Русский антифашизм

травня 26, 2015Антифашизм чи антиукраїнство
Світлина від Александра Седова.
Світлина від Александра Седова.

На фотографии Петр Николаевич Краснов, донской казак с георгиевской лентой на груди. А в фашисткой форме он потому, что во время второй мировой войны занимал пост начальника Главного управления казачьих войск Имперского министерства восточных оккупированных территорий. Рядом на фотографии памятник этому яркому представителю донского казачества в станице Еланской Ростовской области. Видно, что донские казаки чтут героя.
В то время как атаман Краснов командовал управлением казачьих войск в гитлеровском министерстве (более 18 000 строевых казаков), пугающий антифашистов Степан Бандера с 1941 по 1944 находился в концлагере Заксенхаузен как политзаключенный.
Самое странное, что эти два факта не создают противоречия в головах борцов за «национальную, русскую, антифашистскую идею»

Відтепер я фашист? Досі був антифашистом!..

червня 28, 2013Антифашизм чи антиукраїнство
27 червня 2013 року 9:00

Досі ВВАЖАВ себе антифашистом. І то віддавна. Власне, все своє свідоме життя – від часу, коли мене, сімнадцятирічного, загнали на фашистську каторгу – у концтабір Янівський, концтабір Бухенвальд, врешті – у трудовий режимний табір при військовому заводі Штокбах.

Нас визволили американські війська, але ми окрилено рвалися додому, навіть знаючи про злочини кремлівського режиму: були певні, що після жахіть Другої світової війни людство отямиться, що на планеті запанують лад, спокій і людинолюбство.

Відразу після переїзду в радянську зону окупації ми потрапили в інші табори – «фільтраційні», де нас допитували, чому це ми виготовляли зброю, яка вбивала радянського воїна, і на яку покару ми заслуговуємо. Нас «помилували» – більшість юнаків потрапили до спецбатальйонів, у трудові табори: на шахти, на камчатський лісоповал. Ще на кілька років…

Уже ставши літератором, написав кілька книг про знівечену фашистськими катами юність моїх ровесників, відзначивши все ж добрим словом тих німецьких колег по праці на прокатному заводі, які допомагали нам, остарбайтерам. Мене запримітили німецькі антифашисти, стали запрошувати до себе – і для проведення певних акцій, для виступів на телебаченні, в пресі, та й просто для гостин.

Я творчо дозрівав у Львові, у дисидентсько зорієнтованому середовищі, що сприяло виробленню зваженого погляду на кремлівську владу. Прийшов до переконання, що сталінська хунта носить всі ознаки фашистської.

Сприяло тому і моє дитинство: адже семирічним першокласником пережив Голодоморний 1933 рік, потім ще кілька напівголодних років, важко переживав репресії над батьком, засланого як спеціаліста-електротехніка на ударні будови п’ятирічки, материні колгоспні трудодні…

Я притримуюся тієї ж думки, як і весь світ: СССР – імперія зла. З її розпадом тема любові до своєї країни, її непростої історії, віра в її гідне майбутнє стали провідними у моїй творчості – написав я майже сто книг, став лауреатом кільканадцяти літературних премій. Тобто: досі я був антифашистом!

У дні, коли відзначалися роковини закінчення війни, зустрівся на вулиці із двома давніми знайомими – один росіянин, другий місцевий, але «регіонал». Вони вітають мене з Перемогою, намагаються почепити георгієвську стрічку. Відмовляюся: в часи закінчення війни вона не була символом перемоги, це, швидше, імперський символ. «То ти що, нацист, ти фашист?..» – накинулися на мене опоненти.

Вразили мене мітинги, що відбувалися у Києві на день Європи, – опозиції і провладний, «антифашистський», як його найменували. Над провладними колонами поряд із знаменами «регіоналів» – стяги неіснуючого СРСР, портрети Сталіна та Леніна, віджила прорадянська символіка. І над усім – «Ідем в Європу без фашізма», «Ліквідіруєм нацизм» і подібні до них. Майже всі – не державною мовою, звісно.

То кого ж причисляють вони до нацистів, до фашистів?

Бачу, що й мене. Бо я проти їхньої символіки, проти повернення Сталіна, проти вибачення перед московським царем, проти Голодоморів і Гулагів, проти неоколоніальної політики нашої влади, проти утисків всього українського, проти табачників і колеснікових.

