Почему теперь мы ненавидим русских

серпня 21, 2016Українці і світ

“Почему теперь мы ненавидим русских”

, – пост украинки взорвал Сеть

Червень 12, 2016 admin АТО, Війна, Росіяни, Україна

“За жен, на коленях вымаливающих жизни своим любимым.

Что только не прилетало мне в личку за эти последние бурные годы.

На всякие там «с@ка бандеровская» уже даже внимание не обращаю. Давно принимаю за комплимент. Но сегодня вдруг зацепило одно сообщение: «ЗА ЧТОООО??! (именно так протяжно и именно капслоком) за что вы нас так ненавидите????»

Мы — это, соответственно, украинцы, то есть хохлы, то есть бандеровцы , то есть фашисты.

Они- это русские, то есть братья, то есть одной крови, одного теста и чуть ли не от одной матери.

«Мы же столько прошли! А вы нас ненавидите! Все русское ненавидите. За чтоооо???!!

»— надрывалась моя личка.

А действительно. За что? Ну, во-первых, не все русское и не всех русских. Никто не заставит меня разлюбить Есенина, Ахматову, Блока. Я никогда не забуду, как задыхалась от восторга, глядя на картины Врубеля в Третьяковке. Мне все так же нравятся Высоцкий и Розенбаум. Я выросла на русской классике. В детстве я вместо альбомов с раскрасками листала альбомы с репродукциями Васнецова, Репина, Брюллова. И Перов для меня драматичнее, чем Жерико, а Достоевский глубже, чем Гюго. Я это полюбила задолго до Путина и «крымнаш».

Да, сейчас «крымваш».

Но «совестьнаш».

И «правданаш».

И «богнаш», а от вас отвернулся.

И да, действительно, мы так много прошли с вами вместе. Великую отечественную, Афганистан… Украинцы получали такие же фронтовые письма, сложенные треугольничком, такие же похоронки, такие же цинковые гробы. Мы вместе показывали кукиш Америке и кузькину мать всему миру. Ненавидели империализм и буржуев проклятых во время холодной войны. Цвет украинской нации валил лес и гнил на соседней шконке рядом с вашим в ГУЛАГе…

Потом Чечня. Когда старший брат сказал, что вся Чечня – это сплошные головорезы и бандиты, мы согласились. Когда Грозный равняли с землей, мы промолчали. Дай, Господи, силы теперь не умереть со стыда. Когда воевали с грузинами, мы тоже робко постояли в стороне. Старшему брату ведь виднее. На братскую любовь можно списать любую подлость.

А теперь мы ненавидим вас. Тех, у кого Путин и гвардейская ленточка на весь микроскопический мозг. За то, что вы пришли к нам. Может, не вы лично. Но с вашего молчаливого одобрения или заливистого поощрения пришли другие. У которых «русский мир» зачесался. У которых патриотизм жмет голову, карманы и курок от автомата. К нам пришли, к своим бывшим братьям. На наши свежевыметенные полы. В своих кирзачах. И теперь мы вас ненавидим.

За «защиту» «своих».

За «русский мир».

За «фашистов и бЕндеровцев»

За «гумконвои». За танки, БТРы, гранатометы и автоматы из «военторга».

За наших людей, на коленях встречающих въезжающие в города гробы.

За то, что на наших площадях висят фотографии погибших ребят. Некоторым из них еще не было 19-ти. За то, что другие 19-летние идут, чтобы сменить уже павших.

За то, что по улицам ходят мужчины с серыми лицами.
 Издалека кажется, что это пыль. А подходишь ближе и понимаешь, что это война въелась в морщины, в поры, в волосы, в души… И хорошо если она только въелась в кожу, а не оторвала руки, ноги, не испепелила сердце. И ничем ее не смыть. Только время поможет. Сколько лет нужно провести в кругу семьи, сколько люлек откачать с новорождёнными детьми или внуками. Сколько часов провести на рыбалке с сыновьями, братьями или отцами. Сколько времени должно пройти, чтобы появился блеск в глазах. Сколько нужно будет расчесать и заплести косичек дочерям, чтобы руки перестали предательски дрожать. Только все это поможет стереть страшную краску с поседевших лиц.

Мы ненавидим вас.

За то, что видим пацанов, с которыми учились в школе, или росли на районе, и они одеты в камуфляж. И старше пацаны эти стали на столетия. Даже если по паспорту им 20 лет.

За то, что дети в школах делают журавликов и пишут на них «возвращайся домой, дядя».+

За жен, на коленях вымаливающих жизни своим любимым.

За старческие руки матерей, поглаживающие фотографии тех, за кого молиться уже поздно.+

За скупые слёзы стариков-отцов. Которые храбрятся, держатся. И только потирают периодически где-то там, под сердцем. И седеют, тихо седеют…

За новости «сегодня в зоне боевых действий погибло…»

За страшное привыкание к этим новостям.

За тонкое детское «мам, а папа где?»

За дрожащее женское «на небе». А потом лишь бы успеть, лишь бы добежать. Захлопнуть дверь и упасть лицом в подушку. И грызть, грызть её и выть страшным неженским голосом.+

За будущих невест, которых отцы не поведут под венец.

За страшное слово «никогда», вошедшее во многие украинские дома. Вы принесли его на подошвах своих мерзких сапог.

Я надеюсь, что Света из Ростова получила исчерпывающий ответ?
http://newsonline24.com.ua/pochemu-teper-my-nenavi…

30 емігрантів, які прославили Україну

січня 25, 2016Українці і світ

Ні для кого не секрет, що в результаті складних перипетій історії України мільйони наших співвітчизників роз’їхалися по світу в пошуках кращого життя, а іноді й просто заради виживання. Як наслідок, у багатьох країнах утворилися багатотисячні українські діаспори.

На чужині українці займали важливі державні пости, підкорювали світ кіно, музики, високої моди і технологій, здійснювали епохальні наукові відкриття і навіть літали в космос, не забуваючи про своє коріння.

Ці люди ретельно зберігали пам’ять про українське коріння, прищеплювали своїм дітям любов до України, її мови, традицій, і, звичайно ж, вражали людство різноманітними талантами. Хтось з них хоч і не є по крові українцем, але народився на цій землі і шанував память про неї все своє життя, а хтось до України має відношення лише своїми пращурами, і ніколи в ній не був, однак всі вони так чи інакше визнавали своє відношення до нашої країни і ніколи не цурались цього. Тож, пропонуємо вам огляд цього переліку українців-емігрантів, чиї величезні заслуги просто неможливо не визнати. Погодьтеся, у нас є привід пишатися своєю плодючою країною і своїми генами!

Стів Возняк

Один із засновників, мабуть, найвідомішою компанії у світі – Apple. Його батько народився в селі Червона Діброва на Буковині. Два Стіва – Джобс і Возняк – були друзями зі шкільної лави, а коли виросли, так само дружно поклали початок ері персональних комп’ютерів.

25-famous-ukrainians-1

Наталі Вуд

Королевою Голлівуду, яка не приховувала свого коріння, була Наталі Вуд. Під цим псевдонімом прославилася Наталія Миколаївна Захаренко. Її батьки в роки революції втекли з Харкова до Владивостока, потім у Китай. А звідти в Сан-Франциско. Там в 1938 році народилася Наталя. Дочка інженера і дворянки почала зніматися з чотирьох років. Фільми з її участю – «Вестсайдська історія» (1961), «Великі перегони» (1965) – увійшли до золотого фонду кіно.
Наталі Вуд здобула славу найкрасивішої, скандальної і загадкової актриси Голлівуду. Вона загинула в 1981 році. Досі незрозуміло, чи викинулася актриса з яхти сама і втонула, чи її вбили, адже життя Наталі була застраховане на 13 млн. доларів, які отримав чоловік Роберт Вагнер.

Джек Пеланс

Володимир Палагнюк – саме так по-справжньому звуть цього великого голлівудського актора, що отримав “Оскар” в 1992 році, – ніколи не цурався свого походження. Народився майбутній Джек Паланс в США, але його батьки були вихідцями зі Львова та Тернопільщини.
Уолтер Джек Пеланс настільки пишається своїм українським корінням, що відмовився приймати звання Народного артиста Росії, запропоноване йому на Фестивалі російського мистецтва в Лос-Анджелесі у 2004-му, і підкреслив, що нічого спільного з Росією не має і є українцем. “Я – українець, а не росіянин. Буде краще, якщо я і мої друзі просто підемо з фестивалю”, – сказав він.

25-famous-ukrainians-3

Ігор Сікорський

Народився майбутній геній в Києві. Вперше світове визнання отримав у 24 роки – коли його літак “Ілля Муромець” став рекордсменом по вантажопідйомності. Згодом авіаконструктор виїхав до Штатів, де відкрив власну компанію – Sicorski Air Engineering.

