знищення. У цих мирних і трудолюбивих українських селян  не було виходу. Оточені кордонами смерті, позбавлені їжі, вони помирали важко і мученицьки. Покруч більшовицького тероризму і традиційно україножерного московського шовінізму  справляла жнива смерті українців.

 

Зараз і одні, і другі все заперечують.   Їхні ниці душі шукають прихистку у брехні та підлості. Вони не змінилися. У своєму заскорузлому людиноненависницві вони не здатні вчитися. Імперія зла змінює лише форму.

 

Нам завжди бракуватиме тих землеробів і робітників, політиків і поетів, учених і письменників,  інженерів і учителів, геніїв, які залишилися лежати навічно в цій чорній від скорботи українській землі. Ми завжди пам’ятатимемо про них. Наша скорбота і пам’ять повинні стати запорукою нашої єдності і нашою пересторогою нелюдам.

 

Громадянине України і гостю, мандрівче, людино!  Зупинися на хвилину там, де застане тебе цей День Пам’яті, помолися за душі невинно убієнних голодом, щоби така трагедія ніколи не повторювалася.

 

Вічна їм пам’ять!