3рештою, за регіональними мірками до фашистів варто не тільки мене причислити, а й дві третини населення України – хто почувається українцем, хто гордий із того, що дотримується мови і прадавніх традицій та звичаїв, прагне жити у державі з європейськими цінностями.

Не скажу, що мене не зачіпає, коли мене, одвічного антифашиста, намагаються зробити фашистом. Але ми є народом, який певний себе, у своїй любові й повазі до всього людства. А саме цього й боїться справжній фашизм.

Звірячий оскал «антифашизму»

травня 24, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

 

 

 


19.05.2013

Дмитро Шурхало

«Якщо так виглядає антифашизм, то нам, мабуть, час записуватися у фашисти», – саркастично зауважив один колега увечері 18 травня. Цього дня апофеозом антифашистського маршу регіоналів стало побиття журналістів, які знімали бійку спровоковану «антифашистами» характерної зовнішності.

Те, що сталося – діагноз для країни. Президента Януковича охороняє ціла зграя охоронців – хоч у дитячому таборі, хоч на з’їзді власної партії. А натомість його співвітчизників можуть брутально побити прямо під стінами міліцейської будівлі за повного потурання ПРавоохоронців.

Зараз депутати-регіонали та їхні підбріхувачі у різний спосіб намагаються довести, ніби Партія регіонів непричетна до побиття журналістів. Мовляв, це були не «антифашисти». Утім, їхні аргументи так само непереконливі, як і притягнута за вуха антифашистська риторика, за допомогою якої режим намагається втримати владу. Адже бездіяльність міліціонерів, які не втручалися, коли здорові жлоби били журналістку, переконливіша за всі байки регіоналів. Зрештою, подібного виду молодики вже не вперше перешкоджають акціям опозиції та задіяні у провладних акціях. Автор цих рядків познайомився із методами «антифашистів» ще перед інаугурацією Януковича. Тож, маю підстави твердити: це один і той самий почерк, тільки тепер ПР-актив поводить себе ще зухваліше.

Минули часи, коли регіонали, піклуючись про репутацію, позбавили депутатства свого Олега Калашнікова за насильство над журналістами. Утім, чи безповоротно ті часи спливли, залежить від того, як тепер на цей звірячий оскал «антифашизму» реагуватиме суспільство і насамперед самі журналісти.

Думки, висловлені в розділі «Блоги», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


Радіо Свобода © 2013 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.

bigmir)net  хиты 16922 хосты 8447

http://www.radiosvoboda.org/content/blog/24990336.html

Привиди минулого на службі у влади

травня 23, 2013Антифашизм чи антиукраїнство, Українські проблеми. Політика

 Про справжнє обличчя радянського тоталітаризму, тотожність із створеними Гітлером та Муссоліні режимами почали писати щойно через десятиліття після Старуха.