Вертольоти Сікорського використовували Збройні сили США. “Пташки” українського інженера першими в історії перетнули Атлантику і Тихий океан, з’єднали континенти і дозволили долати величезні відстані за лічені години.

25-famous-ukrainians-5

Квітка Цісик

Батьки Квітки – вихідці із Західної України, але народилася і виросла ця співачка і патріотка вже в США. Її надзвичайний талант привернув увагу продюсера Майкла Джексона Квінсі Джонса, а її голос звучав не тільки в концертних залах, але й в рекламних роликах для таких гігантів, як McDonald’s, Coca-Cola, American Airlines і Ford Motors.

25-famous-ukrainians-2

Міла Йовович

У 5-річному віці Міла емігрувала з батьками до Америки, де за активної участі матері почала успішну акторську кар’єру. Крім усього іншого, Міла чудово співає, грає на музичних інструментах і є професійною моделлю.
На відміну від багатьох емігрантів, які бували в Україні раз у житті або не бували зовсім, Міла регулярно відвідує батьківщину. Під час Революції гідності ця голлівудська зірка першої величини підтримала українців і закликала шанувальників жертвувати гроші на допомогу постраждалим на Майдані.

25-famous-ukrainians-7

Енді Уорхол

“Батько” напрямку “поп-арт” Андрій Варгола став легендою за життя, зробивши з реклами справжнє мистецтво. Народився геній в сім’ї лемків, але вже в США. Чим він тільки не займався: створював рекламу, знімав фільми, випускав журнали і навіть мав власний телеканал. Культовими роботами Уорхола стали серія Coca-Cola, “Банки супу Кемпбелл”, “8 Елвісів”, “Монро” та інші.

25-famous-ukrainians-12

Соломія Крушельницька

Соломія Крушельницька володіла неперевершеним сопрано в три октави, яке нікого не залишало байдужим. Цією оперною дівою, яка вміла співати на восьми мовах, захоплювався весь світ. За життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Щоб слухачі не забували, звідки вона родом, під час концертів або після Соломія частенько знайомила їх з українськими піснями, бо народилась вона в селі Білявинці, тепер це Бучацький район, Тернопільська область. У 1910 році вийшла заміж за відомого італійського адвоката, мера міста В’яреджо Чезаре Річчоні, і почала проживати в Італії. Проте, повноцінною емігранткою її назвати не можна. Соломія щороку приїзжала по кілька разів в Україну, де давала концерти на найбільших існуючих тоді сценах.
25-famous-ukrainians-10

Богдан Гаврилишин

Цей економіст зі світовим ім’ям і член Римського клубу народився на Тернопільщині, а зараз живе в Канаді. Завдяки цій людині з’явився Всесвітній форум в Давосі, де щорічно збираються політики і перші особи світового бізнесу, щоб обговорити перспективи розвитку людства.

25-famous-ukrainians-11

Дастін Хоффман

У Дастіна Хоффмана батьки, виявляється, з Києва. Коли їхніх батьків, тобто бабусю і дідуся Дастіна, розстріляли більшовики, вони емігрували в Штати. Там і народився Дастін. Актор не приховує даного факту біографії. Однак дотепер плутає територіальні та етнічні кордони українців і росіян, тому іноді бувають курйози. У 2005 році на Фестивалі російського мистецтва він відкрито сказав, що його предки родом з російського міста Києва.

Що ж, пробачимо йому це, бо творчі люди усі не зовсім організовані, а такий талант таки заслуговує на нашу поблажливість.

25-famous-ukrainians-8

Майк Мазурки

Напевно, «найстарішим» з «голлівудських українців» є Майк Мазурки, він же Маркіян Мазуркевич родом з Тернополя. Видатний характерний актор знімався з 30-х років минулого століття і встиг засвітитися практично з усіма суперзірками: від Рейгана до Мадонни. Нам він відомий, перш за все, завдяки культовій комедії «У джазі тільки дівчата» (фото саме з цього фільму, на ньому Майк з правого боку). Всупереч іміджу тупого громили, Майк Мазурки мав ступінь бакалавра мистецтв і дуже любив зніматися в комедіях. Він зіграв понад сто епізодичних ролей і помер у віці 81 року, так і не здійснивши мрію ще раз побачити батьківщину.

25-famous-ukrainians-9

Серж Лифар

Сергій Лифар родом з Київщини. З юності його тягнуло до мистецтва – хлопчик співав у хорі, грав на скрипці і фортепіано. Балетом Сергій почав займатися з 17 років, а в Париж його забрала вчителька танців, яка емігрувала до Франції. Талантом і особистістю Сержа захоплювалися поголовно всі художники і критики. Дотепер його називають богом танцю.
Серед друзів Сержа – Пабло Пікассо, Сальвадор дали, Коко Шанель. А Шарль де Голь навіть запропонував йому громадянства Франції, від якого танцюрист відмовився. “Я українець і цим пишаюся”, – так відповів геній на пропозицію тогочасного президента цієї країни.

25-famous-ukrainians-6

Анна Ярославна

Освічена і красива дочка Ярослава Мудрого Анна, вийшовши за короля Генріха, стала прабабусею майже 30-ти королів. У той час як неписьменні французькі барони ставили замість підписів хрестики, вона впевнено підписувала державні документи.

25-famous-ukrainians-13

Стівен Спілберг

Хоча народився всесвітньо відомий режисер в США, його рід бере початок в Одесі. У сім’ї Стівена часто звучала українська мова, а засинав він під українські колискові. Не дарма улюбленою стравою Спілберга є борщ. Від свого походження режисер ніколи не відмовлявся, а коли в 2006 році вперше потрапив до Одеси, вимовив фразу “Нарешті я на рідній землі!”.

25-famous-ukrainians-14

 

Петро Капіца

Батьки Петра – вихідці з Волині. У 1978 році цього знаметиного фізика за відкриття низьких температур відзначили найпочеснішою у світі Нобелівською премією. Всесвітньо відомий вчений був членом 25 фізичних товариств. У подяку за внесок в науку його ім’ям назвали астероїд.
25-famous-ukrainians-19

Макс Левчин

У Кремнієвій долині США, яка славиться концентрацією високотехнологічних компаній, українці також чимало відзначилися. Так, киянин Макс Левчин, який залишив батьківщину в 16 років, вже в 27 заснував найвідомішу в світі систему платежів – PayPal. Сьогодні Макс – один з найуспішніших і найбагатших програмістів долини.

25-famous-ukrainians-16

Біллі Еванс

Біллі Еванс – віртуозний джазовий піаніст, творець ставшого класичним стилю piano trio також наполовину українець. Мати генія – наша співвітчизниця.
25-famous-ukrainians-17

Леопольд фон Захер-Мазох

Чоловік, якому зобов’язане своєю появою слово “мазохізм”, народився у Львові. Він підкорив Європу своїми творами, яких з великим нетерпінням чекали такі монстри літератури, як Віктор Гюго, Флобер і Дюма-молодший. Особливо книги Леопольда обожнювали французи. В Україні Захер-Мазох прожив недовго, його домом по черзі також ставали Чехія та Австрія.
Проте, події найвідоміших творів письменника – “Венера в хутрі” та “Дон Жуан з Коломиї” – розгортаються в Україні.

25-famous-ukrainians-15

Хайді-Марія Стефанишин-Пайпер

Ще дитиною вона емігрувала з Західної України до Америки і за своє життя встигла двічі злітати на орбіту. У 2006 році ця українка стала 445-ю людиною, що побачила космос на власні очі. За межами Землі Хайді-Марія провела 27 діб і за цей час аж п’ять разів вийшла у відкритий космос.

25-famous-ukrainians-18

Уейн Грецкі

Канадський хокеїст Уейн Грецкі встановив 61 хокейний рекорд. Українським корінням він зобов’язаний бабусі з Тернопільщини, від якої не раз чув рідну мову. Уейн засуджує політику Путіна і повністю підтримує Україну. Грецкі, або ж Грицько, став символом нового хокею завдяки своїй майстерності в гольових передачах, технічності і невловимості. Його портрет висить у Залі хокейної слави Торонто.

Девід Копперфільд

Девід Коткін, який став пізніше знаменитим ілюзіоністом, народився в США, проте його дідусь по батьківській лінії був іммігрантом з України, тобто коріння у цього фокусника безумовно українське.

25-famous-ukrainians-20

Юрій Дрогобич

Видатний філософ і астроном Юрій Котермак родом з Дрогобича. Саме цей українець першим надрукував твір латинською мовою. Юрій був ректором Болонського і професором Краківського університету.

25-famous-ukrainians-21

Роберт Максвелл

Одна з найбільш загадкових постатей у світовій історії – Гох Мехел Гершович, більш відомий як Роберт Максвелл, – народився на Закарпатті в селищі Солотвино. До того, як стати Максвеллом, він міняв ім’я кілька разів. Цей українець був мільярдером, який володів більшою частиною медійного бізнесу Великобританії, знав більше 10 мов і, як подейкували, працював на різні таємні спецслужби і розвідку.

У 1978 році Роберт Максвелл приїжджав в Україну. Побачивши рідне містечко, яке зовсім не змінився за 40 років, він запропонував місцевій владі $ 60 млн на реконструкцію – але ті, звичайно, відмовилися.

“Чим більше секретів людина може забрати в могилу, тим успішнішою вона є в житті”, – говорив він.

25-famous-ukrainians-23

Володимир Горовиць

Володимир народився в Києві (за деякими даними – в Бердичеві) в 1903 році. За фортепіано хлопчик сів в 5, а до 21 року знав уже 155 творів – феномен для його віку. У репертуарі юнака було 12 концертних програм, у той час як професіонали тоді мали максимум по чотири.
За відмову Володимира повертатися з гастролей до Радянської Росії його батька згноїли в ГУЛАГу. Спочатку Володимир Горовиць переїхав до Берліна, потім – в Америку. За своє життя він став володарем 25 премій “Греммі”. Пластинки з його записами ставали справжніми бестселерами, а квитки на концерти розкуповувалися миттєво.

За словами біографа Горовіца, він часто згадував Україну. Одного разу, граючи у складі англійського оркестру, він розлютився і сказав: “Я українець і покажу англійцям, що таке темп”.

25-famous-ukrainians-24

Ервін Чаргафф

Видатний вчений Ервін Чаргафф народився в 1905 році в Чернівцях, в забезпеченій єврейській родині. Його батько Герман успадкував невелику банківську контору. Під час Першої світової війни банк Чаргаффа розорився і сім’я перебралася до Відня.
У 1935 році Ервін остаточно оселився в США, де працював у Колумбійському університеті в Нью-Йорку (професором, завідувачем кафедри біохімії, а з 1974 року – професор біохімії в лабораторії клітини). У 1940 році вчений отримав американське громадянство.
Правила Чаргаффа використовували при визначенні структури ДНК. Також він довів, що ДНК володіє видовою специфічністю, і спростував гіпотези про існування багатьох різновидів ДНК. Чаргафф був першим, хто почав досліджувати денатурації ДНК.

25-famous-ukrainians-25

Володимир Хавкін

Мільйони людей в усьому світі зобов’язані Володимиру Хавкіну життям. Цей виходець з Бердянська винайшов вакцину проти холери і чуми. Найдовше – 22 роки – відомий бактеріолог прожив в Індії, рятуючи країну від епідемії. За 40 років понад 35 млн. чоловік врятувалися завдяки йому від страшної хвороби. В Індії Володимира звели в ранг божества, а преса охрестила його “благодійником людства”.

25-famous-ukrainians-26

Соня Делоне

Одеситка Соня підкорила світ моди вимогливої ​​Франції. Ця дівчина запропонувала сучасним леді змінити бісер і пір’я на мінімалістичні пальто і сукні прямого крою з геометричним принтом. Одягом Соня не обмежилася, в її активі – взуття, розмальовані автомобілі, килими, книги з ілюстраціями, вітражі та багато іншого. Представники Будинків моди Yves Saint Laurent і Missoni зізнавалися, що саме ця українка стала їх музою. Соня говорила, що її любов до яскравих кольорів родом з дитинства.

“Це фарби мого дитинства, барви України. Спогади про сільське весілля з сукнями в червоних і зелених тонах і кольоровими стрічками,” – згадувала модельєр.

25-famous-ukrainians-27

Віра Фармига

Не кожен українець станцює гопака, а от Віра, чиї батьки приїхали з України, зробить це запросто. Голлівудська актриса Віра Фармига при кожному зручному випадку робить акцент на своє походження і уважно стежить за подіями на історичній батьківщині. Російську агресію на Сході країни вона засудила, а про Путіна висловилася ясно і коротко: “В українській мові є багато приказок, зокрема,” Не рухай гімно – не буде смердіти”.

25-famous-ukrainians-28

Сільвестр Сталлоне

Скромна єврейська дівчина Роза Рабинович, яка народилася в дореволюційній Одесі, навряд чи могла собі уявити, що її правнук стане світовою знаменитістю і що його зватимуть Сільвестр Сталлоне.

25-famous-ukrainians-29

Девід Духовни

Точніше – Духовний. Американський кіноактор українсько-єврейського походження. Дід Мойше Духовний (1901–1960), емігрант з Бердичева (сучасна Житомирська обл.) У квітні 2014 сам Девід Духовни в Твітері назвав себе українцем: «Я виріс, думаючи, що я росіянин, але тільки зараз зрозумів, що завжди був українцем. Ніколи не пізно змінитися».

25-famous-ukrainians-30

В статті використані матеріали сайту 24tv.ua 


Про “унікальність” без унікальності. (Шершень Шершень)

жовтня 25, 2015Українці і світ

Мало речей в житті мене дратують. Майже нема речей, які мене здатні розлютити. Але, все ж таки, мої співвітчизники, які вважають, що знають усе на світі і мають нахабство, у приступах гострої графоманії, видавати в електронний світ свої патетичні душевні полюції у вигляді “що ж ми за народ такий?!”, “це тільки не в Україні!”, “таке може бути тільки у нас!”, “навколо одні зрадники!”, “бо то така Україна!” і “все пропало, нас злили!”, розбавлені повчаннями “..а от у Європі (Америці, Австралії, Канаді, Японії, Уганді – потрібне підкреслити) – таке неможливо”, доводять мене до сказу.

Мої дорогі, милі, “кончєні” і пи$дуваті на голову співвітчизники! Всі, хто вважають, що народ тупий, країна пропаща, армія слабка і навкруги одні дебіли, я маю для вас універсальний рецепт подолання вашої депресії. Подумайте про суїцид. Серйозно. Вам же уже нема для чого жити. Вас же уже злили, зрадили, продали і здали.

Ви, кретини, з упертістю маніяків ходите на вибори і голосуєте за “файного хлопа” або “свого пацана” і ще жодного разу не прочитали його програми. Ви – одразу ж після виборів! – знаходите обгрунтування, чому вибрали саме того, за кого самі ставили хрестик в бюлетень. Як правило, у всьому виявляються винні жиди, масони і Обама, а профінансував то всьо Сорос, які й посварили нас з братніми бомжами Лугандона. Ви, з кретинячою впертістю, повторюєте ідіотичні мантри деяких європейських політиків і більшості європейських обивателів, про те, що Україна не держава, українська армія воювати не вміє, Росія все одно переможе, а на Донбасі даремно гинуть “наші хлопці”.

Шановні моральні потвори з гіпертрофованим гіпоталамусом замість мозку! Я розкажу вам два приклади з недавньої історії, про героїчних європейців, які мають нахабство кпити собі з моєї Держави і моєї Армії. Безумовно, якби ви в школі могли запам’ятати хоча б один параграф з підручника історії або, хоча б, мали мозок замість периферійної нервової системи, то знали б ці речі але… Ну, я нагадаю.

Чехія. Країна, президент якої нещодавно мав нахабство заявити: “Я не бачу ніяких причин, навіщо потрібно ізолювати Російську Федерацію від Євросоюзу, навіщо говорити про санкції, про блокаду, про ембарго…Нам потрібна енергія, вам – трамваї, тролейбуси, автобуси…

Необхідно усунути візи, наприклад, з Росією. Навіщо займатися такою бюрократією, яка пов’язана саме з візами?”. Цей пан впритул не бачить ніяких російських військ в Україні і стверджує, що у нас типова громадянська війна. Цей тип, слідом за московськими пропагандонами, стверджує, що українська армія – карателі і вона не може воювати. Я нагадаю, що ці речі говорить президент країни, яка за всю свою історію ПРОГРАЛА всі війни. Чехія ніколи не воювала на свій захист. Чехія не здатна до оборони. У 1939 році, коли віська Вермахту увійшли в Чехословаччину, тільки ОДИН офіцер – Карел Павлик – разом зі своїм підрозділом у місті Містек чинив збройний спротив солдатам вермахту. Це був ОДИН-ЄДИНИЙ бій чеської армії в її історії. Історії ганьби. Чеська армія, одна з найбільших армій тогочасної Європи, одна з найкраще озброєних і навчених армій, без спротиву здала Чехословаччину Гітлеру і серед всіх чеських громадян знайшовся тільки ОДИН чоловік, який чинив збройний опір – капітан Карел Павлик, якому наказ скласти зброю віддало його власне військове начальство. Ви все ще вважаєте, що наша Армія – погана? Ви все ще вважаєте, що наше командування боягузливе і нездарне? Перечитайте історію Чехословаччини.