Володимир В’ятрович

В Другій світовій війні держави, які асоціювали себе із фашизмом чи нацизмом або відверто називали себе такими, зазнали цілковитої поразки: їх ідеологія та практика були скомпрометовані. Здавалося б, після 1945-го ці поняття залишаться хіба предметом суперечок між дослідниками. Але навпаки, про фашизм в післявоєнний період стали говорити чи не більше. Один із ідеологів ОУН Ярослав Старух у 1946 році відзначав: “Марево фашизму дальше тривожить і стрясає світ своїми упирями”. Про боротьбу із загрозою фашизму писали всі газети Центральної та Східної Європи, контрольовані комуністичною владою. Істерія перекинулася навіть за межі територій, що перебували під впливом Кремля. Того ж 1946 року відомий англійський письменник Джордж Оруелл в есе “Політика та англійська мова” вказав: “Слово фашизм нині не вживається в жодному іншому сенсі, як для позначення “чогось небажаного”. Читайте також: “Масковскає время” Для Сталіна та його поплічників, які встановлювали тоталітарний режим на визволених від німецької окупації територіях Східної Європи, “чимось небажаним” були всі політичні сили, за винятком комуністів. Тому фашистами називали лібералів, клерикалів, консерваторів, демократів… В руках червоної пропаганди термін перетворився у дуже зручне політичне тавро, з допомогою якою із суспільного життя витравлювалися будь-які альтернативи. Відтак світ зручно ділився навпіл: з одного боку антифашисти (це поняття цілком монополізувалося комуністами), з іншого – всі, хто не з ними, а отже – фашисти. Таке зумисно спрощене бачення реальності стало невід’ємним елементом політичного життя контрольованих Кремлем країн, однією з основ створюваного тоталітарного режиму. Іронія історії полягала в тому, що лаври головного борця із фашизмом присвоїла собі політична система, надзвичайно схожа на “ворога” за своєю суттю, ідеологічними засадами та принципами побудови політичного життя. Вже згадуваний Ярослав Старух у роботі “Упир фашизму” http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/1332/ одним із перших обґрунтовував тотожність більшовизму із фашизмом. “Фашизм є там, де є диктатура, тоталітарний устрій, шантаж над правами одиниці, державний централізм, поліційний терор, концентраційні табори, де є монопартійна система і урядове насильне вивищування і звеличування пануючого диктатора, де панує мілітаризм і загарбницький імперіялізм, де немає особистої ні національної свободи, де нема свободи сумління, думки, слова, друку і товариства чи партії, де нема правдивих, зовсім вільних виборів і парламентарної влади, де нема нема людяности, гуманізму, але панує ненависть, терор і розбій”. Усі наведені ознаки, на його думку, характерні для режимів Гітлера у Німеччині, Муссоліні в Італії, Сталіна у СРСР. “Італійський фашизм, німецький гітлеризм і російський большевизм – робить висновок Старух, – це однотипні тоталітарні рухи і системи, що виникли і розвинулися після першої світової війни в різних європейських країнах”. Читайте також: Незнана революція В 1946 році, коли писалися ці рядки, такі тези не готові були сприймати навіть в демократичних країнах Заходу. Сталін, “добрий дядько Джо” для багатьох за межами Союзу, легко приховував справжню суть створюваного режиму, прикриваючись іміджем переможця найбільшого лиха для людства. І навіть з початком “холодної війни” суспільні настрої змінювалися досить повільно, що дозволило диктатору до кінця 1940-х остаточно закріпити промосковські комуністичні режими на всіх теренах, куди під час війни дійшла Червона армія. Про справжнє обличчя радянського тоталітаризму, його тотожність із створеними Гітлером та Муссоліні режимами почали писати (Мілован Джилас, Анна Арендт, Збігнєв Бжезинський) щойно через десятиліття після Старуха. Проте навіть після падіння Радянського Союзу у 1991 році спроби керувати суспільством радянськими методами не зникли із політичного життя. Особливо актуальними вони стають сьогодні, коли “вождь народів” в медіа та навіть у підручниках знову постає як розумний державний керівник. Кілька тижнів перед та після 9-го травня мізки українців черговий раз промивали пропагандою про “Велику вітчизняну війну” та “Велику перемогу”. Під час урочистостей використовувався не лише червоний прапор (який іноді, мало не як святиню, охороняли спеціальні підрозділи міліції), часом серед плакатів та транспарантів можна було помітити й вусате обличчя самого “великого архітектора перемоги”. Масове занурення у радянське минуле виявилося зручним ґрунтом для запуску владою нового/старого методу боротьби із своїми опонентами — окреслення їх фашистами. Досі тривають наукові дискусії щодо означення фашизму як явища. І власне термінологічна невловимість, поєднана із максимально можливим негативним навантаженням, перетворили даний термін у зручне звинувачення, котре важко спростувати. Відомий американський публіцист Джона Голдберг слушно зауважив: “Чим частіше хтось вимовляє слово “фашист” в повсякденній мові, тим менша ймовірність того, що він знає, про що говорить”. В Україні цими словами однаково розкидаються як представники влади, так і опозиції. Проте лише влада вирішила вчинити по-сталінськи — поділивши всю країну на два табори: антифашистів та фашистів. Звісно, члени Партії регіонів представляють себе флагманом першого табору, в який входять ще й комуністи. Тоталітарна логіка українських “антифашистів” (хто не з нами – той проти нас, а тому фашист) вже навіть не приховується. Схоже, ця проста технологія є останньою надією правлячого режиму, який, після поразки у протистоянні з реальними проблемами в соціальній, економічній, культурній сферах, вирішив зосередитися на боротьбі із фантомами. Навряд чи хтось зараз може точно назвати прізвище головного суперника Януковича на виборах 2015-го, проте не доводиться сумніватися – він (вона?) буде “фашистом”. Незалежно від політичних поглядів. Адже стане суперником головного в країні “антифашиста”. Боротьба з фашизмом не лише дозволить мобілізувати електорат, який справно обробляється дуже доречною радянською пропагандою, але й дозволить заручитися зовнішньою підтримкою. При чому підтримкою як східних, так і західних сусідів, де фашизм не люблять по-різному, але однаково сильно. Чудовий план, якому втім бракує важливої складової: існування фашизму в Україні. Це Сталін, який цілком контролював інформаційний простір комуністичних держав, міг з легкістю називати фашистом будь-кого, кого треба було прибрати з політичної шахівниці, його доблесні чекісти могли ще й організувати публічне “щире” зізнання будь-якого політика у фашистських поглядах. На жаль для української влади, вона наразі такої можливості не має. Тому її вистачає лише аби вишукувати в заявах та вчинках найбільш радикальної частини опозиції щось, що могло б нагадати фашизм, аби потім звинуватити весь опозиційний рух. Звичайно, влада не лише спостерігатиме, але й провокуватиме опонентів для творення “доказової бази”. Схоже, теперішньому керівництву країни абсолютно байдуже, що наразі творення фашизму в Україні компрометує не опозицію, а державу в цілому. Поза межами нашої країни й так є чимало бажаючих представити все українське (включно з державою) як фашистське, ксенофобське, антиєвропейське. Тепер вони заручилися серйозною підтримкою у цій непростій роботі — одіозні, але дуже активні політики Колісніченко, Табачник, навіть президент Янкович та інші “антифашисти” активно включилися у процес, вперто не помічаючи, що пиляють гілляку, де самі сидять. “Фашизація” опонентів – не новий для української політики метод. Легко можна згадати запровадження терміну “нашизм” щодо опозиційної “Нашої України” в 2002-му, зображення кандидата Віктора Ющенка у формі СС під час кампанії 2004-го. Проте досі влада не діяла так відверто і масштабно, не гребуючи жодними методами. Янукович намагається викликати страшний привид фашизму, вважаючи, що той стане його головною зброєю у 2015-му. Але привидів минулого краще не будити, бо вони таки можуть повстати з небуття у дуже несподіваний час і в несподіваній формі. Виглядає, цей привид вже спинається на ноги, ховаючись у натовпі “антифашистів”. І необов’язково його можна буде легко впізнати за чорною сорочкою, яку він одягав у Римі, чи коричневим одностроєм, який носив у Берліні. В Києві йому може бути комфортно у чорному спортивному костюмі чи навіть синій формі міліціонера. Володимир В’ятрович
Більше читайте тут: http://tsn.ua/analitika/prividi-minulogo-na-sluzhbi-u-vladi-295377.html

ЗАЯВА Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин

травня 22, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

22-05-2013 18:52 | Категорія: Верховна Рада, Влада, Кримінал, Мирні зібрання, Новини, Події, Політика, Права людини, Право, Свобода слова

Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин висловлює глибоке занепокоєння фактами насильства та порушень прав людини, що мали місце під час проведення мирних зібрань 18 травня цього року, зокрема, нападомна кореспондента “5 каналу”Ольгу Сніцарчук та кореспондента газети «Комерсантъ-Україна» Владислава Соделя.

 Даний випадок викликав широкий суспільно-політичний резонанс і засвідчує необхідність подальшого забезпечення захисту прав журналістів в нашій державі.

Свобода слова та свобода зібрань є фундаментальними правами людини і повинні бути гарантовані державою.

Звертаємо увагу органів державної влади та місцевого самоврядування на необхідність неухильного виконання своїх обов’язків щодо гарантування умов для вільного обміну думками та реалізації права громадян на мирні зібрання.

Комітет наполягає на всебічному, неупередженому і об’єктивному розслідуванні вищенаведених фактів а також перевірці інформації щодо перешкоджання в участі у мирних зібраннях 18 травня та інформації про дії чи бездіяльність працівників міліції по забезпеченню громадського порядку під час їх проведення.  

 Вимагаємо від МВС та Генеральної прокуратури України притягнути винних осіб до відповідальності.

Партія регіонів відмазує братків, які побили журналістів

травня 22, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

 

Партія регіонів відмазує братків, які побили журналістів

Автор/джерело –  © Радіо Свобода


Дата публiкацiї – 22.05.2013 18:01 | Постiйна адреса – http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=20700

Комітет з питань регламенту Верховної Ради не затвердив проект постанови про створення слідчої комісії з розслідування подій 18 травня в Києві.