Франція. Це та країна, яка постійно виступає рупором Росії у світі. Це та країна, яка все ще хоче скасувати санкції з агресора. Знаєте, за скільки часу Вермахт дійшов до Парижа? Правильно – за два тижні. А скільки часу російська армія не могла взяти один Донецький аеропорт? Ви вірите в те, що Путін може взяти Київ за ДВА тижні? Вірите в те, що не хоче? А у квітні 2014-го, ви часом, не малювали подумки мапу нової України без Луганська, Донецька, Харкова, Запоріжжя, Дніпропетровська, Херсона, Одеси, Києва? Ви гадаєте, що самонавідні лапті з системою ГЛОНАСС в сраці не пішли далі тільки через якісь невідомі зашарки в черепі Хуйла? Ви не бачите в цьому заслуг нашої Армії, добровольців та, врешті-решт, всього народу, який цю Армію створив і постачає руками волонтерів!? Друзі, ви – дебіли. Ви знаєте, що бравий генерал Де Голль, в основному, воював на Лондонському фронті, горлом, в мікрофон Бі-Бі-Сі? Скільки французів брали участь у висадці союзників на узбережжя Нормандії 6 червня 1944 року? Знаєте? ЖОДНОГО. Францію французи не звільняли. Сирі пляжі Бретані кропили своєю кров’ю американці, британці, канадці, автралійці, індуси. Навіть 600 поляків лягли в пісок Вандеї – до нині польський військовий цвинтар є у Франції! – але французи участі в операції “Оверлорд”, участі у звільненні Франції від німців, не брали! Французи сиділи у кафе і чекали, коли ж – ах, коли! – їх звільнять від ненависного ярма нацизму, при якому працювали кабаре, кафе і ресторани, а вони дисципліновано постачали окупаційну армію Гітлера харчами, амуніцією, боєприпасами, жінками, сиром, вином і розвагами. Тепер французи мають нахабство казати, що в Україні дивна війна? Що під Луганськом вгризаються в землю, а в Києві працюють дискотеки і театри, а у Львові святкують День Шоколаду? Не вам, курви французькі, робити мені зауваження. Не вам, чия армія драпала з фронту так, що її не могли догнати німці, судити моїх Воїнів. Я нагадаю, що при підписанні капітуляції 8 травня 1945 року у Потсдамі, фельдмаршал Кейтель, коли побачив за столом, серед переможців французьку делегацію здивувався: “Як, ЦІ також нас перемогли?!” Німецька армія не помітила французів. Кейтель не здивувався, що його перемогли американці, британці і радянські війська. Він незмірно здивувався перемозі французів. Фельдмаршал Вермахту не зауважив, що французи воювали…

Мене дістали ваші нарікання на себе і збараніле поклоніння в сторону Європи, шановні земляки. Майте повагу до себе. Майте відчуття власної гідності і розум достойно відповісти будь-кому на закид в сторону своєї Держави і Війська, а не транслювати чужі міфи та мастити їх лайно на свій прапор. Зрештою, єдина нація, яка пролила свою кров за зоряно-синій прапор об’єднаної Європи – це українці. І ми маємо право ВИМАГАТИ, а не просити, якщо й не допомоги, то, бодай, поваги до себе. Як і тисячу років тому, ми самі проти Орди. І, якщо є Франики, Збишеки, Ганси чи Іштвани, які цього не розуміють, то їм треба пояснити. Часом, і чоботом по сраці. Бо кулі нам треба на Схід. Бо кулі дорогі і їх варто тратити на ворогів, а не фальшивих боягузів.

 

Коментар за результатами засідання Ради євроатлантичного партнерства

березня 15, 2014Політика, Українці і світ

14-03-2014 21:33 | Категорія: Новини, Політика

На своєму екстреному засіданні 14 березня ц.р. держави Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП) рішуче засудили військову агресію Росії проти України як таку, що несе загрозу всьому євроатлантичному регіону.

14 березня 2014 року у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі за ініціативою України відбулося екстрене засідання Ради євроатлантичного партнерства на рівні послів (форуму, до складу якого входять 28 країн-членів Альянсу та 22 держави-партнера).
Захід було скликано з метою обговорення ситуації, яка склалася в Автономній Республіці Крим України в зв’язку з незаконною військовою інтервенцією Росії, а також вплив цієї кризи на безпеку євроатлантичного простору в цілому.

У виступі на засіданні Глава Місії України при НАТО, Посол І.Долгов наголосив, що дії Росії вперше за 20-річну історію РЄАП змусили застосувати положення її базового документу від 1997 р., що передбачає скликання надзвичайного засідання Ради у зв’язку з існуванням реальної загрози безпеці та стабільності євроатлантичного простору. Також було висловлено жаль, що ця загроза виникла всередині РЄАП і походить від дій однієї з країн-засновниць цього форуму.

Крім того, українська сторона детально поінформувала учасників засідання РЄАП щодо підтверджених фактів безпрецедентного вторгнення збройних сил РФ на територію України, що є порушенням всіх існуючих міжнародних домовленостей та двосторонніх угод між країнами та підривають дух дружби між українським та російським народами. Також було надано оцінку діям так званої нинішньої кримської влади, що суперечать Конституції України та нормам міжнародного права.

Представники усіх держав-членів РЄАП, які взяли участь у обговоренні, одностайно підтримали територіальну цілісність та суверенітет Української держави, рішуче засудили інтервенцію російських збройних сил на територію Автономної Республіки Крим України, закликали російську сторону відвести свої підрозділи до місць їх постійної дислокації, зняти, таким чином, напруження, розпочати, у т.ч. за міжнародного посередництва, прямий діалог з новою владою України з метою пошуку шляхів врегулювання кризи. Окремо російську сторону було закликано припинити підготовку до проведення у Криму так званого референдуму, який міжнародна спільнота одностайно оцінює як незаконний та нелегітимний, результати якого не будуть визнаватися.

На цьому фоні виступ представника РФ на засіданні, який повністю повторив вже відомі необґрунтовані аргументи та закиди Кремля, в черговий раз засвідчив, що РФ продовжує протиставляти себе усім міжнародним організаціям та не виявляє готовності повернутися до мирного врегулювання шляхом задіяння міжнародних механізмів та прямих контактів з керівництвом України.

Міністерство Закордонних Справ України

Збожеволілий Путін: людство у небезпеці

березня 3, 2014Політика, Українці і світ

<<Россия – самая паскудная, до блевоты мерзкая страна во всей мировой

истории. Методом селекции там вывели чудовищных моральных уродов, у

которых само понятие Добра и Зла вывернуто на изнанку. Всю свою

историю эта нация барахтается в дерьме и при этом желает потопить в

нем весь мир…>> (c) И.А.Ильин, русский философ

Так писав росіянин про свою Батьківщину, знищену виродками типу Путіна.

І коли бачиш, як весь світ застиг в нерозумінні: чи то Путін збожеволів манією Наполеона, чи то він і був божевільним. Інколи не розумієш терплячості українців. Вже давно треба би було дати цим московським виродкам по пиці і поставити їх на місце. Кажу “московським”, щоб не зачіпати росіян, тих інтелігентних і благородних, які усвідомлюють всю ницість становища Батьківщини, всю підлоту теперішнього фашистського керівництва держави, що ведуть її до нового Нюрнберзького (чи то Московського) процесу над новими фашистами. Тих, які виходять на протест проти розв’язаної війни з Україною. Тих, яких сотнями арештують фашистські московські виродки, яким запах крові забив памороки і збудив їхню звірину натуру.

Людство перед великим випробуванням – чи вдасться приборкати мирно звироднілу московську фашистську нечисть, а чи людству таки грозить третя світова війна. Моя Батьківщина на стороні інтересів людства. Вона дуже виважено і терпляче хоче мирним шляхом утихомирити збожеволілих московських фашистів. Чи вдасться людству завести цих московських божевільних до психіатрів, до лікарні та ізолювати, щоб не запалили вони світову пожежу? Ось основне питання сьогодення. Чи дозріло людство до таких відповідальних рішень? Чи усвоїли вони помилки з Гітлером у минулому столітті? Чи зрозуміли вони свою помилку стосовно фашиста Путіна у Грузинських подіях уже цього, третього тисячоліття?

Кажуть, що один дурень може такого натворити, що десять розумних не розплутають. А якщо цей дурень має перед собою ядерну кнопку – він може спричинити катастрофу людства.

Людство у страшній небезпеці. І тільки українці спільно з усім людством можуть зараз врятувати його.

 

Мамо, не плач

лютого 21, 2014Українці і світ

***

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташиною вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А може дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

Вже слово, матусю, не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,

Розкажу як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає,

І рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває,

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. І люблюУкраїну.