 

 

Про це повідомив перший заступник глави регламентного комітету Валерій Карпунцов (фракція УДАР),

За його словами, Верховна Рада на засіданні в четвер буде розглядати проект постанови про створення слідчої комісії без рішення Комітету.

Карпунцов уточнив, що представники Партії регіонів не захотіли підтримати пропозицію про розподіл 50 на 50 між опозицією і більшістю членства в слідчій комісії і закріплення за опозицією посад голови комісії, a його заступника за Партією регіонів.

18 травня під час висвітлення подій, що відбувалися поруч з акцією опозиції на Софійській площі, невідомі молодики атакували журналістку «5 каналу» Ольгу Сніцарчук і фотокореспондента газети «Комерсант» Влада Соделя.

Потерпілі кажуть, що протягом певного часу міліціонери, що перебували поруч, взагалі не втручалися в цей інцидент. Колеги Сніцарчук і Соделя стверджують, що за допомоги соціальних мереж встановили особи кількох нападників, але міліція затримала лише одного правопорушника Вадима Тітушка.


WEBLOG - Mass-media rating SpyLOG TOP.proext.com bigmir TOP100 Rated by MyTOP Rambler's Top100 Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2013.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту – Валерій Колосюк.

 

Звичайний фашизм

травня 22, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

 Відтак постає питання: а хто ж у нас справжній фашист? “Свобода” як не крути, на фашистів не тягне, бо необдумані репліки, кинуті на адресу Гайтани чи Куніс, вимога п’ятої графи у паспорті і заборони абортів – це смішно.

Юрій Винничук

Мабуть, не відкрию великого секрету, що у всьому світі існує журналістська солідарність. При чому існує навіть тоді, коли погляди журналістів не збігаються, а самі вони співпрацюють з виданнями ворогуючим між собою. Але це десь там. За горами Карпатами. У нас ситуація інакша. У нас одні журналісти, які працюють на телебаченні, можуть, не зморгнувши оком, заявити, що антифашистський мітинг зібрав у десять разів більше людей, ніж опозиція, а журналісти провладних газет розповісти про те, як бандюки, найняті опозиціонерами, мотлошили журналістів. Ще трохи і з’ясується, що й бандюки не бандюки, а теж журналісти. Єлєна Бандарєнка і Ганна Герман теж не раз заявляли, що вони журналісти. Але побиття журналістки відвертими бандюками, на чиїх мордах виписано діагноз імбецила, цих дамочок не зворушило. Герман дійшла до того, що звинуватила саму опозицію в побитті журналістів. Ну все, як у Гоголя в “Ревізорі”, де Городнічій каже Хлєстакову: “Унтер офицерша налгала вам, будто бы я ее высек; она врет, ей богу врет. Она сама себя высекла”. А Єлєна Гламурная заявила, що провокатори “в абсолютна мірнай формє папробавалі патроліть Яценюка”. Так от – я там був. Оте троління виглядало так, що вийшли якісь хлопці з замотаними мордяками і винесли плакат “Отдай мою морковь!” Дуже дотепно. Але якщо це вважається мирною акцією, яка височайше дозволена владою, то я спробую приїхати до Києва з плакатом “Атдай маю шапку!” і прогулятися на Банковій. Міліція поводилася ганебно, хоча важко повірити, що вона складається винятково зі зрощених із криміналом типів. Мабуть, там є і порядні люди, але після усіх цих подій новій владі не зостанеться нічого іншого, як поголовно вичистити увесь її склад. Неможливо було спостерігати за тим, як веселилися бандюки, провокуючи своїми стрибками і махачами людей. Особливу лють у них викликали ті, хто їх фотографував чи фільмував. Але міліція їх не рухала. Вона була поруч, але нічого не робила, щоб відокремити бандитів від громадян. Зате вона охороняла хлопців, які тролили. Не встигли провокаторів відтіснити і вирвати плакат, як міліція тут як тут. Оце оперативність! Але куди поділася ця оперативність під час побиття журналістів? Я навіть здалеку бачив, як їх копали. Робили це фахово і швидко. Можна сказати миттєво: покопали і розбіглися. Таке враження, що не раз у цій майстерності тренувалися. Тепер вони кажуть, що не бачили бейджика, але навіть мені на відстані було чути, як журналісти кричали, що вони з “5-го каналу”. Чудово чули це й мєнти, яких важко назвати міліціонерами. То вже потім один із них оговтався та почав зганяти розледащілих за наші гроші лягавих, щоб ті відтіснили бандитів. А тепер ми чуємо з вуст правоохоронців суцільну брехню. Тупі функціонери не навчилися мислити по-новому. Вони забули, що живуть уже в інший час, коли фіксація подій відбувається водночас і багатьма особами. Однак міністр не помітив бандюків. Та я й не дивуюсь: бо які ж вони для нього бандюки? Рідні душі! Каяття ж Тітушка, зрежисероване в МВС, виглядає і зовсім кумедно. Якщо там так сильно хотіли, щоб він зійшов за опозиціонера, то треба було б хоча його української мови навчити. Ну або суржику. Але, видно, рівень інтелекту не дозволяв. Та й звідки йому взятися, коли мовлення цієї особини на рівні одноклітинної амеби: “как ви знаєте с тєлєвізора”, “я говорю ето відео”, “шукать”, “Хрєщатік”, “камєнюка”, “грудіна”, “капєц”, “тєлік”. Йому навіть не вдалося вивчити напам’ять ім’я журналістки. Ну, а те що летіли в них “каменюки” чи то пак відомі уже нам “тяжкі тупі предмети”, яких ні камера, ні люди не бачили, говорить само за себе. Вершиною міліцейського креативу виявилося твердження, що журналісти самі йому під ноги попадали. На хронікальних кадрах бачимо розлюченого агресивного бика зі звіриним оскалом і звіриними очима. Невже так мала би виглядати охорона опозиції? Я йшов у тій колоні, але ніде не бачив серед опозиціонерів клієнтів у спортових костюмах і майках. Люди були вбрані святково, багато хто у вишиванках. Приписувати дії бойовиків опозиції – це вже такий рівень контрпропаганди, що Геббельс просто вихідний. Відтак постає питання: а хто ж у нас справжній фашист? “Свобода” як не крути, на фашистів не тягне, бо необдумані репліки, кинуті на адресу Гайтани чи Куніс, вимога п’ятої графи у паспорті і заборони абортів – це смішно. І чим погана ота п’ята графа? Чого б ото я соромився своєї нації? А якщо хтось і соромиться, отже є причина. А якщо влада проти, отже ця причина суттєва. А якщо влада проти, то я за. Відтак я теж фашист? Я ще жодного разу від представників “Свободи” не чув жодних натяків на національне походження Савіка Шустера. Зате регіонали і комуністи не раз натякали на це. Антисемітських та ксенофобських висловлювань з вуст регіоналів і комуністів теж ніколи не бракувало. Я їх не раз наводив. Послужний список “свободівців” у порівняні з ними ду-уже вже скромний. Коли ми з Сергієм Грабовським напередодні мітингу були на ефірі “5-го каналу, він заявив, що фашизм іде саме з Донбасу. Представник регіональної соціології, якого називають “кишеньковим соціологом” гнівно обурився і став волати, що історик ображає трудящих Донбасу. Але йшлося не про всіх жителів Донбасу, а лише про тих, хто голосує за те, аби в країні творилося саме таке покращення, а не інакше. А також про тих, які захопили усі пости і не бачать поза своїми земляками нікого гідного керувати країною. А це, вибачайте, уже расизмом попахує. Юрій Винничук
Більше читайте тут: http://tsn.ua/analitika/zvichayniy-fashizm-295158.html

Яценюк: суботніми провокаціями керував персонально Клюєв

травня 20, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

Українська правда
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/news/2013/05/20/6990291/

Понеділок, 20 травня 2013, 23:24

 

Лідер “Батьківщини” Арсеній Яценюк заявив, що провокаціями під час мітингів 18 травня керував персонально голова Ради націбезпеки та оборони Андрій Клюєв.

Про це вінн заявив в ефірі телеканалу ICTV.

“Дана спецоперація по проведенню побиття журналістів і простих громадян керувалась особисто і персонально секретарем Ради нацбезпеки і оборони Клюєвим Андрієм Петровичем. Ця особа призначається особисто Віктором Януковичем”, – заявив Яценюк.

“На протидію опозиції були кинуті всі сили і засоби. В міністерстві внутрішніх справ України був створений оперативний штаб, якому звітували навіть працівники Служби безпеки України”, – запевняє лідер “Батьківщини”.