Вона, як і ти, була в мене одна.

Оксана Максимишин-Корабель

МАЙБУТНЄ ЗА МАЙДАНОМ. Звернення буддійського монаха – миротворця Дзюнсея Терасави до віруючих та служителів всіх релігій. В імя всіх релігій.

лютого 20, 2014Українці і світ

20 лютого 2014, 21:11

Сьогодні Україна стоїть на перехресті. Як виявилося, ця битва є вирішальною не тільки для майбутнього справжньої демократії і свободи, але і для майбутнього всього людства.

У цій битві всі релігії, які виступають за правду, мир і братерство зобов’язані об’єднатися на захист найсвятіших цінностей.

Останні спроби жорстокого придушення Януковичем мирних протестів, які тривали 3 місяці, показали, що він зрадив народ і продав українську свободу путінській Росії. Путінська Росія зробила пекло з Чечні і втопила Сирію в океані крові.

Ми повинні захистити Україну від такого кровопролиття. Ми повинні відстоювати справжню незалежність і мир в Україні. Ми пов’язані любов’ю до України, ми єдині в намаганні врятувати народ.

Всі релігії ратують за істину, а істина є тільки одна. Її не може бути дві.

Сотні тисяч людей стояли мирно і беззахисно на Майдані протягом 3 місяців холодної зими, заради незалежності і свободи, готові пожертвувати собою заради цієї мети.

Це звичайні люди з різних верств суспільства.

Як сталося так, що їх раптом стали називати західними агентами, проплаченими Заходом? Як на них повісили ярлик екстремістів, радикалів, терористів і фашистів?

Але диктатор потребує такої пропаганди і брехні, щоб змусити народ замовкнути і щоб вбивати своїх громадян. Проте сьогодні світ не може бути засліплений такою брехнею. І обов’язок всіх релігій – захищати правду від такої брехні.

Всі релігії виступають за ненасильство, миру, людську гідність та найвищу цінність – Життя. На зорі XXI століття з’явилося світло надії, спадщина великої перемоги простих людей, які змінили долю всього світу ненасильницькими методами. Водночас ми побачили спробу жорстокої державної влади розстріляти мирний опір звичайних людей.

Сьогоднішній Майдан України втілює в собі світло і надію на майбутнє ненасильницького і справді демократичного світу. Всі релігії мають відповідальність підтримувати цю надію і захищати гідність і святість життя.

Люди на Майдані надихнули весь світ своєю спонтанною демонстрацією героїчної солідарності, співчуття, братства та самопожертви. Це той людський дух і той ідеал, до якого прагнуть всі релігії. Майдан втілює героїчний дух ще доскіфської доби, оспіваної багатьма українськими митцями.

Сьогодні від імені всіх релігій ми проголошуємо, що фізична сила і брехлива пропаганда не може знищити героїчний дух Майдану та українських людей.

Ми закликаємо представників всіх релігій світу та всіх людей захищати дух Майдану.

Що можна для цього зробити?

В узгоджений час дзвонити у дзвони, бити в барабани, сурмити в сурми, запалювати свічки, проголошувати молитву – для перемоги ненасильства в Україні.

Організувати німий живий ланцюг в різних містах світу на знак солідарності з народом України.

Сигналити в автомобільні сигнали на знак солідарності з українцями.

Від імені всіх релігій України, ми закликаємо всіх релігійних лідерів світу підготувати та

відправити релігійні делегації на Майдан в Київ, щоб захистити людей.

Ми звертаємося до п. Горбачова, п. Шеварднадзе, п. Саакашвілі та Нобелівських лауреатів у всьому світі – приходьте на Майдан, щоб зупинити кровопролиття і захистити мир, ненасильство і життя.

Вельмишановний Дзюнсей Терасава, буддійський вчитель України, Росії і Центральної Азіії ордену Ніпподзан Мьоходзі.

Вельмишановний Дзюнсей Терасава був провідним активістом ненасильницького руху в Європі кінця епохи холодної війни. Приймав участь у серпневих подіях в Москві в 1991 році. Організатор Табору Миру під час війни в Перській затоці. Організатор маршу “Матері за життя” під час чеченської війни, а також молитовного маршу за мир між Індією та Пакистаном.

Кремлю та його пахолкам потрібна Україна без українців?

лютого 2, 2014Українські проблеми. Політика, Українці і світ


02.02.2014

Сергій Грабовський

 Коли більшовики та їхні союзники наприкінці 1917 року не змогли здобути більшість на Всеукраїнському з’їзді рад у Києві, їхні делегати притьмом переїхали до Харкова, об’єдналися там із членами збільшовизованих рад міст Слобожанщини, Донеччини та Луганщини і проголосили себе єдиною законною владою Української Народної Республіки. А оскільки жодних шансів здобути контроль на всій території УНР вони не мали (як засвідчили вибори до Установчих Зборів, за більшовиками йшло приблизно 10% люду), то вони закликали на допомогу «братню Росію». Втім, її і кликати не треба було – адже більшовики України були обласною організацією російських більшовиків, повністю підпорядкованою ЦК партії й уряду Совєтської Росії; підривна агентура Леніна та Троцького вільно діяла на території УНР і, користуючись демократичністю української влади, розкладала зсередини військо та державний апарат і засипала міста та села республіки безплатною пропагандистською пресою, яка на всі заставки лаяла «українських буржуазних націоналістів» та обіцяла незчисленні блага від дружби з Росією.

І – поїхало-покотилося. Вслід за газетною тріскотнею про «озвірілих націоналістів» (на щастя, телебачення тоді ще не винайшли…) пішли в бій «добровольчі» загони під прапорами і від імені «харківської УНР». Почалася війна, яку дехто називає російсько-українською, а варто було б назвати «совєтсько-радянською». Або першою колоніальною війною більшовиків, які ринули упокорювати найважливішу для метрополії бунтівну провінцію Російської імперії. Змінився прапор, змінився гімн, номінально у Росії була проголошена «пролетарська демократія» – а імперіалізм залишився на місці й під новою шабатуркою. Щоправда, остання була надто вже блискучою, тож звабила тоді, в 1917-му, чимало малоросів та інших жителів України…

А наприкінці 1918-го більшовики (які завоювали було УНР, та були звідти викинуті, причому не німцями-австрійцями, а – як засвідчив у листі до Леніна один із нечисленних українців у керівництві КП(б)У Володимир Затонський, «повсталим українським народом») знову ринули до України, і знову через Харків. З різномастої публіки були сформовані «дивізії» та «бригади» (простіше кажучи – червонопрапорні бандформування), об’єднані під егідою «Украинского фронта» та «уряду» номінально незалежної «Украинской Социалистической Советской Республики» (так вона спершу звалася, і її конституція була спершу написана російською, і тільки потім перекладена українською). І знову більшовикам удалося завоювати значну територію України, і знову їх викинув геть повсталий український народ.

І лише з четвертої спроби, запровадивши НЕП й українізацію, тобто пішовши на значні поступки українцям та скориставшись шовіністичною недолугістю «білих» політичних сил, більшовики змогли-таки поставити під свій контроль більшість території України, віддавши решту іншим державам. А Харків був зроблений столицею УСРР. Та все одно Україна залишалася, за словами такого компетентного експерта, як Сталін, «слабкою ланкою» більшовицької імперії. І тоді був ініційований Голодомор вкупі з нищенням української інтелігенції, української церкви та української кооперації…

«Украинский фронт» починає похід

Схоже, у Кремлі не переймаються знаходженням нових політтехнологій упокорення України. Путінська Росія, яка «встає з колін», з параноїдальною впертістю намагається відновити двічі впродовж ХХ століття вже зруйновану імперію. Потужна пропаганда – створення мережі агентури – розкладання за її допомогою силових структур та владних органів колишніх колоній – обіцянки «мільйонів років щастя» народам цих країн – створення «п’ятої колони» з парамілітарними структурами – перехід до прямого втручання, ледь замаскованого «независимым Цхинвалом» та «Украинским фронтом».