“У них все йшло по плану. І завдання було, щоби так звані антифашисти, а точніше – гопніки, яких найняла Партія регіонів, це такі в 90-х роках були, які б’ють на мітингах людей, а у вільний від роботи час крадуть і так само у підворіттях б’ють пересічних українців”, – додав він.

“Вони повинні були побити виключно представників опозиції і була дана чітка вказівка, що якщо є людина з бейджем, тобто представник ЗМІ, то не чіпати цих людей, – сказав Яценюк.

“У двох журналістів, яких побили гопніки від ПР, не було бейджів або не побачили. Тому весь план поламався. Більше того, вся акція по неймовірно жорстокому побиттю і по фактичному розколу країни доповідалася персонально президенту”, – заявив політик.

“Тому ми вимагаємо завтра у парламенті не просто звіт Міністра внутрішніх справ…, він персонально був задіяний у цьому процесі, щоби Віктор Янукович, якщо він навіть не знає, хто це все зробив, зняв по вертикалі всіх чиновників, але я переконаний в тому, що особисто президент знав і керував цією спецоперацією”, – додав лідер “Батьківщини”

“У нас є відповідні данні. В українській міліції і правоохоронній системі залишилися ще чесні офіцери, які знають, що таке офіцерська честь. І протягом останніх 2 днів ми з’ясовували про те, що відбувалося”, – зазначив він.

Як відомо, група спортивних молодих людей з Європейської площі, улаштували бійку з націоналістами на вулиці Велика Житомирська в суботу під час мітингів. При цьому міліція не втручалася.

Бійку почали знімати кореспондент  “П’ятого каналу” Ольга Сніцарчук і фотокореспондент “Ъ” Владислав Содель. Це не сподобалось молодикам, і вони побили журналістів до крові.

21 травня Верховна Рада заслухає звіт міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка про ситуацію, що склалася під час мітингів 18 травня.

Українська правда

© 2000-2013 “Українська правда”
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua

гопо-спортівуси VS журналісти (+НОВЕ ВІДЕО!)

травня 20, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

Ольга Сніцарчук Журналіст 20 травня 2013, 23:59


Аби не було спекуляцій – спробую відновити тут хронологію. Це стало можливим завдяки новому відео – на якому зафіксовано початок нападання. Це відео журналістки Валерії Івашкіної (сайт Думская.нет)

Це початок конфлікту. Тут добре чути, що коли ВадікРумунТітушко лише починає задиратися і перший раз вдаряє по фотоапарату Соделя – ми кличемо міліцію. Міліція стоїть. Тут видно як нас починають обпльовувати, пізніше – обливати водою і вдаряти. Аналогічне відео було і у мене на телефоні, але таки не збережене через удар ним об стіну. Відео Валерії обривається на тому моменті, коли гопо-спортівуси наче заспокоюються. Але це не так.

Наступний невеликий шматок виявила у себе журналістка Наталка Тарасовська з видання Ліга. Ось посилання на його фб-публікацію. Тут нас продовжують поливати.

Відео обривається, бо і у Наталки Тарасовської молодчики вибивають із рук телефон. А Наталка – до речі, теж журналіст при виконанні професійних обов’язків (див. статтю171). Відновлює вона запис, коли ми вже лежимо на землі: набігли молодчики. Ви бачите – як вони щось кОпають на землі. Це щось – ми, журналісти.

І – останній шматок – з камери Соделя. це відео уже з землі, на якій валяємося ми. зняте випадково – адже наприкінці оказії хтось із молодчиків ударив по фотокамері і ударом, я так розумію, натис кнопку “рек”. за що подякуємо гопо-спортівусу.

Ну і власне – фотозавершення історії. Я десь внизу. У клічатій сорочці – Содель, прикриває мене. Рукою його навіщось “пригортає” той самий, кого ідентифіковували як білоцерківського молодого регіонала Василя Бойка, але сам він, я так розумію, це спростовує.

Сподіваюся, присутні у той час і на тому місці – продовжать виявляти у себе відео, де більш ясно видно, що нас кОпають і наносять удари кулаками. Тому що це відтворення хронології – можливо, у когось є ще якісь шматки – присилайте, не соромтеся! Бо не всім видно з цього відео напад. І не всім зрозуміло, ЩО відбувається.