Що ж, такий фронт знову створений – якраз через 95 років після свого попередника, і також у Харкові. Офіційно він зветься «громадською організацією», проте біля його витоків стоїть чинна влада в особі сотень місцевих організацій Партії регіонів та Харківської облдержадміністрації. Ясна річ, що «фронтовики» взяли собі російський імперський символ – так звану «георгіївську стрічку». Ясна річ, що виступи на форумі лунали «мовою Леніна і Путіна». Ясна річ, що, як і 95 років тому, «фронт почне зачищати і очищати українську землю від тих, хто прийшов сюди з окупаційними планами», – як заявив на зібранні організаторів об’єднання глава Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін, а для цього буде створена «фронтова народна гвардія» (називати ці загони «червоною гвардією», як колись, не випадає – надто вже вожді «фронту» несхожі на «пролетарів усіх країн»). Але є і різниця: КПУ ввійшла до «Украинского фронта» як другорядна сила, а лідерами є відверті прихильники (ймовірно, й агенти) відновлюваної імперії «кремлівських чекістів». І головне: виявляється, наразі окупували Україну… українці, і від них її треба зачищати. «Купка оскаженілих націоналістів, спустившись з Говерли, озброївшись не лише сценарієм, але і кийками, вирішила, що вони і є той єдиний український демос, який здатний продукувати національну ідею і проголошувати її від імені всього українського народу», – заявив згаданий уже Добкін. «Сценарій» же цей, звісно, «написаний не в Україні», а тут діють лише «доморощені виконавці». Що ж, ніякі П’ятакови, Квірінґи й Кагановичі не додумувалися оголосити українців «окупантами України», як це роблять нинішні вожді «фронту».

Ну, а слова щодо бажання «мирно вирішити сьогоднішнє протистояння в суспільстві», «зберегти мир і не допустити громадянської війни та кровопролиття» на вустах харківських «фронтовиків» теж не нові – саме так говорили місцеві більшовики, розгортаючи тим часом тодішніх «тітушків», які на початку 1918-го, взявши Київ, улаштували там різанину – й повторили цей же подвиг на початку 1919-го за аналогічних обставин…

До речі: для Михайла Добкіна «доморощене», тобто створене в Україні й українцями, як бачимо з контексту його виступу, – це щось другорядне, низькопробне, нікчемне, нице. Нагадаю, це стверджує очільник обласної виконавчої влади, який діє від імені Віктора Януковича й уряду України. Чи може хтось, крім маріонеткових політиканів, усіляких квіслінґів і затонських, дозволити собі щось подібне? Чи реально над добкіними й іже з ними вже немає іншої влади, крім кремлівської?

Чим закінчуються «зачистки України» для самих «чистильників»

Сторонньому спостерігачеві може здатися, що протистояння в Україні має етнічний характер; справді, і в 1917-18-му, і нині серед харківських «вождів» етнічних українців – одиниці. Насправді все значно складніше. Агапієв, Дельвіг, Кравс, Поджіо, Отмарштайн, Бізанц, Сінклер, Сафонов, Кудрявцев, Ніконов, Комнін-Палеолог, Греков, Галкін, Алмазов, Рябінін, Астаф’єв, Булатов, Кануков, Губер – це далеко не повний список військової еліти УНР та ЗУНР із не дуже, скажімо так, типовими для українців прізвищами, яка зі зброєю протистояла тоді «Украинскому фронту», всім цим коцюбинським-дибенкам-боженкам-антоновооовсієнкам. Але ж належність до української нації якщо й визначається кров’ю, то не її «чистотою», а готовністю пролити цю кров у самовідданій боротьбі за свободу України. Так було у роки Української революції, не змінилася ситуація й зараз. Хтось із читачів міг перечепитися об прізвище «Булатов» у наведеному вище списку; так, Дмитро Булатов є героєм сучасної історії – поряд з іншими лідерами «Автомайдану» Сергієм Поярковим та Сергієм Хаджиновим (за Добкіним, мабуть, вони і є тими «оскаженілими націоналістами», що «спустилися з Говерли»).

Та годі про елементарні речі, яких ніколи не зрозуміють «фронтовики». У ці дні, коли Кремль – за словами вельми поінформованого колишнього радника Путіна Андрія Ілларіонова – приступив до форсованого здійснення своїх планів розколу та (за можливістю) поглинання України, кожен сам вирішує, ким він є – українцем чи малоросом, визволителем країни від імперської шушвалі і кримінальних зграй чи виконавцем плану «Україна без українців».

Однак варто нагадати, що отамани «дивізій» та «бригад» створеного Москвою «Украинского фронта» були ще у 1918-19 роках майже всі розстріляні за наказами Кремля. Надто нестямно вони грабували та вбивали. А «ідейні» члени маріонеткових «харківських урядів» майже всі пішли у розстрільні підвали НКВД чи вкоротили собі віку під загрозою неминучого арешту дещо пізніше – у 1934-38 роках. Бо в очах володарів імперії навіть їхні заповзяті українські пахолки видавалися «небезпечними сепаратистами»…

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода


Радіо Свобода © 2014 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.

bigmir)net  хиты 284897 хосты 97478

Підтримаймо українців, і вони можуть помогти нам побудувати справедливішу Європу Звернення світової академічної спільноти

січня 4, 2014Українці і світ

У ці дні, світ уважно стежить за Україною . Деякі останні події, насамперед періодичні спроби уряду застосувати насильство щодо мирних демонстрантів, будять серйозну тривогу. Ми, представники міжнародної академічної спільноти, особливо стурбовані тим фактом, що насильство і переслідування доволі часто спрямовані на молодь, дуже часто на журналістів, студентів і випускників.

 

Така поведінка українського уряду є руйнівною, як для самої влади, так і для майбутнього країни, яку він репрезентує.

 

На відміну від уряду, українське суспільство показало чудову громадянську зрілість. Його рішучість тримати свій протест в леґальних межах і його непохитна відмова від насильства є зразком для захисту громадянських прав. Нині український Майдан представляє Європу в її кращому вимірі – у вимірі, того, що багато мислителів минулого і сучасного приймають як фундаментальні європейські цінності.

 

Ми закликаємо наші уряди та міжнародні організації підтримати українців у їхніх зусиллях покласти кінець корумпованому та брутальному режиму, геополітичній вразливості їхньої країни. Україна потребує європейського плану, аналогічного до плану Маршалла, який забезпечить її перетворення на повністю демократичне суспільство з ґарантованими громадянськими правами. У розробці нової політики щодо України ми пропонуємо провести різницю між українським урядом і українським суспільством. У той час, як перший має трактуватися максимального стрикційно, друге заслуговує максимальної підтримки.

 

Поможімо українцям побудувати нову Україну – і тоді вони, безумовно, поможуть нам побудувати нову Європу і справедливіший світ.

 

Nadia Al-Bagdadi Professor, head of department of history, Central European University, Budapest,

Anne Applebaum Historian, journalist and writer, Warsaw,

Andrew Arato Dorothy Hirshon professor in political and social theory, New School for Social Research, New York,

Omer Bartov John P Birkelund distinguished professor of European history, Brown University,

Zygmunt Bauman Professor emeritus, University of Leeds,

Ulrich Beck Professor, Munich University and London School of Economics and Political Science,

Seyla Benhabib Eugene Mayer professor of political science and philosophy, Yale University,

Josetxo Beriain Professor, Universidad Pública de Navarra,

Richard J. Bernstein Vera List professor of philosophy, New School for Social Research,

Rajeev Bhargava Professor and director, Centre for the Study of Developing Societies, Delhi,

Giovanna Brogi Bercoff Professor, University of Milan,

Boris Buden Writer and philosopher, Berlin,

Craig Calhoun Director, London School of Economics and Political Science,

José Casanova Professor of sociology and senior fellow, Berkley Center for Religion, Peace and World Affairs, Georgetown University,

Julian Casanova Professor of history, University of Zaragoza,

Dr Velvl Chernin Poet and literary scholar, Ben-Gurion University of the Negev,

Roberto Cipriani Professor, University Roma Tre,

Кшиштоф Чижевський (Krzysztof Czyżewski), президент Fundacja Pogranicze, Польща,

Alessandro Ferrara Professor, University of Rome “Tor Vergata”,

Istvan Deak Seth Low professor emeritus of history, Columbia University,

Rafael Díaz-Salazar Professor, Universidad Complutense Facultad de Ciencias Políticas y Sociología, Madrid,

William Douglass Professor emeritus, Center for Basque Studies, University of Nevada, Reno,

François Dubet Professor, École des Hautes Etudes en Sciences Sociales, Paris,

Carlo Ginzburg Franklin D. Murphy professor emeritus of Italian renaissance studies, University of California, Los Angeles,

Jeffrey C. Goldfarb Micheal E. Gellert professor of sociology, New School for Social Research,

Dr Semion Goldin Senior research fellow, Nevzlin Research Center for Russian and East European Jewry, Hebrew University,

Nilüfer Göle Directrice d’études, École des hautes études en sciences sociales (EHESS), Centre d’Analyse et d’Intervention Sociologiques (CADIS), Paris,

Felix M. Goni Professor, University of the Basque Country, Bilbao,

Andrea Graziosi Professor, University of Naples Federico II,

Irena Grudzinska Gross Research scholar, Princeton University,

Mark von Hagen Arizona State University,

Томаш Галік (Tomáš Halík), професор, Карлів університет, Прага

Danièle Hervieu-Léger Professor, École des Hautes Etudes en Sciences Sociales, Paris,