Я не про статтю 125 (нанесення легких тілесних ушкоджень): не скаржуся і знаю ким працюю. Але про статтю 171.

Обпльовування, поливання із пляшок водою, вибивання апаратури із рук, погрози, повалення на землю, нанесення ударів. Що це – як не (м’яко кажучи) перешкоджання журналістській діяльності?!

Та ще й під мовчазним благословенням міліції. До речі, про політичні симпатії. На цьому відео, де ВадікРумунТітушко намагається залякати журналістку Івашкіну – чути, що молодчиків дратують “бендери йо…є”.

 

Поділитися

 

1

 
   

ONLINE

ТЕМИ

Свобода слова369

Ольга Сніцарчук

гопо-спортівуси VS журналісти (+НОВЕ ВІДЕО!)

Аксинья Куріна

Донецк будет свободным, но не скоро

126 Дмитро Гнап

Захарченко, вы еще ищете подонка, напавшего на журналистов?

121

Усі записи в темі

Мовне питання130 Корупція143 Україна та Європа373 Справа проти Тимошенко200

Усі теми

ОСТАННІ ЗАПИСИ

Ольга Сніцарчук

гопо-спортівуси VS журналісти (+НОВЕ ВІДЕО!)

Аксинья Куріна

Донецк будет свободным, но не скоро

126 Елліна Шнурко-Табакова

В стране сплошная жопа, часть тела присутствует, а слова такого нет. Попахивает искажением действительности

24 Єгор Соболєв

Як зробити, щоб міліція захищала киян, а не відморозків

69 Юрій Луценко

Насильство – неодмінна умова роммівського “обыкновенного (анти) фашизма”

66 Олег Єльцов

Бешенство власти

41 Ігор Жданов

Про складові успіху президентської кампанії, Або деякі висновки з акції 18 травня

5 Андрій Окара

Про бандюків, Путіна, нову революцію, антифашистів та Олександра Білаша

24 Анатолій Гриценко

“Фашистський маніфест” Партії Регіонів

Ірина Славінська

Книжковий Арсенал – платний вхід… обожешодєлать?

20

По поводу битвы в Киеве 18 мая: гопники из “Свободы” и Белая Церковь Александр Чаленко  Вчера, 21:26  Пипл хавает фейк Александр Костенко  Вчера, 18:16  Норильське повстання: Сильні духом Володимир Кухар  Вчера, 17:17  Дмитро Шульга: Хочеш їздити без віз? Підтримай 2342! Олександр Сушко  Вчера, 17:17

 

Кличко закликав спортсменів не брати участь у політичному бруді

травня 20, 2013Антифашизм чи антиукраїнство

Українська правда
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/news/2013/05/20/6990218/

Понеділок, 20 травня 2013, 11:17

 

Лідер партії “Удар” Віталій Кличко звернувся до українських спортсменів і закликав їх не брати участі у політичному бруді та провокаціях.

Про це й понеділок повідомляє прес-служба політика.

“Звертаюся до всіх спортсменів. Ви добре знаєте, що ваші здібності і досягнення – це не тільки здобутки. Це й велика відповідальність та, зрештою, велика честь”, – нагадав боксер.

“Не розмінюйте цю честь участю в брудних політичних іграх і провокаціях. Не ставайте бездумним знаряддям негідників, які ховаються за вашими спинами і використовують вас”, – підкреслив Кличко.

“Доводьте свою силу на спортивних майданчиках та змаганнях. Тільки так ви отримаєте заслужену славу і будете прикладом для молоді. А доля спортсмена, який зрадив своєму високому званню і перетворився на бойовика, – зневага і кримінальна відповідальність”, – йдеться у зверненні Кличка.

Як відомо, група спортивних молодих людей з Європейської площі, улаштували бійку з націоналістами на вулиці Велика Житомирська в суботу під час мітингів.

Бійку почали знімати кореспондент  “П’ятого каналу” Ольга Сніцарчук і фотокореспондент “Ъ” Владислав Содель. Це не сподобоалось молодикам, і вони побили журналістів до крові.

Пізніше журналісти виявили, що у нападі на Сніцарчук та Соделя в суботу брав участь голова Білоцерківської міськорганізації “Молодих регіонів”.

В іншому нападнику журналісти опізнали Вадима Тітушка, який є членом спортивного клубу “Будо” в місті Біла Церква.

Українська правда

© 2000-2013 “Українська правда”
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua


Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.