Roald Hoffmann Frank HT Rhodes professor of humane letters emeritus, Cornell University; Noble laureate in chemistry,

José Ignacio-Torreblanca columnist, El Pais,

Maria Janion literary theorist, Polish Academy of Sciences,

Andreas Kappeler Professor, University of Vienna,

Hans G Kippenberg Wisdom professor for comparative religious studies, Jacobs University, Bremen,

János Kis Professor of philosophy and political science, Central European University, Budapest,

Zenon Kohut Professor, department of history and classics, University of Alberta,

Ivan Krastev Chairman of the Centre for Liberal Strategies, Sofia,

Mark Leonard Director of the European Council on Foreign Relations,

Maria Lewicka Professor, University of Warsaw,

Arien Mack Alfred J and Monette C Marrow professor of psychology, New School for Social Research,

Katherine Marshall Visiting professor, School of Foreign Service, Georgetown University,

David Martin Professor emeritus, London School of Economics,

Elzbieta Matynia Professor of sociology and liberal studies, New School for Social Research,

Andrzej Mencwel Professor emeritus, University of Warsaw,

Tariq Modood Professor of sociology, politics and public policy, University of Bristol,

Gabriel Motzkin Professor and executive director, The Van Leer Jerusalem Institute,

Alexander Motyl Professor, Rutgers University,

Norman Naimark Robert and Florence McDonnell professor of eastern European studies, Stanford University,

Claus Offe Professor, Hertie School of Governance, Berlin,

Andrés Ortega Director, Research Department of the Spanish prime minister,

Enzo Pace Professor of sociology of religion, University of Padua,

Denis Pelletier, Directeur d’études, École pratique des hautes etudes, Paris,

Alfonso Pérez-Agote, Professor emeritus of sociology, Universidad Complutense de Madrid,

Serhii Plokhii Mykhailo Hrushevskyi professor of Ukrainian history, Harvard University,

Antony Polonsky Albert Abramson professor of holocaust studies, Brandeis University,

Jacek Purchla Professor, Jagiellonian University,

Jacques Rupnik Professor, College of Europe in Bruges,

Michael Sandel Anne T and Robert M Bass professor of government, Harvard University,

Saskia Sassen Robert S Lynd professor of sociology, Columbia University,

Richard Sennett Professor of sociology, New York University,

Slawomir Sierakowski Director, Institute for Advanced Study in Warsaw,

Marci Shore Associate professor of history, Yale University,

Aleksander Smolar President, Stefan Batory Foundation, Warsaw,

Alfred C Stepan Wallace S Sayre professor of government, Columbia University,

Frank Sysyn Director, Peter Jacyk Centre for Ukrainian Research, Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta,

Charles Taylor Professor emeritus of Philosophy, McGill University,

Bryan S Turner Presidential professor of sociology, The Graduate Center City University of New York,

Jordi Vaquer Director, Open Society Initiative for Europe, Barcelona,

Peter van der Veer Director, Max Planck Institute for the Study of Religious and Ethnic Diversity, Göttingen,

Michael Walzer Professor emeritus, Institute for Advanced Study, Princeton,

George Weigel William E Simon chair in Catholic studies, ethics and public policy center, Washington, DC,

Raquel Weiss Professor, Universidade Federal do Rio Grande do Sul, Brazil,

Michel Wieviorka Professor, École des Hautes Etudes en Sciences Sociales,

Larry Wolff Director, Center for European and Mediterranean Studies, New York University,

Eli Zaretsky Professor of history, New School for Social Research,

Krzysztof Zamorski Professor, Jagiellonian University,

Artur Żmijewski Art editor of Krytyka Polityczna,

Slavoj Žižek Director, Birkbeck Institute for the Humanities, University of London

 

Радянські недоучки проти націоналістів-інтелектуалів: політико-історичний аспект

листопада 18, 2013Українці і світ

Опубліковано – 15.11.2013 |

Радянські недоучки проти націоналістів-інтелектуалів: політико-історичний аспект

В офіційній радянській, а також теперішній регіонівській фразеології провідних діячів ОУН та командирів УПА прийнято називати бандитами, які зрадили СРСР і стріляли в спину воякам законного режиму.

Шухевич, Коновалець, Бандера у дискурсі їхньої пропаганди виглядають злочинцями, та головорізами, які ходили по лісах з машингверами і особисто стріляли людей. Водночас СРСРівські лідери зображаються мудрими, освіченими та благородними правителями, які віддано слідували вічному ленінському заповіту: «учиться, учиться, учиться».

З огляду на це, цікаво задати питання: а ким же були лідери ОУН та Компартії СРСР в соціальному аспекті, якого вони походження, виховання, рівня освіти та компетенції? Тож візьмемо до уваги не політичні погляди та кар’єрну діяльність, а насамперед наявність вищої освіти провідних представників ОУН та ВКП(б) часів Сталіна.

Так, один з найголовніших націоналістичних «бандитів» головнокомандувач УПА Роман Шухевич – виходець з сім’ї галицьких священичих родів, які протягом XIX століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла плеяда політичних, культурних та громадських діячів, які формували українську націю та боролися за її суверенітет. У містечку Краківці на Львівщині Роман Шухевич закінчив початкову школу, де одержував переважно відмінні оцінки з основних предметів. Лише з релігії, польської мови оцінки мав «добре», а з німецької – «достатньо».

Успішно займався музикою та співами, на початку 1930-х рр став студентом музичного інституту ім. М. В. Лисенка по класу фортепіано. Разом з братом Юрієм вони виступали у Львівському оперному театрі. Улюбленими композиторами Шухевича були Ґріґ та Шопен. Тобто, типовий «бандитський» послужний список і «кримінальні» музичні смаки.

Молодий Роман Шухевич багато уваги приділяв спорту. Добре грав у баскетбол, волейбол і футбол, займався бігом, плаванням, лижним та планерним спортом, фехтуванням. На Запорозьких іграх 1923 році у Львові Шухевич побив рекорди у бігу з перешкодами на 400 м і у плаванні на 100 метрів. Закінчивши філію Академічної Гімназії, поступив вільним слухачем на навчання до Львівської Політехніки по курсу будівельної архітектури.

Після закінчення гімназії планував вступати до Львівської політехніки, однак, хоч і здав вступні іспити на «дуже добре», не був прийнятий до університету з політичних причин. Тому перший рік Шухевич навчався у європейському Данцигу. У 1926 р. вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий відділ, причому Романа прийнято на другий рік студій у Львівській політехніці на відділ будівельної архітектури. У 1934 р закінчив навчання з дипломом інженера. Ось так і зростав та навчався бандитизму в класі фортепіано та оперному театрі «бандит» та «есесівський» командир. Як бачимо, типовий урка, чого не можна сказати про наймудрішого вождя народів.

Йосип Сталін, він же Сосо Джугашвіллі, походив з бідної грузинської сімї. Батько за фахом чоботар, схильний до випивки та припадків люті, жорстоко бив дружину і сина. Загинув у п’яній бійці від удару ножа. Матір походила з сім’ї кріпака та працювала наймичкою. В цей час малий Сосо (Йосип) проводив багато часу серед малолітніх хуліганів містечка Горі. В 1886 р Катерина хотіла влаштувати Йосипа на навчання в Горійське православне духовне училище, однак, оскільки він зовсім не знав російської мови, поступити йому не вдалося. У 1886-1888 роках на прохання матері навчати Йосипа російській мові взялися діти місцевого священика. У результаті в 1888 році Сосо пішов в підготовчий клас при училищі, а у вересні наступного року поступово в перший клас училища, яке закінчив у 1894. Цього ж року Йосип зарахований до православну Тифліську духовну семінарію з якої був виключений, очевидно за зв’язки з марксистами революціонерами та кримінальними елементами.

Рід занять Сталіна майже до 40 років це переважно – грабежі, організація збройних нальотів, зокрема на банки, тобто те, що і прийнято називати бандитизмом. Крім цього, звичайно, арешти, відсидки, тюрма, заслання, – все, як у будь-якого кримінального злочинця. І ось цей, загалом пересічний кавказький злодій, з освітою нижче середньої і посереднім інтелектом, волею долі опинився на вершині владної піраміди величезної держави, яку сам і вибудовував відповідно до свого кримінального та жорстокого життєвого досвіду. Що він умів робити до цього часу? Насамперед: грабувати, керувати бандою, мотати термін, усувати суперників.

Коли в більшовицькій партії такі полум’яні революціонери-інтелектуали як Ленін, Троцький, Бухарін завели моду на публікацію книг, Сталіну довелося напружитися і видати брошурку «Марксизм і національне питання», яка виявилася чистісіньким плагіатом книг італійського соціолога П. Манчіні. Окрім того, Сталін постійно курив та пив вина стільки, що Ленін йому неодноразово робив з цього приводу зауваження, на які втім одержував відповідь: «Я ж – грузин, як я можу не пити?».

То ж коли Шухевич «займався бандитизмом» в класах фортепіано та «освоював грабіжницьку справу» в басейнах для плавання, Сталін на практиці вивчав філософію життя в тюрмах та кримінальних угрупуваннях.

А головний «головоріз» та лідер «бандитської» організації Степан Бандера походив з сім’ї грекокатолицьгоко священика. Батько був послом до парламенту ЗУНР і брав активну участь у формуванні державного життя. У 1919 року Бандера вступив до української гімназії в Стрию. У 1928 році поступив на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи в Дублянах, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув’язнено. З товариством «Просвіта» їздив по Львівщині з доповідями на політичну та агрономічну тематику. Займався бігом, плаванням, грав у шахи, співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.

Ще один яскравий приклад інтелектуального рівня комуністів – член ЦК Георгій Маленков, посланець Сталіна з особливих доручень, залізною рукою наводив дисципліну та терор на важких ділянках фронту в роки Другої світової. Фактично весь 1953 рік керував країною та був фактичним главою держави до усунення з усіх постів М.Хрущовим. Чи мав Маленков освіту, достовірно невідомо. Автор популярної тези про слабоумство Маленкова особистий секретар Сталіна Б. Бажанов стверджує, що Маленков середньої освіти не мав, закінчив робітфак, а в Московському вищому технічному училищі провів лише три роки.

На фоні цього героя всіх радянських людей, «зовсім блідне» засновник ОУН Євген Коновалець, який народився у вчительській родині. Мати Євгена Коновальця, походила з українського священицького роду. Євген навчався в львівській Академічній гімназії. З 1909 р. вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету. У 1912 р. став секретарем львівської «Просвіти», був членом «Академічної громади». Великий вплив на молодого Коновальця мав Іван Боберський – відомий український педагог та пропагандист спорту. Перша світова війна 1914 року не дала йому можливості здобути диплом доктора права, до чого він наполегливо готувався.

Водночас, один з організаторів Голодомору в Україні, близький сподвижник Сталіна, Лазар Каганович, після закінчення трьох класів церковно-приходської школи відданий в учні в кушнірську майстерню в Москві. Закінчив дворічний курс міського училища (займаючись по вечорах). З 14 років працює чоботарем та вантажником на єврейському млині. З такою освітою ця людина була при Сталіні міністром будматеріалів, паливної промисловості, важкої промисловості, наркомом транспорту та шляхів сполучення.

В сфері військової майстерності та стратегії ситуація також не на корсить інтелектуального потенціалу комуністів. Георгій Жуков – радянський полководець, маршал, чотириразовий Герой Радянського Союзу, один із найвідоміших військових командувачів Другої Світової війни. На тих ділянках фронту, де він з’являвся, без з’ясування ситуації наказував наступати, йти на прорив фронту, розстрілював солдатів та офіцерів за будь-які дрібниці. Народився в сім’ї сільського чоботаря. Освіту здобув скромну у рідному селі: три класи церковноприходської школи. Командир відчував недоліки своєї військової освіти.

Закінчив Вищу кавалерійську школу в Ленінграді, вже будучи на високих постах в РККА. За його власним визнанням, книги «давалися йому нелегко, особливо «Капітал» К. Маркса». Серед простих солдатів, які воювали під командуванням Жукова, поза очі його називали «М’ясником». Ряд радянських генералів заперечували військову геніальність та воєначальницькі здібності Жукова, зазначаючи, що всіх результатів він добивався терором, залякуванням та розстрілами талановитих підлеглих, а сам залишався тупим, жорстоким і безграмотним солдафоном.

До порівняння, останній командир УПА Василь Кук мав з точки зору марксизму також пролетарське походження: батько — залізничник, мати — селянка, однак в молоді роки як Сталін, банки грабувати не пішов. Навчався в Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа», належав до молодіжної організації «Пласт». Після закінчення гімназії навчався в Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Тобто, у порівнянні з Жуковим, класична біографія «бандита».

Ще один з провідників організованого українського націоналізму Ярослав Стецько народився в священицькій сім’ї. Обдарований незвичайними здібностями, з відзнакою закінчив гімназію в Тернополі, вивчав у 1929 –1934 рр. філософію і право у Краківському та Львівському університетах був ідеологічним референтом і редактором націоналістичних видань.

З сталінського близького оточення лише Берія та Молотов мали незакінчену вищу освіту. Кривавий Лаврентій Берія, голова НКВС, у молоді роки вступив до Бакинського середнього механіко-будівельного технічного училища та вчився у Політехнічному інституті, який не закінчив. А вірний друг та слухняний виконавець волі Сталіна В. Молотов (Скрябін), на рахунку якого найбільша кількість розстрільних списків – 372, поступив на економічний факультет Санкт-Петербурзького політехнічного інституту, але там провчився лише два курси, кинувши навчання з особистих причин та небажання вчитися.

Щодо органів безпеки ОУН та Компартії також ситуація не на користь сталінської гвардії. Шеф Служби Безпеки ОУН і фактичний архітектор військової контррозвідки ОУН , один із дев’яти генералів УПА і єдиний генерал безпеки УПА, Микола Арсенич походив зі шляхетської, родини Сас. У школі проявив себе як здібний учень, зарахований у Стрийську гімназію, яку закінчив у 1929 році.

Закінчивши гімназію, поступає на юридичний факультет Львівського університету, де навчався до 1936 р. Редактор газети «Нове село». Закінчив спеціальні курси військової розвідвки під Краковом, організовані ОУН спільно з Абвером, і позитивно зарекомендувавши себе, згодом сам викладав на Краківських курсах.

На противагу такому послужному списку оунівського «головоріза та бандита» комуністи можуть похвалитися своїми видатними інтелектуалами у сфері держбезпеки. Сумнозвісний нарком НКВС Ніколай Єжов, відповідно до наказів якого, тільки в 1937-1938 рр. було піддано репресіям понад 1,5 мільйонів громадян, з них близько половини розстріляно. Навчався три роки в початковому училищі, а в 1906 році був відправлений до родича в Петербург, вчитися кравецькому ремеслу. За однією з версій Єжов працював учнем слюсаря на Путіловськом заводі, за іншими даними, перебивався в пошуках роботи закордоном, поки в 1915 добровольцем не пішов в армію.

Отже, цілком очевидно, що абсолютна більшість лідерів ОУН були високоосвіченими людьми, юристами, редакторами, інженерами, інтелектуалами, та майже всі мали вищу освіту. В той час, як абсолютна більшість комуністичних вождів сталінського оточення були малоосвіченими та майже безграмотними людьми, люмпенізованими та кримінальними елементами.

Можливо, саме тому вони так люто, з ненавистю та тупою жорстокістю боролися проти влади інтелігенції і аристократії, відчуваючи власну інтелектуальну неповноцінність у порівнянні з освіченими людьми.

Ймовірно саме неосвіченість, невігластво, люмпенство комуністичної верхівки стали причиною трагічних нелюдських комуністичних експериментів над 200 мільйонною країною, таких як колективізація, голодомори, депортації, які відповідно до їхніх обмежених інтелектуальних знань та здібностей про принципи функціонування суспільства та історію цивілізації, мали забезпечити людям ілюзорне благоденство. А в результаті призвели до гуманітарної катастрофи та створення філіалу пекла на одній шостій частині земної кулі.

Навіть кумир всіх російських більшовиків, автор теорії побудови комунізму в окремо взятій країні В.Ленін не мав закінченої вищої юридичної освіти, що мабуть і стало причиною конструювання абсурдної та утопічної комуністичної ілюзії. До порівняння, засновник теорії інтегрального націоналізму Дмитро Донцов навчався в Санкт-Петербургзькому, Віденському, Львівському університетах та мав ступінь доктора юридичних наук.

Як бачимо, рівень освіти засвідчує, хто був інтелігентом та борцем за національне відродження і незалежність, а хто залишився неграмотним бандитом та уркою з трьома класами освіти, незважаючи на всі регалії, які самі собі присвоювали ватажки комуністичного режиму.

Сьогодні, їхні ідейні послідовники – комуністи та регіонали виявилися хитріші та прикупили собі університетські дипломи, докторські ступені та «професорські» звання. А провідників ОУН і далі за старою звичкою юності продовжують називати бандитами, мабуть щоб відвернути увагу від себе.

Якщо система присвоєння вчених ступенів через покоління не зміниться – нащадкам буде все ясно щодо інтелектуальних здібностей теперішніх українських керманичів. Але якщо зміниться в кращу сторону – вони залишаться для нащадків інтелектуалами.


Copyright © Блог Василя Кондрата (Vasyl Kondrat Blog). All rights reserved.